ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 2-13/14427-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Удовиченка О.С. - (доповідача у справі),
суддів : Яценко О.В.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 25.12.2003 р.
у справі № 2-13/14427-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до "ХХХ"
про стягнення 5106,58 грн.
за участю представників від:
позивача А.А.А. - дов. № 01-1/11 від 15.04.2004 р.
відповідача не з'явився
В С Т А Н О В И В :
Кримське республіканське відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до господарського суду Автономної Республіки
Крим з позовом до "ХХХ", м. Ч-ськ про стягнення 5106,58 грн.
штрафних санкцій за недотримання підприємством встановленого
нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.10.2003 р. по справі №2-13/14427-2003 (суддя Жукова А.І.) позов
задоволено, стягнуто з "ХХХ", м. Ч-ськ заборгованість в сумі
5106,58 грн. штрафних санкцій, 51,07 грн. держмита в доход
державного бюджету, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Рішення мотивоване тим, що, згідно норм діючого законодавства,
підприємство за рахунок своїх коштів повинно створювати робочі
місця для осіб із обмеженою працездатністю. В силу закону
підприємство повинно було сплатити в доход держави штрафні санкції
за нестворені робочі місця, але цю вимогу не виконало. Оскільки
відрахування до Фонду мають характер санкцій за не створення
робочих місць, підприємство повинно "нести відповідальність у
розмірі не створених робочих місць".
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
25.12.2003р. по справі №2-13/14427-2003 (судді Маслова З.Д.,
Видашенко Т.С., Лисенко В.А.) апеляційна скарга задоволена,
рішення господарського суд Автономної Республіки Крим від
14.10.2003 р. у справі №2-13/14427-2003 скасовано. В позові
Кримському республіканському відділенню Фонду соціального захисту
інвалідів до "ХХХ" про стягнення суми 5106,58 грн. - відмовлено.
Постанова мотивована тим, що законом на підприємство не
покладається обов'язок працевлаштування інвалідів. Цей обов'язок
покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та
соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські
організації інвалідів, з врахуванням особистої думки інваліда,
наявності професійних навиків та знань, а також рекомендацій
медико-соціальної експертизи. Однак, вказаними органами інваліди
для працевлаштування не направлялись та самі інваліди
безпосередньо на підприємство відповідача з метою працевлаштування
також не звертались. Тому суд дійшов висновку про відсутність вини
відповідача в невиконанні нормативів, визначених Законом України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, та як наслідок відсутність підстав для стягнення з
"ХХХ" штрафних санкцій.
Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, Кримське республіканське відділення Фонду соціального
захисту інвалідів просить постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 25.12.2003р. по справі №2-13/14427-2003
скасувати повністю та прийняти нове рішення.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що
апеляційним судом неправильно застосовані норми Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Судова колегія, заслухавши представника позивача, розглянувши
наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, дослідивши правильність застосування судом
апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій відповідач повинен
був створити саме 7 робочих місць, тоді як створено 5,3 робочі
місця, не створено 1, 7.
Згідно з пунктами 1-3 Положення про робоче місце інваліда і про
порядок працевлаштування інвалідів ( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. N 314,
робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка
виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та
організації незалежно від форм власності та господарювання, де
створено необхідні умови для праці інваліда.
Робочим місцем інваліда може бути:
звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням
фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його
працевлаштування;
спеціалізоване робоче місце інваліда - робоче місце, обладнане
спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для
праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних
форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної
експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда.
Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає
встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної
нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських
організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на
ньому інваліда.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів" ( 1767-2001-п ) (1767-2001-п)
, затвердженого Постановою Кабінету
Міністрів України від 28.12.2001р. №1767, підприємство зобов'язане
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів.
Суди по-різному тлумачать положення ст.19 та 20 Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, тому суд першої інстанції позов задовольнив, а
апеляційний суд у позові відмовив.
Але висновки судів попередніх інстанцій зроблені при неповно
з'ясованих обставинах справи.
Судами не було з'ясовано, чи виконано підприємством, органами
соціального захисту населення, органами місцевого самоврядування
та громадськими організаціями інвалідів обов'язки щодо створення
робочих місць для інвалідів з урахуванням вимог Положення про
робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів
( 314-95-п ) (314-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету міністрів України
від 3 травня 1995 р. № 314 (із змінами і доповненнями, внесеними
постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року № 19
( 19-2002-п ) (19-2002-п)
).
Зокрема, чи повідомило підприємство органи місцевого
самоврядування, громадські організації інвалідів (адже
працевлаштуванням інвалідів займається не тільки Державна служба
зайнятості, але й інші органи, вказані в ст.18 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
та в
п.10 постанови Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. № 314
"Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів"
( 314-95-п ) (314-95-п)
) про наявність вакантних посад на яких може
використовуватись праця інвалідів, чи було досліджено також те, що
робоче місце інваліда відповідає всім вимогам, які встановлені
вищезгаданим Положенням, та чи була проведена відповідна атестація
робочого місця інваліда спеціальною комісією.
Поза увагою суду залишилося те, що у відповідності до ст.18 Закону
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним
органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики,
органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями
інвалідів. Але з матеріалів справи не вбачається, що судами
попередніх інстанцій було досліджено чи належно зазначеними
органами виконані обов'язки щодо працевлаштування інвалідів.
Аналіз вищенаведених обставин свідчить про те, що судами зроблено
висновки на неповно з'ясованих обставинах, що вплинуло на
правильність застосування судами норм матеріального права.
У зв'язку з тим, що для прийняття нового рішення необхідно зібрати
та оцінити додаткові докази по справі, а касаційна інстанція
відповідно до ч.2 ст.111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази, прийняті у справі судові акти підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи господарському суду слід всебічно і
повно дослідити обставини справи та вирішити спір відповідно до
закону.
Керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів від 18.02.2004 № 04-4/196
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
14.10.2003 р. та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 25.12.2003 у справі № 2-13/14427-2003 -
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.
Головуючий - суддя О.С.Удовиченко
Судді О.В. Яценко
Л.В.Продаєвич