ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 19/583
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу державного підприємства "ХХХ", м. Н-ськ
(далі - ДП "ХХХ")
на рішення господарського суду Донецької області від 26.01.2004
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
10.03.2004
зі справи № 19/583
за позовом ДП "ХХХ"
до підприємства кабельного телебачення товариства з обмеженою
відповідальністю "YYY", м. Ч-ськ
про стягнення авторської винагороди в сумі 12558,15 грн.,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -
Спілка України "SSS", м. Н-ськ.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача: А.А.А., Б.Б.Б.,
відповідача: В.В.В.,
третьої особи: не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Донецької області від 26.01.2004
(суддя Дучал Н.М.) у позові відмовлено. Рішення мотивовано тим, що
позивач не довів наявності у нього повноважень на представництво
інтересів авторів.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
10.03.2004 (суддя Мирошниченко С.В. - головуючий, судді Гуреєв
Ю.М., Москальова І.В.) рішення залишено без змін з тих же мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДП "ХХХ"
просить рішення місцевого господарського суду та постанову
апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд
до господарського суду Донецької області. Скаргу мотивовано тим,
що судовими інстанціями неповно з'ясовані усі обставини справи, а
висновки, яких дійшов суд, не відповідають обставинам справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення
попередніх судових інстанції законні та обґрунтовані.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі ГПК - України) належним чином
повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з
огляду на таке.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 07.12.2000 позивачем та відповідачем було укладено ліцензійну
угоду №КТ-7/00 про виплату авторської винагороди за публічне
сповіщення обнародуваних творів (далі - Угода) ;
- позивачем не виконано ухвалу суду від 22.12.2003 та не подано
суду договори, укладені між ним та суб'єктами авторського права,
згідно з якими позивач управляє майновими правами суб'єктів
авторського права та які відносяться до предмету угоди;
- позивачем не подано документи, що свідчили б про публічне
сповіщення відповідачем творів, управління авторськими правами на
які належать позивачу;
- угода не містить відомостей стосовно чітко визначеного переліку
об'єктів авторського права - творів, право на виконання яких
позивач передав відповідачеві;
- угода не містить чіткого визначення обсягу прав, які передаються
позивачем відповідачу;
- позивач не довів порушення його прав та не надав доручень
авторів, від імені яких він виступає.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність у
відповідача обов'язків щодо сплати авторської винагороди
організації колективного управління майновими правами.
Відповідно до статті 47 Закону України "Про авторське право та
суміжні права" ( 3792-12 ) (3792-12)
(далі Закон) суб'єкти авторського права
і (або) суміжних прав можуть, зокрема, доручати управління своїми
майновими правами на колективній основі відповідним державним
організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення
функцій колективного управління майновими правами. Абзацом другим
частини 1 статті 48 Закону ( 3792-12 ) (3792-12)
також передбачено, що
організації колективного управління діють на основі статутів, що
затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень,
одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав. У
частині 3 статті 48 Закону ( 3792-12 ) (3792-12)
зазначено, що повноваження
на колективне управління майновими правами передаються
організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами
авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів,
укладених у письмовій формі.
У свою чергу особи, які використовують твори, виконання, програми
мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати
організаціям колективного управління точний перелік використаних
творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм
мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані
прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям
колективного управління винагороду в передбачений термін і в
обумовленому розмірі.
Таким чином, за змістом Закону ( 3792-12 ) (3792-12)
, організації
колективного мовлення, якою є й позивач, повинні довести наявність
у них прав на управління авторськими правами певного кола авторів,
а в свою чергу особи, які використовують твори, виконання,
програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), повинні
надавати певні звіти цим органам. Саме із змісту цих звітів та
наявності у організації колективного мовлення прав на
представництво інтересів авторів, твори яких зазначено у звітах,
можна зробити висновок про правомірність вимог позивача та
необхідність їх задоволення чи відмови в їх задоволенні. Проте, на
порушення вимог статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
судові інстанції
неповно та однобічно дослідили обставини справи. Зокрема, не
зважаючи на те, що і Законом ( 3792-12 ) (3792-12)
, і Угодою передбачено
обов'язок саме відповідача надавати звіти про використання творів,
виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм),
судом такі звіти було витребувано лише у позивача, що порушило
принцип змагальності сторін та не відповідає вимогам Закону.
Таким чином, судові інстанції припустилися порушення вимог частини
першої статті 4-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи і частини
першої статті 43 названого Кодексу ( 1798-12 ) (1798-12)
стосовно
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене рішення суду першої інстанції та постанова
апеляційного суду у справі підлягають скасуванню, а справа -
передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
У новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
встановити зазначені у цій постанові обставини, а саме наявність
звітів відповідача з зазначенням творів, які були ним використані,
та наявність у позивача прав на представництво авторів, які
володіють авторськими правами на ці твори, надати доводам сторін і
поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір
згідно з вимогами закону.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу державного підприємства "ХХХ" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Донецької області від
26.01.2004 та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.03.2004 зі справи № 19/583 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області .
Суддя В.Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь