ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 37/86
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
Дроботової Т.Б. - головуючого
Волковицької Н.О., Фролової Г.Н.
за участю представників
позивача: начальник А.А.А.
Б.Б.Б. дов. від 24.05.2004 року
В.В.В. дов. від 24.05.2004 року
відповідача: Г.Г.Г. дов. від 12.03.2004 року
Д.Д.Д. дов. від 21.05.2004 року
Е.Е.Е. дов. від 21.05.2004 року
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Р-ську
на постанову від 09.02.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № 37/86 Дніпропетровського господарського
суду
за позовом Підприємства Р-ської виправної колонії № 99
управляння державного департаменту України
з питань виконання покарань в
Дніпропетровській області
до Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Р-ську
про Визнання частково недійсним податкового
повідомлення-рішення від 09.06.2003 року
№ 0000372600/0
ВСТАНОВИВ:
Підприємство P-cької виправної колонії № 99 управляння державного
департаменту України з питань виконання покарань в
Дніпропетровській області звернулось з позовом до господарського
суду Дніпропетровської області про визнання частково недійсним
податкового повідомленнярішення від 09.06.2003 року №
0000372600/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість в сумі 325489 грн. та нараховані
штрафні санкції в сумі 167356 грн.
Підставою прийняття оспорюваного повідомлення-рішення є акт від
06.06.2003 року № 56/26-1/1 про результати позапланової перевірки
Підприємства P-cької виправної колонії № 99 за період з 01.04.201
року по 01.04.2003 року.
В акті зокрема зазначено, що позивачем в порушення пункту 4.8
статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
/із змінами і доповненнями/ в травні 2002 року до
складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ в розмірі 300000
грн. по отриманому на підставі товарообмінного /бартерного/
договору від 15.05.2002 року №15-05/2002 з Приватним підприємством
"XXX" векселю №65305329472383, ємітованого ПП "YYY" на суму
1800000 грн, в тому числі ПДВ 300000 грн.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
5.11.2003 року /суддя Кеся Н.Б./ позовні вимоги задоволені
повністю.
Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що на підставі
товарообмінного договору від 15.05.2002 року №15-05/2002,
укладеного між позивачем та ПП "XXX" та витратної накладної від
15.05.2002 року №121А позивачем відвантажено ПП "XXX"
товаро-матеріальні цінності на загальну суму 1800000 грн., в тому
числі податку на додану вартість в сумі 300000 грн. ПП "XXX" в
свою чергу по акту прийому передачі від 15.05.2002 року передало
позивачу вексель №65305329472383 на суму 1800000 грн. в том числі
податку на додану вартість в сумі 300000 грн. та податкову
накладну від 15.05.2002 року.
На підставі наданої податкової накладної позивач включив в травні
2002 року до складу податкового кредиту ПДВ по отриманому векселю
в сумі 300000 грн.
За цих обставин суд дійшов висновку, що за укладеним сторонами
договором вексель виступає як товар, оскільки він відповідає
ознакам товару, визначеним пунктом 1.6 статті 1 Закон України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та відповідно
підпунктам 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, 7.5.3 пункту 7.5 статті 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
також з урахуванням абзацу другого пункту 12 Указу Президента
України "Про деякі зміни в оподаткуванні" ( 857/98 ) (857/98)
№857/98 від
07.08.1998 року правомірно включив суму податку на додану вартість
у сумі 300000 грн. до податкового кредиту за відповідний період.
Крім того, суд у рішенні зазначив, що діюче податкове
законодавство, зокрема пункт 4.8 статті 4 та підпункт 3.2.1 пункту
3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
містить неоднозначне тлумачення прав і обов'язків
платників податків з операцій за участю векселів, тому суд виходив
з приписів підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, згідно з якими у
разі коли норма закону чи іншого нормативного акта, виданого на
підставі закону, або коли норми різних законів чи різних
нормативно-правових актів припускаються неоднозначного трактування
прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, в
наслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника
податків так і контролюючого органу, рішення приймається на
користь платника податків.
За апеляційною скаргою Н-ської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. P-ську Дніпропетровським апеляційним господарським
судом /у складі головуючого Швець В.В., суддів Логвиненко А.О.,
Герасименко І.М./ дане рішення переглянув в апеляційному порядку
та постановою від 09.02.2004 року залишив без змін, з тих же
підстав.
Н-ська міжрайонна ДПІ у м. P-ську подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постановою від 09.02.2004 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду в якій просить
постанову та рішення по справі скасувати, в позові відмовити.
Свої вимоги заявник обґрунтував тим, що суд при вирішення спору
припустився порушень норм матеріального та процесуального права, а
саме: що судом в порушення вимог статті 42 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
при розгляді справи
була віддана перевага доказам позивача.
Крім того, під час розгляду справи судом не прийнято до уваги, що
відповідно статті 4 Закону України "Про державне регулювання ринку
цінних паперів в Україні" ( 448/96-ВР ) (448/96-ВР)
професійна діяльність на
ринку цінних паперів, в тому числі посередницька діяльність по
випуску та обігу цінних паперів, здійснюється юридичними і
фізичними особами виключно на підставі спеціальних дозволів
/ліцензій/, що видаються в порядку встановленому чинним
законодавством та за умови вступу до щонайменше однієї
саморегулівної організації. Тому заявник вважає, що бартерна
операція, могла бути здійснена сторонами при наявності ліцензії у
підприємства.
Заявник також зазначає, що відповідно до вимог підпункту 4.8
статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємства" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
емісія простого векселя розглядається як забезпечення або
підтвердження /оформлення/ заборгованості покупця товарів -
емітента векселя перед кредитором /продавцем товарів/. При цьому
номінальна вартість простого векселя, взятого на облік від покупця
товарів, не враховується в валові доходи кредитора, в тому числі
не відображається в податковому обліку продавця товарів. Також,
векселі отримані, але не оплачені платником податку, або виданы,
але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових
зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку,
незалежно від операцій, по яких векселі використовуються.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанцій, а саме:
Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли з
приводу правомірності віднесення суми податку на додану вартість
до податкового кредиту в зв'язку із застосуванням векселя у
товарообмінній операції.
Згідно з пунктом 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, товари - це матеріальні та
нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що
використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску
(емісії) та погашення.
Пунктом 1.9 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
передбачено, що бартер
(товарний обмін) - господарська операція, яка передбачає
проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій
формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та
погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не
передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для
компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до пункту 1.31. статті 1 зазначеного Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
продажем товарів визначені будь-які операції, що
здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки
та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу
прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно
від строків її надання, а також операції з безоплатного надання
товарів. Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах
договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення,
інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу
прав власності на такі товари.
У відповідності з пунктом 3.1 статті 3 Закону України " Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом
оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми
скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно
з пунктом 4.3 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
на: суму валових витрат
платника податку, визначених статтею 5 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8
і 9 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Валовий доход визначається згідно статті 4 названого Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
як загальна сума доходу платника податку від усіх
видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного
періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на
території України, її континентальному шельфі, виключній
(морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход
включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у
тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають
статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів
(крім операцій з їх первинного випуску (розміщення)) та операцій з
їх кінцевого погашення (ліквідації).
Отже приймаючи рішення та постану суди дійшли обґрунтованого
висновку, що вексель у бартерній операції є товаром, а бартерна
операція з використанням векселя в якості товару відповідно до
товарообмінного договору від 15.05.2002 року №15-05/2002,
укладеного між позивачем та ПП "XXX", підлягають оподаткуванню
податком на додану вартість на загальних підставах.
При цьому поза увагою суду залишилось з'ясування обставин справи
щодо правомірності віднесення до податкового кредиту спірної суми
податку на додану вартість з товарообмінної операції з
використанням векселя на підставі приписів Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що в даному випадку є
предметом спору.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанції не досліджений
та не оцінений належним чином той факт, що в акті перевірки
№56/26-1/1 від 06.06.2003 року, на підставі якого прийняті
оспорювані податкові повідомлення рішення зазначені різні номери
векселів/ сторінка 7 акта/ 653305329472383 та 653053229472383.
Зазначені номери не відповідають номеру векселя, який передавався
по договору від 15.05.2002 року №15-05/2002.
Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні
дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом
порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких
ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини,
які мають значення для правильного вирішення господарського
спору.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного
суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11
"Про судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді,
коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і
всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у
відповідності з нормами матеріального права, що підлягають
застосуванню до даних правовідносин.
Неповне з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для
справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових
рішень та передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду
справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми
судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду
Дніпропетровської області необхідно врахувати викладене, всебічно
і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи,
об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її
розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від
встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що
підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 05.11.2003 року господарського суду Дніпропетровської
області та постанову від 09.02.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду у справі № 37/86 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду
Дніпропетровської області.
Касаційну скаргу H-ської міжрайонної державної податкової
інспекції у м. Р-ську задовольнити частково.
Головуючий Т.Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г.Фролова