ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 21/760
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Бакуліної С. В.
Волковицької Н. О.
за участю представників:
позивача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача А.А.А. - дов. від 30.12.2003 p.
Б.Б.Б. - дов. від 10.01.2004 p.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
на постанову від 11.02.2004 p. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 21/760 господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
H-ському районі м. Києва № 282/26-062/0 від 15.08.2003 p.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" до господарського суду м. Києва був заявлений позов про
визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
H-ському районі м. Києва № 282/26-062/0 від 15.08.2003, яким
визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 157390 грн. та застосовані фінансові санкції у розмірі 157390
грн.
Підставою прийняття оспорюваного повідомлення - рішення є акт від
13.08.2003 № 93/20/26-20/2/31305580 про результати позапланової
документальної перевірки дотримання вимог податкового
законодавства ТОВ "XXX" при взаємовідносинах з ЗАТ "YYY" за період
з 01.01.2002 по 31.12.2002, в якому зафіксовано порушення вимог
підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
шляхом включення до податкового
кредиту сум податку на додану вартість, що не підтверджені
податковими накладними.
Вказане, на думку перевіряючих, виникло у зв'язку з тим, що
рішенням від 29.05.2003 Солом'янського районного суду м. Києва
установчі документи ЗАТ "YYY" визнані недійсними з моменту їх
реєстрації, скасована реєстрація підприємства в органах державної
влади з моменту реєстрації, скасована реєстрація в якості платника
податку на додану вартість з дати внесення до реєстру платників
податку на додану вартість, оскільки ЗАТ "YYY" було створено та
діяло з порушенням встановленого законом порядку.
Таким чином, податкові накладні, отримані від ЗАТ "YYY", не є
належними доказами, що дають право на включення сум податку на
додану вартість до податкового кредиту ТОВ "XXX".
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.10.2003 (суддя Е.
Шевченко) позовні вимоги задоволено шляхом визнання недійсним
податкового повідомлення - рішення ДПІ у H-ському районі м. Києва
№ 282/26-062/0 від 15.08.2003.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач, одержавши у встановленому
порядку податкові накладні, правомірно на підставі приписів статті
7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.
При цьому господарський суд зазначив, що за умови відсутності
доказів про ліквідацію ЗАТ "YYY" як юридичної особи та анулювання
свідоцтва про реєстрацію товариства в якості платника податку на
додану вартість, відсутні підстави вважати, що податкові накладні
надані неуповноваженою особою.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Києва Київський
апеляційний господарський суд (судді В. Шипко - головуючий, Г.
Коробенко, А. Полянський), переглянувши рішення господарського
суду м. Києва в апеляційному порядку, постановою від 11.02.2004
залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. Києва подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі
скасувати, в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи
касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом норм
матеріального права.
При цьому, заявник у касаційній скарзі звертає увагу суду на те,
що відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на
нарахування податку та складання податкової накладної надається
виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку,
передбаченому статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
В даному випадку податкові накладні, виписані ЗАТ "YYY", не можуть
підтверджувати право позивача на податковий кредит, оскільки
рішенням від 29.05.2003 Солом'янського районного суду м. Києва
скасована реєстрація ЗАТ "YYY" в якості платника податку на додану
вартість.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту податку
на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ЗАТ
"YYY", установчі документи якого рішенням від 29.05.2003
Солом'янського районного суду м. Києва визнані недійсними з
моменту їх реєстрації, скасована його реєстрація в органах
державної влади з моменту реєстрації, скасована реєстрація в
якості платника податку на додану вартість з дати внесення до
реєстру платників податку на додану вартість, оскільки ЗАТ "YYY"
було створено та діяло з порушенням встановленого законом порядку,
а саме: засновник товариства - В.В.В. зареєструвала підприємство
на прохання невідомого чоловіка за винагороду без мети здійснення
фінансово - господарської діяльності.
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пунктів 7.1,
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням
податку на додану вартість; особа - продавець, яка зареєстрована
як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну
або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю
податок на додану вартість та скласти і передати йому податкову
накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми
податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна
складається в момент виникнення податкового зобов'язання продавця
у двох примірниках та повинна відповідати вимогам щодо її
оформлення, визначеним підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 цієї статті
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відповідності з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань
продавця вважається дата, що сталося раніше:
- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на
банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт,
послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт,
послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в
касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації
готівкових коштів у банківській установи, що обслуговує платника
податку;
- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якого податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Крім того, у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими
накладними.
Датою виникнення права на податковий кредит, згідно з підпунктом
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вважається
дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника
податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписування
відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з
використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тому, вирішуючи даний спір, суди зобов'язані були, насамперед,
з'ясувати, чи мало право ЗАТ "YYY" складати і видавати ТОВ "XXX"
податкові накладні, і якщо мали, то чи були вони складені у
встановленому порядку.
Проте, господарськими судами першої та апеляційної інстанції
вказані обставини при розгляді спору досліджені не були, про що
свідчить відсутність в матеріалах справи всіх необхідних
документів, що засвідчують факт виконання договірних
взаємовідносин між позивачем та ЗАТ "YYY", а відповідно - й
виникнення у позивача права на податковий кредит, зокрема, до
матеріалів справи не долучено податкові декларації за відповідні
періоди та розрахункові документи, які підтверджують факт
здійснення розрахунку за договором.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими
судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та
прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної
правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що,
враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх
обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення
господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 29.10.2003 p. господарського суду м. Києва та
постанову від 11.02.2004 p. Київського апеляційного господарського
суду у справі № 21/760 господарського суду м. Києва скасувати,
справу скерувати до господарського суду м. Києва на новий розгляд.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва - задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді С. Бакуліна
Н. Волковицька