ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 5/2277-23/114
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.- головуючого
Волковицької Н.О.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
на постанову від 13.11.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 5/2277-23/114 господарського суду Львівської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. P-ська
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
H-ському районі м. P-ська
від 01.07.2003 p. № 1781/04-23-4/31658837/12699
В С Т А Н О В И В:
ТОВ "XXX" до господарського суду Львівської області був заявлений
позов про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
ДПІ у H-ському районі м. P-ська від 01.07.2003 №
1781/04-23-4/31658837/12699, яким позивачу зменшено суму
бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі
930040 грн.
Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення став акт від 23.06.2003 № 3713/23-4/32182112 про наслідки
тематичної документальної перевірки ТОВ "XXX" по питанню
достовірності визначення податкового зобов'язання та податкового
кредиту з податку на додану вартість за січень 2003 року, в якому
зафіксовано порушення товариством підпункту 3.2.1 статті 3 та
підпункту 7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо безпідставного віднесення до складу
податкового кредиту у січні 2003 року податку на додану вартість в
сумі 930040 грн. стосовно бартерної операції по обміну паперу
офсетного та паперу газетного на ощадний сертифікат.
Рішенням господарського суду Львівської області від 21.10.2003
(суддя В. Поліщук) позовні вимоги задоволені в повному обсязі
шляхом визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
H-ському районі м. P-ська від 01.07.2003 №
1781/04-23-4/31658837/12699.
Рішення суду мотивоване відсутністю порушень позивачем підпункту
3.2.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки отриманий останнім за договором міни з ТОВ
"YYY" ощадний сертифікат виступає в даних правовідносинах як
товар, а тому відсутні правові підстави визнавати дану операцію
емісією цінного паперу.
Також в рішенні суду зазначено, що акт перевірки від 23.06.2003 №
3713/23-4/32182112 не може однозначно та повно відображати всі
обставини справи, в тому числі й щодо порушення позивачем
підпункту 7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки містить умови, щодо яких
невідомо, стануться вони, чи ні.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. P-ська Львівський
апеляційний господарський суд (судді Юрченко Я. О. - головуючий,
Процик Т.С., Давид Л. Л.) переглянув рішення господарського суду
Львівської області в апеляційному порядку та постановою від
13.11.2003 залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. P-ська подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Львівського
апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та
постанову у даній справі скасувати, в позові відмовити, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про неповне з'ясування обставин, які
мають значення для справи та неправильне застосування судом норм
матеріального права, зокрема, підпункту 3.2.1 статті 3 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно
до якого не є об'єктом оподаткування операції з випуску (емісії),
розміщення у будь-які форми управління та продажу за кошти цінних
паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької
діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів
України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону,
включаючи приватизаційні та компенсаційні папери (сертифікати),
інвестиційні сертифікати, житлові чеки, земельні бони та
деривативи; обміну зазначених цінних паперів на інші цінні папери;
розрахунково-клірингової, реєстраторської та депозитарної
діяльності на ринку цінних паперів, а також діяльності з
управління активами. Таким чином, на думку заявника, у ТОВ "XXX",
яке перше відвантажило товар, валові доходи відображаються у
момент їх відвантаження. У даній ситуації, коли не здійснюється
операція з емісії цінних паперів, такі цінні папери будуть
товарами, тобто їх передача і буде заключною операцією.
Крім того, ДПІ у H-ському районі м. P-ська посилається на
неврахування судами того факту, що у разі придбання цінних паперів
шляхом обміну, валові витрати їх одержувача не збільшуються, а
понесені витрати відображаються в окремому обліку у складі витрат
і очікують на доходи від їх продажу відповідно до пункту 7.6
статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході здійснення
судового провадження, між ТОВ "XXX" та ТОВ "YYY" укладено договір
міни № 02/03 від 09.01.2003, відповідно до умов якого сторони
здійснюють взаємний обмін товарами без грошової оплати на
збалансованій по грошовій вартості основі.
На виконання умов вказаного договору позивач передав контрагенту
майно на загальну суму 5580240 грн., в тому числі податок на
додану вартість в сумі 930040 грн., в обмін на ощадний сертифікат
на пред'явника, емітований АКБ "SSS", номіналом 4650200 грн. та,
крім того, податок на додану вартість в розмірі 930040 грн.
09.01.2003 року ТОВ "YYY" виписало позивачу податкову накладну № 5
на суму 5580240 грн., в тому числі, податок на додану вартість
930040 грн.
Переданий ощадний сертифікат був пред'явлений до оплати
31.01.2003.
Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення є висновок ДПІ у H-ському районі м. P-ська про зайве
включення позивачем до складу податкового кредиту за січень місяць
2003 року суми податку на додану вартість, сплаченої під час
здійснення вказаної товарообмінної (бартерної) операції, чим, як
зазначено в рішенні, порушено підпункт 3.2.1 статті 3 та підпункт
7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підпункту 3.2.1 статті 3 згаданого закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є об'єктом оподаткування операції з випуску
(емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу за
кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами
підприємницької діяльності, Національним банком України,
Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування
відповідно до закону, включаючи приватизаційні та компенсаційні
папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки,
земельні бони та деривативи; обміну зазначених цінних паперів на
інші цінні папери; розрахунково-клірингової, реєстраторської та
депозитарної діяльності на ринку цінних паперів, а також
діяльності з управління активами.
Згідно з підпунктом 7.4.1 статті 7 цього ж закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,
сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у
зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких
відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
При цьому до валових витрати виробництва та обігу (далі - валові
витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1. статті
5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
).
Таким чином, вирішуючи господарський спір, судам першої та
апеляційної інстанції необхідно було з врахуванням встановлених
обставин справи оцінити дії позивача щодо віднесення ним до складу
податкового кредиту податку на додану вартість, нарахованого на
ціну придбаного ощадного сертифікату та визначити у зв'язку з цим
відповідність прийнятого за результатами перевірки оспорюваного
податкового повідомлення - рішення нормам податкового
законодавства.
Разом з тим, визнаючи таке рішення недійсним, господарський суд
першої та апеляційної інстанції обмежився лише висновком про
неналежність акта перевірки як доказу допущених позивачем
порушень, зазначивши, що акт містить умову, відповідно до якої, в
разі отримання відповіді на запит, надісланий до ДПІ у м. Я-ськ,
яка б не підтверджувала правомірність включення сум податку на
додану вартість до податкового кредиту, до суб'єкта господарювання
будуть застосовані відповідні фінансові санкції.
Проте, касаційна інстанція визнає наведений висновок господарських
судів передчасним, оскільки акт перевірки, на підставі якого
прийняте оспорюване у справі рішення, повно відображає обставини
проведеної перевірки та є достатньою підставою для оцінки дій
позивача у спірних правовідносинах, а тому у господарських судів
були відсутні підстави для задоволення позовних вимог з формальних
причин без розгляду господарського спору по суті.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та
апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових
рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам
у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про
не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового
розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не
надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом
не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Львівської області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 21.10.2003 p. господарського суду Львівської області
та постанову від 15.11.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 5/2277-23/114 господарського суду
Львівської області скасувати, справу скерувати до господарського
Львівської області на новий розгляд.
Касаційну скаргу ДПІ у H-ському районі м. P-ська задовольнити
частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова