ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 9/141
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Д”
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від
27.10.2003р.
у справі № 9/141
за позовом 1) Відкритого акціонерного товариства “КХ”;
2) Виконавчого комітету Коломийської міської ради;
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Д”
про визнання недійсним договору від 01.07.2002р.
У судовому засіданні 11.05.2004р. оголошувалася перерва до
25.05.2004р. в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
27.10.2003р. позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства
(ВАТ) “КХ” та Виконавчого комітету Коломийської міської ради до
Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) “Д” про визнання
недійсним договору від 01.07.2002р. про відчуження майна і
припинення зобов’язань задоволено.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої
інстанції встановив, що між ВАТ “КХ” та ТОВ “Д” укладено договір
від 01.07.2002р. про відчуження майна і припинення зобов’язань
(а.с.13). Відповідно до цього договору сторони домовились про
припинення дії іншого договору, а саме про спільну діяльність,
оскільки на виконання вказаного договору відповідачем було
укладено кредитну угоду з АКБ “У” і за кредитні кошти
здійснювалась поставка позивачу товарів та послуг, за які
останній, станом на 01.07.2002р., заборгував відповідачу
68307,42 грн. У зв’язку з цим сторони дійшли згоди про
необхідність зміни способу виконання зобов’язань ВАТ “КХ” перед
ТОВ “Д”, а саме накладання стягнення на майно ВАТ і передачі
його у власність ТОВ (п. 7 договору).
Внаслідок укладання спірного договору відповідач отримав у
власність приміщення магазинів у м. Коломиї.
На підставі довідки № 3410 від 01.09.2003р. Коломийського
міжрайонного БТІ, рішення виконкому Коломийської міськради № 325
від.10.1995р., АВІЗО від 27.11.1995р., а також акта
прийому-передачі магазину № 21 по вул.Сагайдачного,1, суд першої
інстанції встановив, що вказані вище приміщення магазинів
перебувають у комунальній власності і передані ВАТ “КХ” на
баланс.
Оскільки доказів придбання першим позивачем у власність вказаних
приміщень не надано, то суд першої інстанції, керуючись ст. 4
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, дійшов висновку про
незаконне їх відчуження першим позивачем – ВАТ “КХ”.
Відчуження ж за спірною угодою приміщення по вул.Театральній,2,
яке згідно довідки БТІ зареєстровано на праві власності за
першим позивачем, суд першої інстанції визнав таким, що
суперечить установленим статутом цілям діяльності ВАТ “КХ”.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що
спірний договір є зловмисною угодою представників покупця та
продавця, оскільки керівники двох сторін перебувають у родинних
стосунках, а саме є подружжям.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те,
що укладений між ВАТ “КХ” та ТОВ “Д” договір від 01.07.2002р.
про відчуження майна і припинення зобов’язань є недійсним,
оскільки він не відповідає вимогам закону, суперечить цілям
діяльності ВАТ “КХ” та укладений внаслідок зловмисної угоди
представників однієї сторони з другою.
В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції не
переглядалось.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить суд рішення господарського суду Івано-Франківської
області від 27.10.2003р. скасувати частково та прийняти нове
рішення, яким відмовити у позові в частині визнання недійсним
договору про відчуження майна і припинення зобов’язань щодо
боргу ВАТ “КХ” перед ТОВ “Д” та передачі в рахунок погашення
боргу приміщення магазину у м. Коломиї по вул.Театральна, 2.
Визнання судом недійсним спірного договору від 01.07.2002р. у
частині відчуження - передачі у власність ТОВ “Д” такого майна:
приміщення магазинів у м. Коломиї за адресами: проспект
Відродження, 6; вул.С.Стрільців, 18; проспект Грушевського,19;
вул.Лисенка, 6; вул.Сагайдачного, 1, скаржником не оспорюється.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судом першої інстанції норм матеріального та процесуального
права, зокрема, ст.ст. 60, 220 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, ч. 1 ст. 21 Закону України “Про підприємства в
Україні” ( 887-12 ) (887-12)
, ст.ст. 4-3, 4-7, п. 1 ст. 83 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Скаржник стверджує, що оскільки приміщення магазину у м. Коломиї
по вул.Театральній,2 належить першому позивачу на праві
власностў, то він мав право передати вказане приміщення в
рахунок погашення боргу перед відповідачем, а тому укладання
такої угоди, з огляду на приписи ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
не суперечить законодавству.
Скаржник також посилається на те, що оскаржуване рішення
суперечить ст. 60 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки за загальним
правилом вказаної статті, угода не може бути визнана повністю
недійсною, якщо не відповідають законові лише окремі її частини.
У своїй касаційній скарзі скаржник наводить і інші доводи, за
якими, оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню.
Одночасно скаржником заявлено клопотання № 17 від 27.02.2004р.
про відновлення пропущеного процесуального строку для подання
касаційної скарги, яке колегія суддів задовольняє, визнавши
причини пропуску строку, наведені у клопотанні, поважними.
Перший позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача,
в якій просить відмовити ТОВ “Д” у задоволенні касаційної скарги
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від
27.10.2003р у даній справі, з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального та процесуального права
при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну
скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що
спірна угода в частині відчуження магазину у м. Коломії по
вул.Театральній,2 суперечить статутним цілям діяльності ВАТ
“КХ”, а тому підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 50 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
.
В силу ст. 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, недійсною є угода, укладена
юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її
діяльності.
Відповідно до п. 2.1.1. Статуту товариства першого позивача
метою його діяльності є отримання прибутку від
фінансово-господарської діяльності, виробництво продукції і
товарів народного споживання, комерційна діяльність і інші види
підприємницької діяльності та реалізація його на основі
економічних інтересів акціонерного товариства та держави.
Предметом діяльності товариства є реалізація товарів народного
споживання хліба та хлібобулочних виробів, кондитерських та
макаронних виробів, сухарів паніровочних та інших продуктів
харчування і деяких товарів промислового виробництва (п. 2.2.2.
Статуту).
Згідно ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні”
( 887-12 ) (887-12)
відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської
діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні
у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких
ўнших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать
законодавству України.
Відповідно до п. 3.4. Статуту товариство має право укладати
угоди (договори, контракти) у т.ч. договори купівлі-продажу,
підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, доручення і
комісії тощо.
Товариство має право продати, передавати безкоштовно,
обмінювати, передати в фонд юридичних і фізичним особам та
громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності,
використовувати та відсуджувати їх іншим способом, якщо це не
суперечить чинному законодавству та цьому Статуту (п. 3.11).
У результаті відчуження магазину по вул.Театральній 2, перший
позивач не втратив можливість здійснювати визначені статутом
мету та предмет діяльності товариства, таке відчуження не
поставило під загрозу його перебування на ринку продуктів
харчування і деяких товарів промислового виробництва та не
суперечить статутним положенням товариства.
Передача відповідачем в оренду першому позивачу приміщення
магазину за вказаною адресою не може бути підставою для визнання
спірного договору таким, що суперечить цілям ВАТ “КХ” з огляду
на ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
та положення Статуту першого позивача.
Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції про те,
що спірну угоду слід визнати недійсною на підставі ст. 57 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, як таку, що укладена в результаті зловмисної
угоди представників покупця та продавця, оскільки на цій
підставі можуть визнаватися недійсними тільки угоди, укладені
через представника, повноваження якого виникають внаслідок
волевиявлення особи, яку він представляє, а також на підставі
довіреності, адміністративного акта або закону.
Відповідно до ст. 29 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
юридична особа
набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через
свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або
статутом (положенням).
Дії органів юридичної особи розцінюються як дії самої юридичної
особи. Вони здійснюються органами без довіреності та створюють
права та обов’язки безпосередньо для юридичної особи.
У даному випадку, як встановлено судом, спірну угоду було
укладено з боку юридичних осіб (сторін у справі) їх керівниками,
а саме Головою правління ВАТ “КХ” Банарем Ю.М. та директором ТОВ
“Д” Яцко О.П.
Крім того, суд першої інстанції, визнаючи спірну угоду недійсною
в цілому не врахував, що відповідно до ст. 60 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, недійсні частини угоди не тягнуть за собою
недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода
була б укладена і без включення недійсної її частини.
Отже, недійсність окремих частин угоди не усуває дії угоди в
цілому лише у випадку, коли можна припустити, що угода була б
виконана і без включення її недійсної частини.
Так, за спірною угодою заборгованість першого позивача, станом
на 01.07.2002р. складала 68307,42 грн. На погашення вказаної
заборгованості ВАТ “КХ” передав майно на загальну суму 76786,64
грн., яке складається з трьох металевих кіосків та шести
приміщень магазину, у тому числі приміщення магазину у
м. Коломиї по вул.Театральна,2 балансовою вартістю 32686,64
грн., яке належить першому позивачу на праві власності (а.с.56).
Відповідно до ст. 220 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язання
припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного
зобов'язання іншим між тими ж особами.
Одночасно, ухвалюючи рішення про визнання недійсним спірного
договору на підставі ст.ст. 48, 50,57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, суд
не звернув уваги, що в разі визнання договору недійсним з
підстав передбачених частиною першої ст. 48 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного
Суду України від 28.04.1978 року № 3 зі змінами внесеними
постановами від 25.12.1992 року № 13 та від 25.05.1998 року № 15
“Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”
( v0003700-78 ) (v0003700-78)
суд, якщо інше не передбачено законом, своїм
рішенням зобов’язує кожну із сторін повернути другій стороні все
одержане за угодою – двостороння реституція.
В силу ч. 2 ст. 50 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
до недійсних угод,
визнаних такими на підставі ч. 1 названої статті, відповідно
застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього
Кодексу.
Основним же майновим наслідком за угодою, визнаною недійсною з
підстав, передбачених ст. 57 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, є
одностороння реституція, в силу якої потерпілий відновлюється у
первісному становищі. У разі неможливості повернути майно в
натурі відшкодовується його вартість у грошах.
Проте, суд першої інстанції з цього приводу не визначився.
Крім того, встановивши на підставі актів прийому-передачі
нежилих приміщень від 01.07.2002р. факт передачі переліченого у
спірному договорі майна від продавця покупцю, суд першої
інстанції не дослідив чи перейшло право власності на спірне
майно до відповідача з огляду на вимоги Тимчасового положення
про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно,
затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002р.
№ 7/5, і вказані вище наслідки визнання угоди недійсною не
застосував.
Враховуючи викладене, оскаржуване судове рішення у даній справі
підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно
з’ясувати всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити
докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення
спору по суті, з’ясувати дійсні права та обов’язки сторін і в
залежності від встановленого правильно застосувати матеріальний
закон, що регулює спірні правовідносини, та ухвалити основане на
законі судове рішення.
Відповідно до ст. 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказівки, що
містяться у постанові касаційної інстанції, є обов’язковими для
суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Керуючись ст.ст. 53, 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Задовольнити клопотання відповідача, відновивши пропущений
процесуальних строк для подання касаційної скарги.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Д”
задовольнити частково.
3. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
27.10.2003р. у справі № 9/141 скасувати.
4. Справу № 9/141 передати на новий розгляд до господарського
суду Івано-Франківської області.