ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 2-23/10839-2003
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - А.А.А.,
відповідача - Б.Б.Б.,
розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь
(далі - республіканське відділення ФСЗІ)
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 12.01.2004 p.
зі справи 2-23/10839-2003
за позовом республіканського відділення ФСЗІ
до дитячого санаторно-оздоровчого центру "XXX", м. Н-ськ (далі -
ДСОЦ "XXX")
про стягнення 43498,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Республіканське відділення ФСЗІ подало до господарського суду
Автономної Республіки Крим позов до ДСОЦ "XXX" про стягнення 43498
грн. штрафних санкцій відповідно до статті 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
(далі - Закон).
Рішенням названого господарського суду від 21.10.-10.11.2003
(суддя Іщенко Г.М.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті
рішення суд виходив з того, що: у 2002 році органами, зазначеними
у частині першої статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
, не направлялися до
відповідача інваліди для працевлаштування, інваліди безпосередньо
до відповідача з цією метою не зверталися, і на ДСОЦ "XXX" не може
бути покладено відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
12.01.2004 (колегія суддів у складі: головуючий - суддя Лисенко
В.А., судді Латинін О.А. і Прокопопанич Г.К.) рішення суду першої
інстанції залишено без змін з тих же мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
республіканське відділення ФСЗІ просить скасувати зазначену
постанову апеляційної інстанції та "розглянути справу по суті без
направлення до суду першої інстанції". Скаргу мотивовано неповним
з'ясуванням судовими інстанціями обставин справи і в зв'язку з цим
- неправильним застосуванням ними норм матеріального права,
зокрема, Закону і Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі -
Положення).
У відзиві на касаційну скаргу ДСОЦ "XXX" заперечує проти доводів
скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість судових
рішень прийнятих по суті справи та посилаючись на відсутність
законодавчого визначення обов'язку ДСОЦ "XXX" виявляти інвалідів,
які бажають працювати, з метою їх працевлаштування, а також на
відсутність прибутку у ДСОЦ "XXX" у 2002 році.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями обставин
справи та правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін,
Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність
скасування рішень, прийнятих по суті справи, та передачі її на
новий розгляд до суду першої інстанції з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- ДСОЦ "XXX" зобов'язаний був у 2002 році працевлаштувати
інвалідів на 20 робочих місцях, фактично створено було 7 робочих
місць для працевлаштування інвалідів, не створено - 13;
- вартість одного робочого місця становила 3346 грн.;
- позивач, уточнивши свої вимоги, просив стягнути 42494 грн. -
вартість 12,7 робочого місця, оскільки середньоспискова
чисельність працюючих інвалідів у 2002 році складала 7, 3 чол.;
- матеріали справи не свідчать про те, що у періоди, за які
стягуються штрафні санкції, органи, зазначені в частині першій
статті 18 Закону ( 875-12 ) (875-12)
та пунктах 10-13 Положення
( 314-95-п ) (314-95-п)
, направляли до ДСОЦ "XXX" інвалідів для
працевлаштування або що інваліди безпосередньо зверталися до нього
з цією метою.
Судом апеляційної інстанції, крім того, встановлено, що:
- у 2002 році середньооблікова чисельність штатних працівників у
ДСОЦ "XXX" складала 492 чол. Чисельність штатних працівників, які
повинні були займати робочі місця, створені відповідно до
встановленого статтею 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
нормативу, становила
19; фактично інвалідами було зайнято 8 робочих місць, не зайнято -
11;
- ДСОЦ "XXX" видано наказ від 03.04.2002 про створення додатково
за рахунок власних коштів 11 робочих місць для працевлаштування
інвалідів і направлення інформації до державної служби зайнятості,
місцевого органу соціального захисту населення, відділення Фонду
соціального захисту інвалідів про наявність робочих місць для
інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону ( 875-12 ) (875-12)
(в
редакції Закону України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ ( 2606-14 ) (2606-14)
) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
У розгляді даної справи суд першої інстанції і суд апеляційної
інстанції дійшли взаємно суперечливих висновків як щодо нормативу
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів на ДСОЦ
"XXX" (за даними суду першої інстанції - 20, за даними апеляційної
інстанції - 19), так і щодо кількості незайнятих інвалідами
робочих місць (відповідно 13 і 11).
Згідно з пунктом 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
зазначеною постановою Кабінету Міністрів України на виконання
Постанови Верховної ради України від 14.10.94 № 205 ( 205/94-ВР ) (205/94-ВР)
,
робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК (медико-соціальної експертної комісії), органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Пунктом 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
передбачено, що підприємства
розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів,
включають їх до колективного договору, інформують центри
зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Згідно з пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
підприємства, зокрема,
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Відповідно до частини першої статті 4-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України)
судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх
обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу
( 1798-12 ) (1798-12)
передбачено вимоги щодо всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності.
Всупереч цим приписам ГПК України попередні судові інстанції у
розгляді справи не встановили наявності або відсутності обставин,
пов'язаних із здійсненням відповідачем у справі вимог:
- пункту 3 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
щодо атестації робочих місць для
працевлаштування інвалідів;
- пункту 5 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
, зокрема, стосовно інформування
відповідних органів про створення (пристосування) робочих місць
для працевлаштування інвалідів;
- пункту 14 Положення ( 314-95-п ) (314-95-п)
про інформування відповідних
служб та органів про вільні робочі місця та вакантні посади, на
яких може використовуватися праця інвалідів. Суд апеляційної
інстанції обмежився констатацією наявності наказу ДСОЦ "XXX" щодо
направлення інформації до служби зайнятості, органу соціального
захисту населення та відділення ФСЗІ, не з'ясувавши, чи надавалася
реально така інформація на виконання зазначеного наказу, і якщо
надавалася, то в який спосіб.
Згідно з частиною третьою статті 20 Закону ( 875-12 ) (875-12)
сплату
штрафних санкцій підприємства (об'єднання), установи і організації
провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні
після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).
Судовими інстанціями у розгляді справи не з'ясовано, чи був
прибуток у ДСОЦ "XXX".
Про необхідність встановлення судом відповідної обставини
зазначається Верховним Судом України, зокрема, в постанові від
15.01.2003 № 03/012 зі справи № 4292/1-36 ( sp01/400 ) (sp01/400)
.
Таким чином, рішення суду першої інстанції і постанова апеляційної
інстанції грунтуються на неповно і суперечливо встановлених
обставинах, які входять до предмету доказування в даній справі. У
зв'язку з цим неможливо зробити висновок про правильність
застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального
права, а саме Закону та Положення.
Відповідно до частин першої і другої статті 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному
порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна
інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. З
огляду на це не може бути задоволено клопотання скаржника про
розгляд справи Вищого господарського суду України по суті без
передачі її до суду першої інстанції.
У новому розгляді справи суду першої інстанції слід встановити
обставини, зазначені в цій постанові, дати їм належну правову
оцінку та вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 111-7 -111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
21.10.-10.11.2003 p. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 12.01.2004 p. зі справи № 2-23/10839-2003
скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь