ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа N 03/79-Н
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.- головуючого
Волковицької Н.О.
Фролової Г.М.
за участю представників:
позивача А.А.А. - дов. від 17.11.2003 p.
відповідача Б.Б.Б. - дов. від 05.05.2004 p.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Н-ську
на постанову від 27.01.2004 p. Львівського апеляційного
господарського суду
у справі № 03/79-Н господарського суду Волинської області
за позовом Відкритого акціонерного товариства "XXX"
до Державної податкової інспекції у м. Н-ську
про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у
м. Н-ську № 00013226000/0 від 20.08.2003 p.
В С Т А Н О В И В:
ВАТ "XXX" до господарського суду Волинської області був заявлений
позов про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення
ДПІ у м. Н-ську № 00013226000/0 від 20.08.2003, яким позивачу
визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у
сумі 2350000 грн. та застосовані фінансові санкції у сумі 1175000
грн.
Підставою прийняття оспорюваного податкового повідомлення -
рішення став акт від 15.08.2003 про результати позапланової
перевірки ВАТ "XXX" з питань дотримання чинного законодавства при
здійсненні вексельного обігу з 01.01.2001 по 01.01.2003, в якому
зафіксовано порушення товариством частини 3 пункту 4.8 статті 4 та
підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо безпідставного віднесення до
складу податкового кредиту у січні, лютому та квітні 2001 року
податку на додану вартість в загальній сумі 2350000 грн. стосовно
операцій, по яких розрахунки проведені векселем, строк оплати за
яким не настав, та на підставі податкових накладних, які не
відповідають встановленим вимогам.
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.11.2003
(судді: Сініцина Л. М. - головуючий, Бондарєв С. В., Черняк Л. О.)
позовні вимоги задоволені в повному обсязі шляхом визнання
недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Н-ську №
00013226000/0 від 20.08.2003.
Приймаючи рішення, господарський суд виходив з відсутності підстав
прийняття оспорюваного податкове повідомлення - рішення, оскільки
акта перевірки від 20.04.2003, про який йдеться в рішенні ДПІ, не
існує. Крім того, в рішенні зазначено про недоведеність
відповідачем порушень підприємством підпункту 7.2.1 пункту 7.2
статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, оскільки вказана норма не вказує на порушення, а
містить лише реквізити податкової накладної.
За апеляційною скаргою ДПІ у м. Н-ську Львівський апеляційний
господарський суд (судді: Бонк Т. Б. - головуючий, Юркевич М. В.,
Городечна М. І.) переглянув рішення господарського суду Волинської
області в апеляційному порядку та постановою від 27.01.2004
залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у м. Н-ську подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного
господарського суду, в якій просить рішення та постанову у даній
справі скасувати, в позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу
доводами про неправильне застосування судом норм матеріального
права, зокрема, частини 3 пункту 4.8 статті 4 та підпункту 7.2.1
пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пунктів 2 - 6 Порядку заповнення
податкової накладної ( z0233-97 ) (z0233-97)
, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997.
Зокрема, у касаційній скарзі заявник посилається на те, що
директор ДП "YYY" В.В.В. ніякого відношення до первинних
бухгалтерських документів (в тому числі й податкових накладних),
на підставі яких позивачем до податкового кредиту були віднесені
суми податку на додану вартість, не мав.
Крім того, поза увагою господарських судів, на думку ДПІ у м.
Н-ську залишились приписи частини 3 пункту 4.8 статті 4 згаданого
закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, відповідно до якої векселі отримані, але не
оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником
податку, не змінюють сум податкових зобов'язань або податкового
кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по
яких такі векселі використовуються.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до пункту 4.8 статті 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі, коли платник податку
здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), які є
об'єктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 статті 3 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, під забезпечення боргових зобов'язань покупця,
надане такому платнику податку у формі простого або переказного
векселя або інших боргових інструментів (далі - вексель),
випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є
договірна вартість таких товарів (робіт, послуг) без врахування
дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за
процентними векселями - договірна вартість таких товарів (робіт,
послуг), збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що
мають бути нараховані на суму номіналу такого векселя.
Векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані,
але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових
зобов'язань або податкового кредиту такого платника податку,
незалежно від видів операцій, по яких такі векселі
використовуються.
Положення даної норми кореспондується зі змістом підпункту 7.4.5
пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, у якому забороняється включення до
податкового кредиту будь - яких витрат по сплаті податку, що не
підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при
імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи
банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в
оплату вартості таких робіт (послуг).
При цьому у підпункті 7.2.1 цієї ж норми ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
міститься
вимога про те, що платник податку зобов'язаний надати покупцю
податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової
накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця);
місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси
фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану
вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх
кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без
врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у
цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з
урахуванням податку.
Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997
№165 ( z0233-97 ) (z0233-97)
затверджено, зокрема, форму податкової накладної
та порядок її заповнення, зокрема, податкову накладну складає
особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і
якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на
додану вартість (пункт 2 Наказу ( z0233-97 ) (z0233-97)
).
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Н-ську була проведена
позапланова перевірка ВАТ "XXX" з питань дотримання чинного
законодавства при здійсненні вексельного обігу з 01.01.2001 по
01.01.2003, результати якої оформлено актом від 15.08.2003.
В акті зафіксовано порушення товариством частини 3 пункту 4.8
статті 4 та підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо безпідставного
віднесення до складу податкового кредиту у січні, лютому та квітні
2001 року податку на додану вартість в загальній сумі 2350000 грн.
стосовно операцій, по яких розрахунки проведені векселем, строк
оплати за яким не настав, та на підставі податкових накладних, які
не відповідають встановленим вимогам.
На підставі вказаного акта ДПІ у м. Н-ську прийнято податкове
повідомлення - рішення № 00013226000/0 від 20.08.2003.
Визнаючи дане податкове повідомлення - рішення недійсним,
господарський суд першої та апеляційної інстанції виходив з того,
що в ньому як підстава визначення податкового зобов'язання
значиться акт документальної перевірки від 20.04.2003, якого не
існує.
При цьому, покладаючи в основу рішення та постанови вказані
формальні обставини, господарські суди не прийняли до уваги наявні
в матеріалах справи пояснення відповідача про допущену ним
технічну описку в даті акта перевірки та посилання на те, що
дійсною підставою прийняття оспорюваного у справі рішення є акт
перевірки від 15.08.2003, копія якого міститься в матеріалах
справи.
Прийняття податковою інспекцією оспорюваного рішення саме на
підставі акта від 15.08.2003 не викликало сумнівів і у позивача,
який ґрунтує позовні вимоги, спростовуючи викладені саме в цьому
акті висновки перевіряючих.
Також поза увагою господарських судів залишились посилання ДПІ у
м. Н-ську на невідповідність податкових накладних, виписаних ДП
"YYY", встановленим вимогам; наявні в матеріалах справи докази (а.
с. 110) з цього приводу судом не досліджувались; будь - які інші
докази, в тому числі й висновок почеркознавчої експертизи, не
витребуваний, належна правова оцінка їм не надана.
Крім того, при вирішенні господарського спору судом першої та
апеляційної інстанції не враховані вимоги частини 3 пункту 4. 8
статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
стосовно виникнення у позивача права на віднесення
до податкового кредиту сум податку на додану вартість за
операціями, оплата по яким проводилась векселем, зокрема,
господарськими судами не з'ясовано, чи були оплачені отримані
позивачем від ДП "YYY" векселі, не встановлено момент їх оплати,
доводи відповідача з цього приводу залишені судами без належної
оцінки.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю, встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, що у відповідності зі статтею 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази
підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що судом першої та
апеляційної інстанції при розгляді справи та прийняття судових
рішень не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам
у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про
не з'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для
правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Беручи до уваги, що вказані питання не були предметом судового
розгляду при вирішенні господарського спору, правова оцінка їм не
надавалась, колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом
не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного
і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності та призвело до прийняття незаконних та
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду Волинської області.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення від 17.11.2003 p. господарського суду Волинської області
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27.01.2004 p. у справі № 03/79-А господарського суду Волинської
області скасувати, справу скерувати до господарського Волинської
області на новий розгляд.
Касаційну скаргу ДПІ у м. Н-ську задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Г. Фролова