ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.05.2004 Справа N 5/97
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги філії
відкритого акціонерного товариства "ДБ" в м. Ужгороді та
виробничо-комерційної фірми у формі спільного підприємства "О" на
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 8
грудня 2003 року у справі № 5/97 за позовом філії відкритого
акціонерного товариства "ДБ" в м. Ужгороді до виробничокомерційної
фірми у формі спільного підприємства "О" про повернення майна з
чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом про
стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2002 року філія відкритого акціонерного товариства "ДБ" в
м. Ужгороді звернулась до господарського суду Закарпатської
області з позовом до виробничо-комерційної фірми у формі спільного
підприємства "О" про повернення майна вартістю 99000 грн., а при
неможливості - відшкодувати його вартість, посилаючись на
незаконне володіння відповідачем даним майном.
Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд, крім того, стягнути
з відповідача 120140,95 грн. упущеної вигоди та про відшкодування
різниці між первісною вартістю переданого у лізинг майна та
вартістю за експертною оцінкою.
Відповідачем заявлено зустрічний позов про стягнення 48488,83
грн., сплачених ним на виконання умов договору № 1 від 21 грудня
1998 року, який визнано недійсним.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 22 жовтня
2003 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного
господарського суду від 8 грудня 2003 року, первісний позов
задоволено частково, зобов'язано відповідача повернути позивачу
майно, отримане за договором фінансового лізингу № 1 від 21 грудня
1998 року, а вимоги про стягнення 120140,95 грн. упущеної вигоди
та про відшкодування різниці вартості переданого у лізинг майна
залишено без розгляду.
В задоволенні іншої частини первісного позову відмовлено.
Зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з позивача на
користь відповідача 30750,48 грн. та судові витрати. У задоволенні
іншої частини зустрічного позову відмовлено.
В касаційних скаргах позивач просить скасувати постановлені судові
рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні
зустрічного позову та задовольнити первісний позов, посилаючись на
те, що попередніми судовими інстанціями порушені норми
матеріального і процесуального права, а відповідач просить змінити
постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції і
стягнути з позивача 17728 грн., а в іншій частині судові рішення
залишити без змін, посилаючись на неправильне застосування
судовими інстанціями норм матеріального права.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 26 травня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних скарг,
суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню
з таких підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, 21 грудня 1998 року сторонами укладено договір
фінансового лізингу № 1, відповідно до умов якого позивач, згідно
актів приймання-передачі від 21 грудня 1998 року та від 17 лютого
2000 року, передав відповідачу у користування з правом викупу
обладнання та інше майно на загальну суму 126006,48 грн.
За період дії вказаного договору відповідач перерахував позивачу
48488,83 грн., з яких 30750,48 грн. - частина вартості переданого
у лізинг майна, а 17738,35 грн. - відсотки за залучений кредит для
придбання обладнання.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 10 січня
2002 року у справі № 2/373 вказаний договір фінансового лізингу
визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 48 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. при цьому, судом не були застосовані
відповідно до ч. 2 ст. 48 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
реституційні наслідки.
Задовольняючи частково первісний позов, місцевий суд виходив з
того, що матеріалами справи підтверджено факт передачі
відповідачем позивачу автомобіля "Авіа-31", 1990 року випуску, а
тому вимога щодо даного питання задоволенню не підлягає, а решта
майна підлягає поверненню позивачу у зв'язку з визнанням договору
фінансового лізингу недійсним.
До того ж, суд дійшов висновку про часткове задоволення
зустрічного позову, оскільки вимога щодо стягнення з позивача
30750,48 грн. є підставною відповідно до ч. 2 ст. 48 та ч. 1 ст.
59 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Вимога відповідача щодо повернення 17738,35 грн. відсотків за
залучення кредиту для придбання обладнання місцевим судом залишена
без задоволення, з посиланням на ч. 2 ст. 59 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
.
Залишаючи вимоги про стягнення 120140,95 грн. упущеної вигоди та
про відшкодування різниці вартості переданого у лізинг майна без
розгляду, суд виходив з того, що дані вимоги не оплачені державним
митом та не підтверджені доказами.
Проте, з зазначеними висновками суду першої інстанції погодитись
не можна, оскільки вони прийняті за неповно встановлених обставин
справи та з порушенням норм процесуального права.
Вичерпний перелік підстав, за яких господарський суд залишає позов
без розгляду, визначено ст. 81 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Підстави, за яких судом залишена частина позовних вимог позивача
без розгляду, вказаною нормою права не передбачені.
Отже, залишення частини позовних вимог без розгляду є
безпідставним.
Приймаючи рішення про повернення майна, суд не зазначив у рішенні
його вартості на час повернення, не достатньо повно визначив норми
матеріального права, на яких ґрунтуються позовні вимоги і які
регулюють зобов'язання повернути майно в разі, коли підстава, на
якій воно придбано, згодом відпала.
В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, судом не дана оцінка доводам позивача про
зменшення вартості майна внаслідок його використання та висновку
судової експертизи з цього приводу.
Приймаючи рішення про часткове задоволення зустрічного позову у
зв'язку з тим, що договір фінансового лізингу визнано недійсним, і
визначивши момент, з якого він є недійсним, суд не зазначив в
судовому рішенні, як це впливає на майнові наслідки визнання угоди
недійсною, та якими нормами матеріального права це передбачено.
При розгляді апеляційних скарг, суд другої інстанції не звернув
уваги на вказані обставини та припустився тих самих порушень.
З огляду на викладене, рішення місцевого суду та постанову
апеляційної інстанції не можна визнати законними, обґрунтованими,
прийнятими відповідно до норм матеріального і процесуального
права, фактичних обставин справи, а тому вони підлягають
скасуванню, з направленням справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід урахувати
наведене, з'ясувати фактичні обставини справи, дійсні права та
обов'язки сторін і в залежності від встановленого та вимог закону
прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги відкритого акціонерного товариства "ДБ" в м.
Ужгороді та виробничо-комерційної фірми у формі спільного
підприємства "О" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Закарпатської області від 22 жовтня
2003 року та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 8 грудня 2003 року у справі № 5/97 скасувати, а справу
направити до суду першої інстанції на новий розгляд.