ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 20-5/259
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
“С”
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.02.2004р.
у справі № 20-5/259
за позовом Відкритого акціонерного товариства “С”
до Закритого акціонерного товариства “М”
про стягнення 7744,08 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Відкрите акціонерне товариство “С”, звернувся до
господарського суду міста Севастополя з позовом до відповідача,
Закритого акціонерного товариства “М”, про стягнення 7744,08
грн. заборгованості за спожиту електричну енергію.
Свої вимоги позивач обгрунтовував несвоєчасною оплатою
відповідачем спожитої електричної енергії у квітні 2003 р. і
зниженням у зв’язку з цим обсягу договірної величини споживання
електричної енергії за квітень 2003р. до нуля.
Рішенням господарського суду міста Севастополя від 20.11.2003р.,
залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного
господарського суду від 16.02.2004р. у задоволенні позовних
вимог відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані тим, що положення Порядку
постачання електричної енергії ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
споживачам,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
09.04.2002р. № 475 та Правил користування електричною енергією
( 475-2002-п ) (475-2002-п)
, затверджених постановою НКРЕ від 22.08.2002р.
№ 928, які надають право постачальнику коригувати за підсумками
розрахункового періоду (граничну) величину споживання
електричної енергії до рівня фактично сплаченої за цей
розрахунковий період величини спожитої електричної енергії,
вступили в дію після укладення договору між сторонами, а
відповідні зміни у договір внесені не були, тому вони
(положення) до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить суд їх скасувати та стягнути з
вўдповўдача заборгованість за перевищення величини споживання
електричної енергії у сумі 7744,08 грн.
У своїй касаційній скарзі скаржник посилається на порушення
судами двох інстанцій норм матеріального права, зокрема, ч. 5
ст. 26, ч. 7 ст. 27 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, п.п. 7, 11, 13 Порядку постачання електричної
енергії ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
.
Відповідач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржуванні
рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без
задоволення, з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування судом норм матеріального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.ст. 1, 26 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, споживання енергії можливе
лише на підставі договору з енергопостачальником.
В силу ст. 26 названого Закону, споживачі у випадку споживання
електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий
період сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість
різниці фактично спожитої і договірної величини.
Таким чином, у предмет доказування у цій справі входять
встановлення: розмірів спожитої електричної енергії за спірний
період, встановленого ліміту та наявність або відсутній факту
перевищення розміру встановленого ліміту.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відносини
між позивачем – ВАТ “С” та відповідачем – ЗАТ “М” по відпущенню
та споживанню електричної енергії визначені укладеним ними
договором № 441 від 12.12.2001р., пролонгованим на 2003 р.
Відповідно до умов укладеного договору, позивач брав на себе
зобов’язання поставити відповідачу електричну енергію в обсягах
у відповідності з договірними квартальними (місячними)
величинами споживаної електричної енергії, вказаної у додатку
№ 1 до договору, а відповідач, в свою чергу, зобов’язався
здійснювати оплату за споживану електричну енергію грошовими
коштами за тарифами і в у строк, вказаний у додатку № 5 до
договору.
Розрахунковим періодом, визначаючим кількість споживаної
електричної енергії, згідно договору, є часовий проміжок, рівний
30-ти (31) дням, який починається 13 числа попереднього
календарного місяця і закінчується 13 числа поточного
календарного місяця.
Оплата за споживану електричну енергію здійснюється на 11-тий
день звітного періоду. Остаточний розрахунок за спожиту
електроенергію проводиться протягом 3-х днів з дати закінчення
розрахункового періоду, тобто 16 числа (п. 1.2.1 договору),
Сторони договору погодились, що електроенергія, спожита
відповідачем у розрахунковий період, враховується сторонами як
електроенергія спожита у місяці, в якому проводиться розрахунок
за електроенергію.
При вирішенні даного спору по суті заявлених вимог та перегляді
ухваленого у справі судового акта, судами встановлено, що
відповідно до додатку № 1 до договору планований обсяг відпуску
відповідачу електричної енергії на квітень 2003 р. складає
11000,00 кВт/год. В обліковому листі споживання від 16.04.2003р.
зафіксований обсяг споживання у розмірі 9520,00 кВт/год. На
підставі даних показників відповідачу було виставлено рахунок
№ 14158 від 16.04.2003р. на суму 2323,22 грн., який протягом 3-х
банківських днів оплачений не був.
Вказана обставина була підставою для зниження відповідачу обсягу
договірної величини споживання електричної енергії на квітень
2003р. до рівня фактично сплаченого, тобто до нуля. Позивачем у
зв’язку з цим виставлено рахунок по перебору ліміту споживання
№ 16482 від 25.04.2003р. на суму 7744,08 грн., розраховану
виходячи з 5-ти кратної вартості тарифу.
Помилковим є висновок судів двох інстанцій про неможливість
застосування до спірних правовідносин Порядку постачання
електричної енергії ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
споживачам, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 09.04.2002р. № 475 та
Правил користування електричною енергією, затверджених
постановою НКРЕ від 22.08.2002р. № 928, з посиланням на те, що
вони (зміни) вступили в дію після укладення договору між
сторонами, а відповідні зміни у договір внесені не були.
Так, згідно преамбули договору сторони домовились, що під час
виконання умов даного договору, а також вирішення усіх питань,
які не обумовлені цим договором, сторони зобов’язуються
керуватися діючим законодавством України та Правилами
користування електричною енергією, затвердженими в установленому
порядку.
У пункті 4.1. договору сторони також визначили, що вони несуть
відповідальність згідно діючого законодавства за додержання умов
цього договору, законодавчих та директивних актів, які
регламентують питання енергопостачання та питання
взаємовідносини сторін.
Внесення змін та доповнень у договір може здійснюватися за
згодою сторін, а також при зміни вимог законодавчих та
директивних актів (п. 6.2. договору).
Відповідно до п. 2.1.1 договору при наявності заборгованості
відповідача позивач має право знизити ліміти споживання
електроенергії і потужності до нуля. При цьому, у вказаному
пункті сторони послались на п. 7 Порядку постачання електричної
енергії ( 475-2002-п ) (475-2002-п)
споживачам, затвердженого постановою КМУ
№ 441 від 24.03.99р., який передбачав, що електропостачальна
організація (позивач) визначає граничні величини споживання
електроенергії споживачам, які не проводять в повному обсязі
поточнў розрахунки за використану електричну енергію або не
дотримуються узгоджених графіків погашення заборгованості, - на
нульовому рівні.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України “Про електроенергетику”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, споживачі у випадку споживання електричної
енергії понад договірну величину за розрахунковий період
сплачують енергопостачальникам п’ятикратну вартість різниці
фактично спожитої і договірної величини.
В силу ч. 9 ст. 27 названого Закону ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
санкції,
передбачені частиною п’ятою статті 26, застосовуються в порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 11 Порядку постачання електричної енергії
( 475-2002-п ) (475-2002-п)
споживачам, який затверджено постановою Кабінету
Міністрів України від 24.03.1999 р. № 441 (у редакції постанови
Кабінету Міністрів України від 9.04.2002р. № 475), за підсумками
місяця гранична величина споживання електричної енергії для
споживачів коригується до рівня фактично сплаченої за цей місяць
величини її споживання. При цьому, вказаний порядок не
передбачає направлення споживачу повідомлення про коригування
величини обсягу споживання електричної енергії.
Згідно п. 13 названого Порядку, споживачі у разі перевищення
встановлених як договірні граничних величин споживання
електричної енергії та потужності несуть відповідальність згідно
з частинами п’ятою і шостою ст. 26 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
.
Як встановлено судом, відповідачу скориговано величину
граничного споживання електричної енергії до рівня фактично
сплаченої за квітень 2003р. величини її споживання, тобто до
нуля.
Умовами договору передбачена відповідальність споживача за
споживання електричної енергії понад встановлений граничний
договірний обсяг електроспоживання (п. 2.1.4. “а”) у вигляді
санкції у розмірі п’ятикратної вартості електроенергії, яка
спожита понад встановлений договірний обсяг (поряд з оплатою
електроенергії), що відповідає ст.ст. 26, 27 Закону.
Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що
станом на 19.05.2003р. заборгованість відповідача перед
позивачем за спожиту електричну енергію погашена у повному
обсязі, оскільки такий висновок не грунтується на матеріалах
справи.
Зокрема, у своєму рішенні суд першої інстанції послався на те,
що 19.05.2003р. відповідач здійснив оплату рахунку позивача
№ 18521 від 15.05.23690,86 грн., у тому числі за спожиту
електроенергію у квітні 2003р. Разом з тим, в матеріалах справи
є лише один рахунок виставлений позивачем відповідачу за спожиту
у квітні електроенергію, а саме № 14158 від 16.04.2003р.
(а.с.13). Докази його оплати в матеріалах справи відсутні.
Крім того, слід зазначити, що предметом даного позову є
стягнення з відповідача передбаченої ст. 26 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
санкції за порушення
відповідачем умов договору, а саме п. 1.2.1, а не стягнення
заборгованості за спожиту електроенергію у квітні 2003р.
Також безпідставним є посилання суду на те, що між сторонами
була досягнуто домовленість про те, що відповідач не оплачує
рахунки за спожиту електроенергію до утворення рівної з
позивачем заборгованості за виконані для нього будівельні роботи
згідно договору підряду від 17.10.2000р., оскільки відповідно
ч. 14 ст. 5, ч. 7 ст. 26 Закону України “Про електроенергію”
( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
, оплата виробленої електричної енергії проводиться
в повному обсязі у грошовій формі, без застосування будь-яких
видів заліків погашення заборгованості по розрахунках за
електроенергію. У разі проведення споживачем розрахунків в інших
формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не
враховуються як оплата спожитої електричної енергії.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суди першої і
другої інстанцій безпідставно відмовили позивачу у задоволенні
його позовних вимог, неправильно застосувавши відповідні норми
спеціального законодавства.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції та постанова
суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, як такі що
прийняті з порушенням норм матеріального права.
Керуючись нормою ст. 2 Закону України “Про судоустрій України”
( 3018-14 ) (3018-14)
, яка зобов’язує суд, здійснюючи правосуддя на
засадах верховенства права, забезпечувати захист гарантованих
Конституцією України та законами прав і свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, колегія
суддів вважає за можливе прийняти нове рішення про задоволення
позовних вимог у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 – 111-11, Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
1. Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “С”
задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя від
20.11.2003р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 16.02.2004р. у справі № 20-5/259
скасувати.
3. Позов задовольнити.
4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства “М” (юридична
адреса: 99029, м. Севастополь, вул.Шабаліна,6, розрахунковий
рахунок № 26000301105 в СФ АКБ Укрсоцбанк, МФО 324195, код ОКПО
20666184) на користь Відкритого акціонерного товариства “С”
(юридична адреса: 99040, м. Севастополь, вул.Хрустальова,44, на
рахунок із спеціальним режимом використання № 26038333335510 в
ПІБ м. Севастополя, МФО 324515, ОКПО 05471081) 7744,08 грн.
5. Судові витрати покласти на відповідача.
6. Доручити господарському суду міста Севастополя видати
відповідні накази.