ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.05.2004 Справа 1/638-12/422
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у Львівської міськради
відкритому судовому
засіданні
касаційну скаргу
на рішення від 16.01.2004 господарського суду
Львівської області
у справі № 1/638-12/422
за позовом Львівського обласного учбового спортивно-
технічного центру ТСО України (надалі –
Львівський ОУСТЦ ТСО України)
до 1. Львівської міської ради
2. Шевченківської районної адміністрації
Львівської міськради
(третя особа - Львівське обласне МБТІ)
про визнання частково недійсною ухвали
Львівської міськради від 27.12.2001
№ 1044,
про визнання права власності на будівлі
виробничих майстерень та гаражів по вул.
Варшавській, 1 в м. Львові,
про визнання недійсним реєстраційного посвідчення серії КММ
№ 014979 від 29.05.2002 та зобов'язання другого відповідача
оформити та видати позивачу свідоцтво про право власності на
зазначені будівлі
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 16.01.2004 господарського суду Львівської області
позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 4,55 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
визнано недійсним підпункт
1.7 пункту 1 оспорюваної ухвали Львівської міськради “Про
впорядкування окремих питань власності на об'єкти нерухомого
майна” в частині зарахування до власності територіальної громади
м. Львова будівель виробничих майстерень та гаражів загальною
площею 339,9 кв.м. по вул. Варшавська, 1 в м. Львові та визнано
за позивачем права власності на ці будівлі. Припинено на
підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
провадження у
справі в частині позовних вимог про визнання недійсним
реєстраційного посвідчення від 29.05.2002 серії КММ № 014979 у
зв'язку з тим, що згадане посвідчення не є актом в розумінні
ст. 12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а також залишено без розгляду
позовні вимоги про зобов'язання другого відповідача оформити та
видати Львівському ОУСТЦ ТСО України свідоцтво про власність на
будівлі з огляду визнання частково недійсною ухвали Львівської
міськради № 1404 від 27.12.2002, що надає позивачу право
звернутися до другого відповідача повторно з клопотанням про
оформлення права власності на ці будівлі. Рішення в частині
задоволення позовних вимог мотивовано встановленням обставин
будівництва і ремонту будівель виробничих майстерень і гаражів
за кошти позивача та відсутності передбачених законодавством
підстав для вилучення майна у позивача.
Львівська міська рада у поданій касаційній скарзі просить
рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог та
відмовити в позові в цій частині, оскільки вважає, що в
порушення вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
місцевим
господарським судом не надано належної правової оцінки обставині
державної реєстрації Львівського ОУСТЦ як юридичної особи з
21.02.95, а договір оренди нежилих приміщень по
вул. Варшавській, 1 у м. Львові до 1994 року був укладений з
Львівським обкомом ДОСААФ. Окрім того, на думку скаржника, суд
всупереч вимогам ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не залучив до
участі у справі в якості третіх осіб ТСО України та Львівський
обласний комітет ТСО України і не з'ясував, ким саме і за чиї
кошти були збудовані спірні будівлі, а також не дослідив
обставини правонаступництва позивача стосовно Львівського обкому
ТСО України.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет
правильності їх юридичної оцінки судом першої інстанції та
заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників
позивача, дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає
залишенню без змін, а касаційна скарга першого відповідача –
відхиленню з наступних підстав.
На спірні правовідносини власності, пов'язані з будівництвом та
ремонтом позивачем виробничих майстерень та гаражів по вул.
Варшавській,1 в м. Львові, поширюється дія ст.ст. 4, 55 Закону
України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
, що враховано судом при
вирішенні даного спору.
Судом першої інстанції на підставі ретельної правової оцінки
наявних у справі актів виконаних робіт, рахунків, платіжних
доручень про перерахування коштів за виконані роботи (а.с. 130-
146), розпоряджень Шевченківської районної адміністрації
Львівської міськради від 15.04.2002 № 395 та від 10.03.2003
№ 218 (а с. 38, 41) з достовірністю встановлено обставини
будівництва спірних будівель загальною площею 339,9 кв.м.
позивачем за власні кошти, а відтак і наявність підстав для
визнання Львівського ОУСТЦ легітимним власником завершених
будівництвом об'єктів (майстерень та гаражів) з моменту
затвердження другим відповідачем акту від 04.02.2003 технічної
комісії з прийняття в експлуатацію переобладнаних будівель та
споруд, чим спростовуються бездоказові твердження скаржника про
спорудження цих будівель за рахунок коштів ТСО України та
Львівського обкому ТСО України, які мають характер припущень.
В зв'язку з цим не заслуговують на увагу посилання першого
відповідача на відсутність порушення прав позивача, який на
момент будівництва до 21.02.95 нібито не був зареєстрований як
юридична особа, оскільки наявні у справі первинні платіжні
документи свідчать про здійснення позивачем оплати за виконані
роботи в якості юридичної особи в період з.05.по жовтень 1995
року, а акт технічної комісії від 04.02.2003 про готовність до
експлуатації виробничих майстерень і гаражів по
вул. Варшавській, 1 в м. Львові затверджено лише розпорядженням
Шевченківської районної адміністрації від 10.03.2003 № 218, що
достовірно вказує на неможливість завершення будівництва спірних
об'єктів до 21.02.95.
Водночас судом при прийнятті рішення правомірно відхилено
посилання Львівської міської ради на перебування спірних
приміщень в користуванні позивача на умовах договору оренди від
04.05.94 № 4176 (а.с. 160-162), укладеного з Фондом комунального
майна м. Львова, з тих мотивів, що дані приміщення були введені
в експлуатацію в складі завершених будівництвом об'єктів лише в
2003 році, а тому не могли бути об'єктом оренди в 1994 році. До
того ж касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити про те,
що договір оренди від 04.05.94 є неналежним доказом та не може
породжувати юридичних наслідків щодо спірних відносин з огляду
на його укладення зі сторони орендаря – Львівського ОУСТЦ ТСО
України неправоздатною особою, яка набула прав юридичної особи з
21.02.95 та у зв'язку з відсутністю досягнення сторонами
домовленості з таких істотних умов як вартість орендованого
майна, строк договору, порядок використання амортизаційних
відрахувань, тобто з порушенням вимог ст. 26 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
(в редакції, чинній до 01.01.2004), п. 4
ст. 5 Закону України “Про підприємства в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
(чинного до 01.01.2004) та ч. 1 ст. 10 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
в редакції
від 26.01.94.
Що стосується тверджень скаржника про порушення місцевим
господарським судом ст. 27 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
шляхом
незалучення до участі у справі в якості третіх осіб ТСО України
та Львівського обласного комітету ТСО України, то вони не
заслуговують на увагу, оскільки залучення третьої особи до
участі у справі з ініціативи господарського суду є правом суду,
а з матеріалів справи не вбачається заявлення першим
відповідачем до прийняття рішення клопотання про залучення
третіх осіб.
Колегія також погоджується з висновками суду першої інстанції
про відсутність передбачених ст. 55 Закону України “Про
власність” ( 697-12 ) (697-12)
підстав для позбавлення позивача права
власності на самовільно збудовані, а потім узаконені споруди, та
обумовлену цим наявність підстав для визнання недійсною ухвали
Львівської міськради від 27.12.2002 № 1404 в частині зарахування
спірних будівель до комунальної власності територіальної громади
м. Львова, як прийнятої з перевищенням наданих першому
відповідачу повноважень та без дотримання порядку, встановленого
ст. 137 чинного на той час Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
в редакції від 18.07.1963 р.
Викладені у касаційній скарзі заперечення з посиланнями на
ст.ст. 34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
по суті зводяться до
посилань на недоведеність встановлених судом обставин
будівництва спірних об'єктів нерухомості за рахунок коштів
позивача, однак згідно імперативних вимог ч. 2 ст. 111 цього
Кодексу у касаційній скарзі не допускаються посилання на
недоведеність обставин справи. До того ж відповідно до ч. 2
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не вправі
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним,
збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі
докази.
Зважаючи на наведене, колегія дійшла висновку про правомірність
застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства
до спірних правовідносин та відсутність будь-яких підстав
вважати, що судом помилково застосоване матеріальне чи
процесуальне право в розрізі даного спору.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 16.01.2004 господарського суду Львівської області у
справі № 1/638-12/422 залишити без змін, а касаційну скаргу
Львівської міської ради - без задоволення.