ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 2-1/11373-2003
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну скаргу ТОВ “Л”
і додані до неї матеріали
на постанову від 16.12.2003 р.
Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі № 2-1/11373-2003
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом ПП “Г”
до ТОВ “Л”
про визнання договору купівлі-продажу недійсним
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 р. ПП “Г” звернулося в господарський суд Автономної
Республіки Крим з позовом до ТОВ “Л” про визнання недійсним
договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 23.12.1999 р.
№ 101/Ф-6.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
14-23.10.2003 р. позов задоволено; визнано недійсним договір
купівлі-продажу нафтопродуктів від 23.12.1999 р. № 101/Ф-6,
укладений між ЗАТ “Л” та ПП “Г”, з усіма змінами та
доповненнями. Рішення суду мотивоване тим, що зазначений договір
не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 4
Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, ст. 162 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, не містить істотних умов, необхідних для договору
купівлі-продажу, а саме тверду ціну, порушує права позивача як
власника придбаної продукції, а тому підлягає визнанню
недійсним.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.12.2003 р. зазначене рішення суду у справі
№ 2-1/11373-2003 залишено без змін з тих же підстав та з
посиланням на ст. 48 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
У касаційній скарзі ТОВ “Л” просить скасувати рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 14-23.10.2003
р., постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.12.2003 р. у справі № 2-1/11373-2003. Скаржник
посилається на те, що господарськими судами порушено вимоги
ст.ст. 153, 162, 224, 228 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
та ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
позивача, перевіривши правильність застосування Севастопольським
апеляційним господарським судом норм процесуального та
матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.
До такого висновку суд дійшов на підставі наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами у
справі 23.12.1999 р. укладено договір купівлі-продажу
нафтопродуктів № 101/Ф-6, відповідно до умов якого продавець
(відповідач) передає для послідуючої реалізації на заправочній
станції покупця (позивача) товар з відстрочкою платежу. Згідно з
п. 4.1 зазначеного договору нафтопродукти передавалися ТОВ “Л”
позивачу у власність, оскільки право власності на них переходило
до позивача у час зливу палива у його автотранспорт. Відповідно
до п. 2.2.6 договору ПП “Г” зобов`язано було продавати куплений
у позивача товар третім особам виключно за цінами, встановленими
відповідачем, відповідач має право змінювати ціну реалізації
позивачем палива у будь-який час та без обмежень.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, у пункті 2.2.14 договору № 101/Ф-6 зазначено,
що позивач зобов`язаний продавати куплений у позивача товар
третўм особам тільки за умови передоплати. Позивач за умовами
договору не має права купувати паливо у інших оптових продавців,
оскільки за купівлю палива у іншого продавця пунктом 5.4
договору передбачені штрафні санкції. Пунктом 3.1 зазначеного
договору передбачено, що покупець сплачує вартість поставленого
товару шляхом перерахування 92% денної виручки з транзитного
рахунку на розрахунковий рахунок продавця, а пунктом 3.2
передбачено право продавця змінювати в односторонньому порядку
ціну поставки товару, нереалізованого на час зміни цін
реалізації.
Відповідно до ст. 224, діючого на той час ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
договор купівлі-продажу – це договір за яким продавець
зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець
зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову
суму.
Згідно з ст. 153 зазначеного Кодексу договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті
умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для
договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою
однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Ціна є істотною умовою договору купівлі-продажу (ст. 228 діючого
на той час ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
). Проте при укладенні договору
купівлі-продажу нафтопродуктів № 101/Ф-6 сторони не дійшли згоди
стосовно ціни, що вбачається з умов договору (п. 3.1, п. 2.2.6
договору). Крім того, п. 3.2 договору, якими передбачено право
відповідача змінювати ціну за проданий товар у односторонньому
порядку, суперечить вимогам ст. 162, діючого на той час ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
, яка не допускає односторонню зміну умов
договору. Отже оскільки спірний договір купівлі-продажу не
містить даних про узгоджену ціну договору, господарські суди
попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про
невідповідність договору № 101/Ф-6 вимогам ст. 153, 228
зазначеного Кодексу.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
правомірним також висновок господарських судів попередніх
інстанцій стосовно того, що зазначені умови спірного договору
суперечать Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, оскільки
при виконанні договору купівлі-продажу обов`язком продавця є
передача майна у власність покупця, а згідно з ст. 4 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник на свій розсуд
володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Оскільки згідно з ст. 48, діючого на той час ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, угода, що не відповідає вимогам закону є недійсною,
господарські суди попередніх інстанцій правомірно визнали
недійсним договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 23.12.1999
р. № 101/Ф-6.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час
розгляду справи Севастопольським апеляційним господарським судом
та господарським судом Автономної Республіки Крим фактичні
обставини справи встановлено на основі всебічного, повного і
об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду
відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична
оцўнка з правильним застосуванням норм матеріального і
процесуального права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ТОВ “Л” на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 16.12.2003 р. у справі
№ 2-1/11373-2003 господарського суду Автономної Республіки Крим
залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 16.12.2003 р. у справі № 2-1/11373-2003 залишити без змін.