ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

                        П О С Т А Н О В А

                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2004                                 Справа N 1/442-16/253

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   в   м.   Києві

касаційну  скаргу ЗАТ “А” на постанову Львівського  апеляційного

господарського  суду  від 16.02.2004  р.  у  справі  за  позовом

Науково-дослідного    (фермерського)   господарства    “Б”    до

Виконавчого  комітету  Куликівської  селищної  ради   Львівської

області та ЗАТ “А” 

про   визнання права власності

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали

справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд

                       У С Т А Н О В И В:

У  серпні 2003 р. Науково-дослідне (фермерське) господарство “Б”

пред’явило  в господарському суді позов до Виконавчого  комітету

Куликівської  селищної ради Львівської області та  ЗАТ  “А”  про

визнання  права  власності на будівлю складу, що знаходиться  за

адресою Львівська область, смт. Куликів, вул. Шевченка, 65.

Рішенням    господарського   суду   Львівської    області    від

09.10.2003р.,   залишеним   без  змін   постановою   Львівського

апеляційного  господарського  суду  від  16.02.2004  р.,   позов

задоволено,  за позивачем визнано право власності на  приміщення

складу,  що  знаходиться  за  адресою  Львівська  область,  смт.

Куликів.

У  касаційній  скарзі  відповідач просить постанову  Львівського

апеляційного  господарського суду від 16.02.2004  р.  скасувати,

посилаючись   на   порушення   судом   норм   матеріального   та

процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно  до  ст.  161 ЦК УРСР ( 1540-06  ) (1540-06)
          (діяв  на  період

спірних   правовідносин)   зобов’язання   повинні   виконуватися

належним  чином  і в установлений строк відповідно  до  вказівок

закону,  акта  планування, договору,  а  при  відсутності  таких

вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Як    видно   з   матеріалів   справи,   15.05.2000    р.    між

Науково-дослідним (фермерським) господарством  “Б”  та  ЗАТ  “А”

було  укладено  договір  оренди з правом викупу  будівлі  складу

вартістю 28 302,00 грн..

За  вказаним  договором об’єкт договору переходить  у  власність

НДФГ  “Б”  після оплати останнім вартості орендованого майна,  з

врахуванням вимог, умов та термінів цього договору (п. 17).

Як  встановлено судом, позивач за умов визначених цим  договором

та терміну його дії, сплатив вартість орендованого приміщення.

Отже,  з  врахуванням встановленого, а також того,  що  договір,

який  позивач поклав в основу позову, за своєю правовою природою

є  комплексним  (містить  умови як  договору  оренди  (майнового

комплексу),  так  і  договору  купівлі-продажу,  майно,   що   є

предметом  спору  не  відноситься до  державної  чи  комунальної

власності,  заявлені  вимоги  ґрунтувались  на  умовах  договору

виключно  в  частині купівлі-продажу і не пов’язані з виконанням

умов договору щодо оренди, суд підставно прийшов до висновку про

його задоволення.

Рішення суду відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

Правильно  з  таким вирішенням спору погодився і суд апеляційної

інстанції.

Доводи  касаційної скарги не спростовують правильність ухвалених

судових рішень.

Керуючись  ст.ст.  111-5, 111-7, 111-9 -  111-12  Господарського

процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
        , Вищий  господарський

суд України

                      П О С Т А Н О В И В:

Касаційну  скаргу ЗАТ “А” залишити без задоволення, а  постанову

Львівського  апеляційного господарського суду від 16.02.2004  р.

без змін.