ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 6/279
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Донецького державного науково-
дослідного інституту чорної металургії на постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 20.01.2004р.
у справі № 6/279 господарського суду Донецької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства “ДЗ”
до відповідача Донецького державного науково-дослідного
інституту чорної металургії
про стягнення 1 647 125грн.
за участю представників:
ВАТ “ДЗ”
Донецького державного науково-дослідного інституту чорної
металургії – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Відкрите акціонерне товариство “ДЗ” звернулося до господарського
суду Донецької області з позовом та просило суд стягнути з
Донецького державного науково-дослідного інституту чорної
металургії 1 647 125грн. пені. В обгрунтування заявлених вимог,
позивач посилається на те, що відповідач не виконав у повному
обсязі у встановлений договором № 5500003321 строк взятих на
себе зобов’язань щодо поставки продукції. Як стверджує позивач,
відповідачем недопоставлено продукції за цим договором на
загальну суму 900 068,52грн. (а.с.2-3).
Відповідач у справі – Донецький державний науково-дослідний
інститут чорної металургії у відзиві на позов вказує, що:
- ним недопоставлено продукції на суму, яка значно менше, ніж
вказує позивач, - 735 568,52грн.;
- пеня нарахована без врахування положень Закону України “Про
відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань;
- господарським судом Донецької області ухвалою від
09.09.2003р. порушено провадження у справі про банкрутство
Донецького державного науково-дослідного інституту чорної
металургії та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів
(а.с.29,71).
Рішенням господарського суду Донецької області від 14.10.2003р.
позов задоволено. Відповідно до рішення суду з відповідача на
користь позивача стягнуто 1 647 125грн. (а.с.74-75).
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, в
порушення умов договору, не виконав в установлений договором
строк взятих на себе зобов’язань щодо поставки обумовленої
договором продукції.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
20.01.2004р. рішення господарського суду Донецької області від
14.10.2003р. залишено без змін (а.с.99-100).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Донецький
державний науково-дослідний інститут чорної металургії звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та
просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до
суду першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами норм матеріального права, а саме ст.ст. 179, 210 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Згідно ст. 4 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент виникнення
правовідносин), цивільні права і обов'язки виникають з підстав,
передбачених законодавством, а також з дій громадян і
організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу
загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують
цивільні права і обов'язки. Відповідно до цього цивільні права і
обов'язки виникають, зокрема, з угод, передбачених законом, а
також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому
не суперечать.
Відповідно до ст. 151 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, договір
(багатостороння угода) є однією з підстав виникнення
зобов’язань.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судом першої
інстанції та перегляді прийнятого рішення судом апеляційної
інстанції встановлено, що 19.03.2002р. між сторонами у справі –
Відкритим акціонерним товариством “ДЗ” та Донецьким державним
науково-дослідним інститутом чорної металургії укладено договір
№ 5500003321, за умовами якого, відповідач брав на себе
зобов’язання поставити у встановлений договором строк, а позивач
– оплатити продукцію за ціною, визначеною у договорі.
Зазначений договір за своєю правовою природою є договором
поставки.
Так, відповідно до ст. 245 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за договором
поставки організація-поставщик зобов'язується передати у певні
строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність
(в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов'язковим
для обох організацій плановим актом розподілу продукції;
організація-покупець зобов'язується прийняти продукцію і
оплатити її за встановленими цінами. При цьому, договором
поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх
розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві
продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк,
який не збігається з моментом укладення договору.
Отже, посилання скаржника на неправильне визначення правової
природи даного договору судами безпідставні. Так, умови даного
договору не визначають зобов’язання щодо виконання науково-
дослідних робіт.
До укладеного договору у подальшому додатковою угодою № 1 від
30.05.2002р. вносились зміни.
Відповідно до умов договору, з урахуванням внесених змін,
відповідач брав на себе зобов’язання поставити позивачу фільтри
на загальну суму 2 885 000грн., а позивач – в строки та порядку,
установленими договором, сплатити кошти. При цьому, сторонами
узгоджено, що розрахунок, зокрема, за фільтр ФМТ2000/ХТ
здійснюється наступним чином: 645 000грн. авансовий платіж;
другий авансовий платіж у розмірі 645 000грн. – через 75
календарних днів після першого авансового платежу, 645 000грн. –
третій авансовий платіж протягом 5 банківських днів з моменту
поставки продукції; остаточний розрахунок – протягом 5
банківських днів після підписання акта прийому-передачі
продукції.
Строк поставки фільтру ФМТ 2000/ХТ, визначений сторонами, – не
пізніше 150 календарних днів з моменту здійснення першого
авансового платежу.
Отже, договір передбачає виникнення взаємних зобов’язань сторін.
Згідно ст. 171 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, взаємні зобов'язання за
договором повинні виконуватися одночасно, якщо з закону,
договору або змісту зобов'язання не випливає інше.
Враховуючи, що договір передбачає порядок виконання взаємних
зобов’язань, суди повинні були з’ясувати, яким чином такі
зобов’язання виконувались.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, позивач
перерахував відповідачу в якості авансу: платіжним дорученням №
5906 від 05.06.2002р. – 650 000грн.; платіжним дорученням № 9986
від 22.08.2002р. – 515 927грн.
Отже, позивач взяті на себе зобов’язання щодо перерахування
першого авансу виконав. Однак, розмір коштів, сплачених в якості
другого авансового платежу менше, ніж визначено умовами
договору, на що суди не
звернули уваги. При цьому, ними не з’ясовано: чи здійснено
перерахування у подальшому коштів в рахунок другого авансового
платежу; чи здійснене перерахування коштів, що відбулось
22.08.2002р., у встановлений договором строк. Зазначені
обставини є суттєвими, оскільки несвоєчасне виконання
зобов’язання позивачем або неналежне виконання ним зобов’язання,
строк виконання якого у часі наступив раніше ніж зобов’язання
відповідача, могло утруднити або унеможливити виконання
відповідачем передбаченого умовами договору зобов’язання.
Так, в силу ст. 161 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, зобов'язання повинні
виконуватися належним чином і в установлений строк, зокрема,
відповідно до умов договору; одностороння відмова від виконання
зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається
в силу ст. 162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, за винятком випадків,
передбачених законом.
Відповідно до ст. 209 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, особа, яка не
виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе
майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або
необережності), крім випадків, передбачених законом або
договором.
При цьому, згідно ст. 210 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, коли невиконання
або неналежне виконання зобов'язання обумовлено умислом або
необережністю кредитора, боржник звільняється від
відповідальності за невиконання або неналежне виконання
зобов'язання, якщо інше не встановлено законом.
Неповне встановлення обставин, що мають значення для справи
судом першої інстанції, є порушення вимог: ст. 4-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, яка визначає, що судові рішення приймаються за
результатами обговорення усіх обставин справи; ст. 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, яка зобов’язує суд у разі, якщо подані
сторонами докази є недостатніми, витребувати від підприємств та
організацій незалежно від їх участі у справі документи і
матеріали, необхідні для вирішення спору.
Вказані порушення норм процесуального права судом першої
інстанції, які не усунуті у подальшому судом апеляційної
інстанції, призвели до неповного з’ясування обставин справи, в
зв’язку з чим відсутні підстави вважати, що судами дана
правильна юридична оцінка спірним правовідносинам та зроблений
відповідаючий чинним нормам матеріального права висновок щодо
прав і обов’язків сторін.
Допущені порушення норм процесуального права, що призвели до
неповного з’ясування обставин справи, не можуть бути усунуті
судом касаційної інстанції.
Так, відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна
інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи
перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція
не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що
не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду
чи відхилені
ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу,
про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, прийняті судові рішення підлягають
скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої
інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
1. Касаційну скаргу Донецького державного науково-дослідного
інституту чорної металургії задовольнити.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
20.01.2004р. та рішення господарського суду Донецької області
від 14.10.2003р. у справі № 6/279 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.