ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 11/460
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув касаційну скаргу
ТзОВ “Запоріжліфтсервіс-3”
на постанову від 22.10.03 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 11/460 господарського суду Запорізької
області
за позовом ТзОВ “Запоріжліфтсервіс-3”
до Запорізького обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним рішення
У справі взяли участь представники
позивача: Колосков Г.І., довір. № 55 від 18.05.04, Соколов Ю.К.,
довір. № 54 від 18.05.04
відповідача: не з’явилися
Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.08.2003
позовні вимоги задоволено.
Рішення адміністративної колегії Запорізького обласного
територіального відділення АМК від 10.04.2003 № 7-рш визнано
недійсним.
В зустрічному позові відповідача відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що відповідач в одному рішенні визнав
монопольне становище позивача по справі, визнав його дії
зловживанням монопольним становищем і застосував штраф, чим
порушив права і охоронювані законом інтереси позивача по справі,
на якого не покладений обов’язок визначати своє монопольне
становище, і який міг не знати про таке становище на ринку
послуг, границі якого вибрані органами АМКУ. Відповідачем не
досліджена можливість споживачів укладати угоди з іншими
підприємствами, які надають послуги по обслуговуванню ліфтів в
інших районах міста (суддя С. Гончаренко).
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від
22.10.2003 рішення місцевого суду від 04.08.2003 скасовано, в
задоволенні позову відмовлено.
Зустрічний позов відповідача задоволено і з позивача стягнуто
17000 грн. штрафу. Постанова мотивована тим, що позивач є
монополістом в межах Жовтневого та Шевченківського районів
м. Запоріжжя на ринку надання послуг по ремонту та технічному
обслуговуванню ліфтів з часткою 98% від загального обсягу
надаваємих послуг і чинне законодавство не передбачає обов’язку
органів АМК повідомляти суб’єктів господарювання про їх
монопольне становище на окремому ринку.
Позивачем встановлені дві ціни на послуги окремо для ліфтів
будинків, що знаходяться в віданні міської ради, та окремо для
ліфтів всіх інших власників. Різниця полягала у збільшенні для
інших власників величини витрат на заробітну плату в 1,8 раз.
Таким чином, позивачем були встановлені дискримінаційні ціни на
послуги, що надаються різним споживачам, що є порушенням п. 2
ч. 2 ст. 13, п. 2 ст. 50Закону України “Про захист економічної
конкуренції” ( 2210-14 ) (2210-14)
(колегія суддів О. Яценко, О. Радченко,
О. Юхименко).
В поданій касаційній скарзі ТОВ “Запоріжліфтсервіс 3” просить
скасувати постанову апеляційної інстанції і залишити в силі
рішення місцевого суду. Скарга мотивована тим, що судом порушені
норми матеріального права, він безпідставно дійшов висновку, що
позивач займає монопольне становище на ринку надаваємих послуг в
межах 2-х районів міста. В місті Запоріжжі в 2001-2002 рр.
встановлено 8 підприємств, що надають такі ж послуги, і частка
позивача на цьому ринку лише 27,36%. Відповідно п. 2.8
Розпорядження АМКУ “Про затвердження Положення про порядок
надання заяв до органів АМК України про надання дозволу на
узгоджені дії суб’єктів господарювання № 26-р від 12.02.2002, де
дається нормативне визначення терміну регіон – це суб’єкт
системи адміністративно-територіального устрою: Автономна
Республіка Крим, області, міста Києва та Севастополя. Таким
чином, суд безпідставно встановив межі ринку – два района міста.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарський суд має право визнати акт державного чи іншого
органу недійсним з підстав невідповідності його вимогам чинного
законодавства або визначений законом компетенції органу, який
видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є
також порушення у зв’язку з його прийняттям прав та охоронюваних
законом інтересів підприємства-позивача у справі.
Суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Рішенням Адмінколегії Запорізького обласного територіального
відділення Антимонопольного комітету України № 7-рш від
10.04.2003 позивач визнаний таким, що займає монопольне
становище на ринку послуг з технічного обслуговування та ремонту
ліфтів в межах Жовтневого та Шевченківського районів
м. Запоріжжя з часткою 98%.
До 01.09.2002 позивач пропанував всім своїм споживачам єдині
ціни на обслуговування одного ліфту одного типу – 49 грн. Ціни
не залежали від того, хто виступав власником ліфтів.
В серпні 2002 року позивач направив своїм клієнтам додаткові
угоди до договорів про встановлення з 01.09.2002 плати за
техобслуговування одного ліфту в розмірі 71 грн. 08 коп. Позивач
встановив різні ціни на послуги, окремо для ліфтів, що
знаходяться у віданні міської ради, та окремо для ліфтів всіх
інших власників. Різниця полягала у збільшенні для інших
власників величини витрат на заробітну плату в 1,8 раза.
З огляду на встановлені апеляційним судом факти, касаційна
інстанція погоджується з висновками апеляційного суду, що
позивач встановив дискримінаційні ціни на послуги, що надаються
різним споживачам. Відповідно до вимог законодавства про захист
економічної конкуренції підприємство-монополіст повинно
встановлювати однакові ціни на одні й ті ж самі послуги, які
воно надає на певному ринку.
Таким чином, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що
позивач порушив норми антимонопольного законодавства і його дії
по встановленню різних цін на однакові послуги для різних
власників ліфтів є порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50, п. 2
ч. 2 ст. 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”
( 2210-14 ) (2210-14)
.
Відповідно ст. 4 Закону України “Про обмеження монополізму та
недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій
діяльності” ( 2132-12 ) (2132-12)
встановлення монопольно високих цін
(тарифів) на товар (послуги), що призвело до порушення прав
споживачів, кваліфікується як зловживання монопольним
становищем. Таким чином, Антимонопольний комітет України міг
здійснювати контроль за дотриманням вимог антимонопольного
законодавства при ціноутворенні у сфері застосування вільних цін
і тарифів.
Доводи позивача про те, що відповідачем неправильно встановлені
межі ринку надання послуг, касаційною інстанцією до уваги не
приймаються. Судом встановлено, що межі ринку були встановлені
на підставі п. 6.3 Методики визначення монопольного становища,
затвердженої розпорядженням АМКУ від 05.03.2002 № 49-р та
зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.04.2002
№ 317/6605. В п. 6.1 Методики вказано, що територіальні
(географічні) межі ринку певного товару визначаються шляхом
установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору
споживача придбання товарів (послуг) є неможливим або
недоцільним. Встановлено, що основна частина споживачів послуг
позивача власники ліфтів муніципального, відомчого та
кооперативного житла, що розташовані в Шевченківському та
Жовтневому районах м. Запоріжжя. Позивачем не доведено, що він
має конкурентів на цьому ринку, або зазнає значної конкуренції
внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів
господарювання на ринок певних послуг.
На підставі вищевикладеного, апеляційний суд обгрунтовано дійшов
висновку, що позивач допустив дії, що кваліфікуються як
порушення антимонопольного законодавства, і задовольнив
зустрічний позов відповідача, стягнувши з позивача за ці дії
17000 грн. штрафу на користь державного бюджету.
Таким чином, постанова апеляційної інстанції відповідає діючим
нормам антимонопольного законодавства і підстави для її
скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ТОВ “Запоріжліфтсервіс-3” залишити без
задоволення, а постанову Запорізького апеляційного
господарського суду від 22.10.2003 у справі № 11/460 без змін.