ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 4/3422-15/307
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Спільного підприємства товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 30.01.2004 року
у справі
за позовом Спільного підприємства товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX"
до H-ської державної залізниці
про стягнення суми,
УСТАНОВИВ :
У вересні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Львівської області з позовною заявою до відповідача
про стягнення заборгованості в сумі 252624,17 грн., пені в сумі
46722,08 грн., інфляційних сум 47668,41 грн. і 3% річних у сумі
31089, 56 грн.,
посилаючись на те, що останній неналежним чином виконує договірні
зобов'язання з оплати за виконані роботи.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач зменшив
заявлені вимоги щодо основного боргу і просив стягнути
заборгованість в сумі 142624,17 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.10.2003
року позов задоволено частково, і стягнуто з відповідача на
користь позивача 142624,17 грн., а в решті позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
30.01.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми
матеріального права, і тому просить прийняті ним рішення в частині
відмови в позові скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що судові рішення
відповідають законодавству, і тому просить залишити їх без змін, а
касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи
і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами було укладено
договір № 19/13-12-99/365 юр - Л-08 від 13.12.1999 року, за
умовами якого позивач зобов'язався виконати роботи з проведення
капітально -відновлювального ремонту та модернізації пасажирських
вагонів, а відповідач зобов'язався прийняти виконані роботи та
оплатити їх.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача за прийняті ним
роботи виконані позивачем складає 142624,17 грн., і це
підтверджується матеріалами справи.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд,
дійшов правильного висновку про задоволення позову про стягнення
заборгованості з відповідача, що відповідає встановленим
обставинам справи та вимогам закону.
Разом з тим, зробивши висновок про те, що додаток № 4 до спірного
договору не має юридичної сили, суд не вирішив у встановленому
законом порядку питання щодо недійсності зазначеного додатку.
До того ж, висновок суду про відсутність повноважень особи, яка
підписала зазначений додаток до договору з боку відповідача,
зроблений без врахування вимог ст.ст. 62-64,66 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, і без належного з'ясування правового змісту
довіреності на підставі якої, діяла вказана особа, та без
з'ясування обставин, пов'язаних з укладенням цього додатку.
У той же час, обґрунтувавши прийняті рішення ст.35 ГПК ( 1798-12 ) (1798-12)
України з посиланням на встановлення факту щодо невизначення
строків оплати за договором рішенням арбітражного суду Львівської
області від 12.01.2001 року в справі № 4/2878-16/270, суд не
дослідив питання про те, чи не є зазначене правовим висновком суду
в іншій справі, а звідси, чи є правові підстави вважати такий
висновок суду преюдиційним фактом під час розгляду даної справи.
Таким чином, висновок суду про відмову в позові в частині
стягнення пені, 3% річних та інфляційних сум зроблений з
порушенням норм процесуального права, і ґрунтується на неповно
з'ясованих обставинах справи в порушення ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, що вплинуло на правильність застосування норм
матеріального права.
За таких обставин, судові рішення в частині вимог про стягнення
основного боргу відповідають встановленим обставинам і матеріалам
справи та вимогам закону, і тому їх у зазначеній частині слід
залишити без змін.
Разом з тим, судові рішення в оскарженій частині не можна визнати
законними й обґрунтованими, і тому в зазначеній частині вони
підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду
першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід врахувати наведене і
вирішити спір у частині скасованих судових рішень відповідно до
вимог закону.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Спільного підприємства товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
30.01.2004 року та рішення господарського суду Львівської області
від 21.10.2003 року в частині вимог про стягнення пені,
інфляційних сум і 3% річних скасувати, і справу № 4/3422-15307 в
зазначеній частині передати на новий розгляд до суду першої
інстанції в іншому складі.
У решті постанову Львівського апеляційного господарського суду від
30.01.2004 року залишити без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П. Гончарук