ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 17-5-38/02-12250
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Є”
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.12.2003р.
на рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2003р.
у справі № 17-5-38/02-12250
за позовом Спільного українсько-болгарського підприємства “У”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Є””
про стягнення боргу у сумі 137 500 грн. та розірвання договору
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 17.02.2003р.
позовні вимоги спільного українсько-болгарського підприємства
“У” до товариства з обмеженою відповідальністю “Є” задоволені
частково: визнано недійсним договір оренди від 01.09.1998р.,
укладений між СП “У” та ТОВ “Є” та стягнуто з ТОВ “Є” на користь
позивача заборгованість у сумі 20 815 грн., 208 грн. 15
коп. державного мита і 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Одеський апеляційний господарський суд переглянув рішення
місцевого суду в апеляційному порядку та постановою від
16.12.2003р. залишив його без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Є” не погоджуюсь з
прийнятими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу
в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в
позові СП “У” відмовити.
Обґрунтовуючи свої вимоги, ТОВ “Є” стверджує, що місцевим та
апеляційним господарськими судами порушено норми матеріального
та процесуального права, що в свою чергу призвело до прийняття
помилкового рішення та постанови.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши
правильність застосування місцевим і апеляційним господарськими
судами норм матеріального і процесуального права, повноту
встановлення обставин справи та правильність їх юридичної
оцінки, колегія суддів Вищого господарського суду України
прийшла до висновку, що оскаржувані рішення і постанова
підлягають частковому скасуванню, а касаційна скарга ТОВ “Є” –
задоволенню, виходячи із наступного.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий та
апеляційний господарські суди виходили з того, що вимоги
позивача в частині стягнення витрат по заробітній платі
охоронцям та нарахування на заробітну плату є необґрунтованими,
оскільки умовами договору оренди сторони не передбачили оплату
орендарем послуг по охороні орендованого приміщення. Не
обґрунтованими визнано судом і вимоги позивача про стягнення з
відповідача пені за прострочення сплати витрат з експлуатації
орендованого об’єкта.
Разом з тим, судами, з посиланням на п. 7.1 договору оренди,
частково задоволено вимоги позивача про стягнення витрат по
оплаті комунальних послуг - як зазначено в рішенні та постанові,
задоволенню підлягають витрати по оплаті комунальних платежів
заявлені в межах загального строку позовної давності, що
становить 20 815 грн..
В цій частині рішення місцевого та постанова апеляційного
господарських судів відповідають матеріалам справи та чинному
законодавству.
Разом з тим, в ході розгляду справи місцевий та апеляційний
господарські суди дійшли висновку про невідповідність цілям
діяльності позивача договору оренди від 01.09.1998р., укладеного
між СП “У” та ТОВ “Є” та на цій підставі, керуючись ст. 50 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, вказаний договір визнано недійсним.
З таким висновком погодитись не можна.
Статтею 50 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
передбачено, що угода, укладена
юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її
діяльності є недійсною. Зазначена норма закону передбачає
недійсність угод, укладених юридичною особою в ході її
підприємницької діяльності, які суперечать її цілям і
завданням.
Як вбачається з статуту спільного українсько-болгарського
підприємства “У” (а.с. 30-40), цілями діяльності підприємства є
забезпечення внутрішнього ринку високоякісними товарами
народного споживання, конкурентноздатних на світовому ринку,
опанування управлінського, організаційного і комерційного
досвіду. Предметом діяльності підприємства визнано: виробництво
і реалізація товарів народного споживання; надання послуг
промислового характеру; розвиток нових прогресивних форм послуг
і торгівлі за іноземну валюту; участь в біржових та інших
торгових операціях, не заборонених законом; створення торгової
мережі по реалізації виробів легкої промисловості, засобів
виробництва, предметів праці і товарів на території України і за
її межами; надання маркетингових послуг; участь в страховій
діяльності.
Тобто, передача в оренду приміщень не входить до основних цілей
діяльності позивача та не є основним видом його підприємницької
діяльності - це лише дозволений вид господарської діяльності
підприємства.
Крім того, визнання недійсним договору оренди лише на тій
підставі, що за твердженням позивача, договором встановлена
низька орендна плата, а отже його укладення суперечить цілям
діяльності підприємства вцілому, є неправомірним, оскільки
чинним законодавством не передбачено певних ставок орендної
плати та порядку проведення розрахунків між орендодавцем та
орендарем, а тому сторони вправі встановлювати її розмір
самостійно - за взаємною згодою.
Тим більше, що в ході розгляду справи, місцевим та апеляційним
господарськими судами встановлено, що умовами спірного договору,
обов’язок нести всі витрати по утриманню орендованого об’єкту
сторони поклали на орендаря (відповідача у справі) та
передбачили сплату орендарем щомісячної орендної плати в розмірі
12 грн., яка ним сплачувалась вчасно.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що спірний договір від 01.09.1998р.,
укладений в ході господарської діяльності СП “У”, а отже
укладення такого виду угоди не може суперечити цілям діяльності
підприємства.
З огляду на зазначене, рішення місцевого та постанова
апеляційного господарських судів в частині визнання недійсним
договору від 01.09.1998р., укладеного між СП “У” та ТОВ “Є”
підлягає скасуванню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 111-9, 111-10,
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд
України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Є”
задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Одеської області від 17.02.2003р.
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від
16.12.2003р. у справі № 17-5-38/02-12250 в частині визнання
недійсним договору оренди від 01.09.1998р. скасувати і в цій
частині в позові відмовити.
3. В іншій частині рішення та постанову у даній справі залишити
без змін.