ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 2/57
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б. - головуючого
Волковицької Н. О.
Фролової Г. М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 19.03.2004 p.
Б.Б.Б. - дов. від 19.03.2004 p.
відповідача не з'явились (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"XXX"
на постанову від 23.10.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 2/57 господарського суду Закарпатської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"XXX"
до H-ського відділення державного казначейства
третя особа: H-ська об'єднана державна податкова інспекція
про стягнення 12912,03 грн.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "XXX" до господарського суду Закарпатської області був
заявлений позов про зобов'язання H-ського відділення державного
казначейства повернути з бюджету 12912,63 грн. нарахувань на суму
податку, що надміру надійшла до бюджету в результаті неправильного
нарахування податковим органом.
Рішенням від 05.05.2003 господарського суду Закарпатської області
(суддя Рогач Л. І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з
огляду на відсутність законодавчих підстав для повернення з
бюджету нарахованих на суму надміру сплаченого податку відсотків.
Крім того, як зазначено в рішенні, позивачем не доведено обставин,
що підтверджують порушення відповідачем - органом державного
казначейства майнових прав та інтересів позивача.
За апеляційною скаргою ТОВ "XXX" Львівський апеляційний
господарський суд (судді: Бойко С. М. - головуючий, Кузь В. В.,
Давид Л. Л.), переглянувши рішення господарського суду
Закарпатської області в апеляційному порядку, постановою від
23.10.2003 залишив його без змін.
Постанова суду мотивована тим, що рішенням від 03.01.2002 у справі
№ 5/197 господарського суду Закарпатської області, залишеним без
змін постановою від 05.04.2002 Львівського апеляційного
господарського суду за позовом ТОВ "XXX" до H-ської ОДПІ, вже було
відмовлено позивачу у стягненні оспорюваного у даній справі
нарахування, а отже і у органу державного казначейства, який у
відповідності з підпунктом 6 статті 7 Положення про державне
казначейство України ( 590-95-п ) (590-95-п)
здійснює за поданням державних
податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету
зайво сплачених або стягнених податків, відсутній обов'язок
провести виплату спірної суми.
ТОВ "XXX" подало до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу на постанову Львівського апеляційного господарського суду,
в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у
задоволенні позовних вимог відмовити з огляду на порушення судами
норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник посилається, що, в порушення вимог
Господарського процесуального кодексу України, оскаржувана
постанова підписана не тими суддями, які розглянули справу, а тому
у відповідності з пунктом 5 статті 111-10 цього кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
підлягає скасуванню.
Також товариство вважає, що господарський суд апеляційної
інстанції, погодившись з доводами апелянта з приводу неправильного
застосування судом першої інстанції норм матеріального права,
помилково відмовив в задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників позивача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими
судами першої та апеляційної інстанції, рішенням від 27.12.2000 у
справі № 7/153-2000 арбітражного суду Закарпатської області
визнане недійсним рішення H-ської ОДПІ від 15.09.1999 № 000358 про
застосування та стягнення фінансових санкцій до ТОВ "XXX" та
зобов'язано H-ську ОДПІ повернути з державного бюджету стягнені за
цим рішенням 30474,81 грн.
Повернення було проведено з розрахункового рахунку H-ського
відділення державного казначейства в повному обсязі до 13.03.2001.
Підставою позову у даній справі є матеріально - правова вимога ТОВ
"XXX" повернути з державного бюджету 12926,18 грн. нарахування на
підставі пункту 21.4 статті 21 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Відповідно до вказаної норми сума податку, що надміру надійшла до
бюджету в результаті неправильного нарахування (донарахування)
податковим органом, підлягає поверненню з відповідного бюджету з
урахуванням сум, сплачених за фінансовими санкціями або
зарахуванню на зменшення платежів до цього бюджету майбутніх
періодів на підставі заяви, що подається платником податку такому
податковому органу, якщо не минув строк позовної давності,
встановлений законодавством. При цьому починаючи з дня внесення
зазначених сум до бюджету і закінчуючи днем їх повернення (заліку)
на зазначену суму провадиться нарахування у розмірі 120 процентів
облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент
такого повернення (заліку).
Наведений імперативний припис спростовує викладений в рішенні
господарського суду першої інстанції висновок про відсутність
законодавчих підстав для повернення з бюджету нарахованих на суму
надміру сплаченого податку на прибуток процентів, оскільки таке
право платника прямо передбачене зазначеною нормою.
Отже, розглядаючи позов, господарським судам необхідно було,
насамперед, керуючись наведеними законодавчими приписами
встановити, чи є обґрунтованими заявлені позовні вимоги, з
достовірністю з'ясувавши вид податкового платежу, безпідставно
стягнутого податковим органом, надати належну правову оцінку
здійсненому позивачем розрахунку.
Крім того, касаційна інстанція зазначає, що при вирішенні
господарського спору судами в повній мірі не з'ясовано правове
положення всіх учасників спірних правовідносин, зокрема, H-ської
ОДПІ, неправомірне рішення якої і стало підставою виникнення
даного спору.
При цьому колегія суддів вважає, що Львівським апеляційним
господарським судом було помилково в основу прийнятої у справі
постанови покладено рішення від 03.01.2002 у справі № 5/197
господарського суду Закарпатської області, так як наведений
судовий акт не має для даної справи преюдиціного значення,
оскільки з його копії, долученої до матеріалів справи, вбачається,
що у задоволенні позовних вимог було відмовлено з формальних
причин, а спір по суті заявлених позовних вимог не розглядався.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Закарпатської області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
При цьому судова колегія зазначає про помилковість викладених в
касаційній скарзі висновків заявника, про те, що оскаржувана
постанова підписана не тими суддями, які розглянули справу,
оскільки в матеріалах справи (а.с. 68, 73) містяться розпорядження
голови Львівського апеляційного господарського суду, з яких
вбачається, що суддя Давид Л. Л. перебував у лікарняній відпустці,
у зв'язку з чим до слухання справи 25 вересня 2003 був залучений
суддя Орищин А. В. Постанова ж у справі прийнята в складу колегії
суддів Бойко С. М. - головуючий, Кузь В. В., Давид Л. Л., ними і
підписана.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 05.05.2003 p. господарського суду Закарпатської
області та постанову від 23.10.2003 p. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № 2/57 господарського суду
Закарпатської області скасувати, справу скерувати до
господарського суду Закарпатської області на новий розгляд.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми
"XXX" задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волклвицька
Г. Фролова