ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 2/286
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши матеріали касаційної скарги ВАТ “СЗФ”
на ухвалу господарського суду Луганської області від
12.12.2003р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
18.02.2004р.
у справі № 2/286
господарського суду Луганської області
за позовом ТОВ „ЛЕО” в особі Серговської філії
до ВАТ “СЗФ”
про стягнення 3 905 639,31 грн.
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою господарського суду Луганської області від 07.11.2003р.
порушено провадження по справі № 2/286 за позовом ТОВ „ЛЕО” в
особі Серговської філії про стягнення з Відкритого акціонерного
товариства “СЗФ” в особі Серговської філії”:
- заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі
6 470 997,01 грн.,
- заборгованості з оплати за перевищення договірної величини
споживання електричної енергії у розмірі 27 224 095,33 грн.,
- пені за прострочку платежу у сумі 210 546,97 грн.
До господарського суду Луганської області подало клопотання
№ 3746 від 14.11.2003р. про забезпечення позову. Позивач подачу
клопотання обґрунтував тим, що продовження постачання ним
електроенергії та необхідність сплати її вартості відповідачем
за наявності несвоєчасного проведення розрахунків за неї з боку
останнього призведе до подальшого збільшення заборгованості, що
в подальшому зробить неможливим виконання рішення у справі
№ 2/286, що розглядається господарським судом Луганської
області.
ТОВ „ЛЕО” наполягає на тому, що не має технічної можливості
припинити постачання електричної енергії відповідачу з підстав
передбачених п. 8.3., п 8.4. Правил користування електричною
енергією через те, що постачання здійснюється через магістральні
електричні мережі Донбаської енергетичної системи.
12.12.2003 року господарським судом Луганської області винесена
ухвала по справі № 2/286, якою суд задовольнив клопотання ТОВ
„ЛЕО” № 3746 від 14.11.2003р. про забезпечення позову та
заборонив ВАТ “СЗФ”
здійснювати споживання електричної енергії, а також іншим особам
надавати відповідачу доступ до електричних мереж з метою
споживання електричної енергії до закінчення розгляду справи.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
18.02.2004р. вищезазначена ухвала залишена без змін.
Відповідач з постановою апеляційної інстанції та ухвалою суду
першої інстанції не погоджується та просить їх скасувати,
посилаючись на те, що судами обох інстанцій порушені норми
матеріального права України, а саме - ст. 15 Закону України „Про
підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
від 07.02.1991р. № 698-ХІІ, ст. 27
Закону України „Про підприємства” ( 887-12 ) (887-12)
від 27.03.1991р.
№ 887-ХІІ, в редакції, що діяла на момент виникнення спору,
ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, та норми
процесуального права України, а саме - ст. ст. 33, 43, 66, 67
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, зокрема позивачем не доведені ті
обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх вимог про
забезпечення позову.
У судовому засіданні, представник ВАТ “СЗФ” уточнив вимоги
касаційної скарги та просить скасувати п. 1 та п. 2 ухвали
господарського суду Луганської області від 12.12.2003р., а саме:
відмовити в задоволенні клопотання ТОВ „ЛЕО” № 3746 від
14.11.2003р. про забезпечення позову та заборони ВАТ “СЗФ”
здійснювати споживання електричної енергії, а також іншим особам
надавати відповідачу доступ до електричних мереж з метою
споживання електричної енергії, та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 18.02.2004р. по справі
№ 2/286.
ТОВ “ЛЕО” в особі Серговської філії з доводами ВАТ “СЗФ”,
викладеними в касаційній скарзі, не згодне, вважає їх
необґрунтованими та безпідставними, а ухвалу господарського суду
Луганської області від 12.12.2003р. та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 18.02.2004р. по справі
№ 2/286 винесеними правомірно згідно вимог чинного законодавства
України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи
касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, суд встановив
наступне.
Господарським судом Луганської області заборонено відповідачу
здійснювати споживання електричної енергії, а також іншим особам
надавати відповідачу доступ до електричних мереж з метою
споживання електричної енергії, тобто фактично обмежена
господарська діяльність не лише відповідача, а й інших осіб, що
не приймали участі у справі.
Ухвала від 12.12.2003р., якою задоволене клопотання ТОВ „ЛЕО” в
особі Серговської філії в частині заборони іншим особам надавати
позивачу доступ до електричних мереж з метою споживання
електричної енергії, адресована невизначеному колу осіб та
встановлює для них певні зобов’язання, тобто, оскаржувана ухвала
по своїй суті не містить ознак індивідуального акту, що
перетворює її в акт нормативний, прийняття якого не є
компетенцією господарського суду.
Ухвала господарського суду є одним з видів виконавчих
документів, перелічених у ст. 18-1 Закону України „Про виконавче
провадження” ( 606-14 ) (606-14)
, її зміст повинен відповідати вимогам до
виконавчого документу, встановленим статтею 19 цього ж Закону.
Серед обов’язкових реквізитів виконавчого документу мають бути
найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по
батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і
боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце
проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта
господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності
(для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер
стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб -
платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі
суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які
ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти
примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника
та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна
боржника тощо. Оскільки оскаржувана ухвала господарського суду
Луганської області від 07.11.2003 р. не містить таких
обов’язкових реквізитів, вона не відповідає вимогам до
виконавчого документу і фактично не може бути виконана.
Суди можуть заборонити вчиняти стороні певні дії, якщо через
особливості майна, користування ним тягне знищення або зменшення
його цінності.
Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено знищення
або зменшення цінності електричної енергії як майна, судами
також не встановлена наявність у позивача технічної можливості
щодо припинення постачання електричної енергії відповідачеві,
оскільки встановлення знищення або зменшення цінності
електричної енергії як майна повинно підтверджуватися
відповідними доказами, які суди, в порушення ст. 38 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, не витребували у сторін.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо
обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент
подання позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або
погіршитись за якістю на момент виконання рішення господарського
суду.
Відсутні данні, які свідчили б про те, що майно відповідача може
зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що
може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у
справі № 2/286.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
розподіляється між сторонами виходячи з
того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують
його вимоги та заперечення. У даному разі це стосувалося
позивача, що мав довести наявність тих обставин, на підставі
яких він пропонував вжити заходів до забезпечення позову. Такі
докази у матеріалах справи відсутні і не подані до судової
колегії.
До того ж прийняттям вказаної ухвали від 12.12.2003р. суди
першої та апеляційної інстанції порушили вимоги ст. 15 чинного
на момент виникнення спору Закону України „Про підприємництво”
( 698-12 ) (698-12)
, згідно якої заборонено втручання державних органів у
господарську діяльність підприємства, якщо вона не зачіпає
передбачених законодавством України прав державних органів по
здійсненню контролю за діяльністю підприємства; ст. 27 чинного
на момент виникнення спору Закону України „Про підприємства”
( 887-12 ) (887-12)
якою передбачено, що держава гарантує додержання прав
і законних інтересів підприємства, а втручання в господарську та
іншу діяльність підприємства з боку державних, громадських і
кооперативних органів, політичних партій і рухів не
допускається, крім випадків, передбачених законодавством
України, та ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, згідно
якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що
не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи
місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
Господарські суди першої та апеляційної інстанцій, в порушення
ст. 33 та ст. 38 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не вивчивши та не витребувавши у сторін докази щодо
платоспроможності або відсутності платоспроможності у
відповідача, безпідставно дійшли висновку про
неплатоспроможність відповідача.
Отже застосування запобіжних заходів є передчасним та
необґрунтованим.
За таких обставин, ухвала господарського суду Луганської області
від 12.12.2003р. підлягає скасуванню частково, а постанова
Донецького апеляційного господарського суду від 18.12.2004р. - в
повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
1.Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “СЗФ”
задовольнити.
2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
18.02.2004р. скасувати.
3.Ухвалу господарського суду Луганської області від 12.12.2003р.
зі справи № 2/286 змінити.
4. Пункти 1 та 2 ухвали господарського суду луганської області
від 12.12.2003 скасувати.
5.В іншій частині ухвалу господарського суду Луганської області
від 12.12.2003 залишити без змін.