ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 29/401а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.,
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківської І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецька
область
на постанову від 21.01.2004р. Донецького
апеляційного господарського суду
у справі № 29/401а Господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Тріада”
до Державної податкової інспекції у
Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецька
область
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – не з’явилися
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від 02.10.2003
року у справі № 29/401а (суддя Гаврищук Т.Г.), яке залишене без
змін постановою від 21.01.2004р. Донецького апеляційного
господарського суду (колегія суддів м. В.Калантай,
Г.Я.Старовойтова, Р.М.Українська), задоволено позов Товариства з
обмеженою відповідальністю “Тріада” м. Горлівка до Державної
податкової інспекції у Центрально-Міському районі м. Горлівки
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Визнані
недійсними податкове повідомлення-рішення від 09.12.2002р.
№ 0001752342/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 27730 грн. у тому числі основний
платіж 22610 грн.00 коп., штрафні санкції 5120 грн.; податкове
повідомлення-рішення № 0001762342\0 від 09.12.2002р., яким
визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 18854 грн., у тому числі основний платіж 15083
грн., штрафні санкції у сумі 3771 грн.
Відповідач, Державна податкова інспекція у Центрально-Міському
районі м. Горлівки, не погоджуючись з рішеннями суду, звернувся
до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в
якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької
області від 02.10.2003 року у справі № 29/401а, та постанову від
21.01.2004р. Донецького апеляційного господарського суду, та
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні
позовних вимог. За ствердженням ДПІ, платник податку не може
відносити до складу валових витрат суми сплачені за придбання
товарів, якщо по господарським операціям щодо реалізації цього
товару не було одержано прибутку.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена
планова перевірка позивача з питання дотримання вимог
податкового законодавства за період з 09.03.2000р. по
30.06.2002р., за результатами якої складений акт від
22.11.2002р. № 144\ДК\23-114.
На підставі акту перевірки ДПІ у відповідності із
п.п. 4.2.2.п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
прийняті два податкових
повідомлення-рішення від 09.12.2002р. № 0001752342\0, яким
позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на
прибуток у сумі 27730 грн., у тому числі основний платіж 22610
грн., штрафні санкції 5120 грн, та № 0001762342\0, яким
визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану
вартість у сумі 18854 грн., у тому числі основний платіж 15083
грн., штрафні санкції у сумі 3771грн.
Фінансові санкції позивачеві нараховані на підставі п. 17.1.3.
п. 17.1. ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Як виходить із акту перевірки, підставою для визначення сум
податкового зобов'язання є висновок ДПІ щодо аналізу
господарських операцій, за якими позивачем придбаний товар і
проданий в той самий звітний період за ціною нижчою від ціни
придбання. На думку податкового органу, позивач в порушення
вимог п. 1.32. ст. 1, п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
необґрунтовано
включив до складу валових витрат вартість вказаного товару. Крім
того позивачем безпідставно, в порушення вимог п. 7.4.1. п. 7.4.
ст. 7 Закон України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, включено до складу податкового
кредиту.07.2000р.12.2000р. та.12.2001р. суми податку на додану
вартість по придбанню товарів з наведених господарських
операцій.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 1.32. ст. 1
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарською діяльністю є будь-яка діяльність
особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній
або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої
особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та
суттєвою.
Суми коштів, які отримало підприємство позивача по господарським
операціям, як компенсацію вартості товарів, робіт, послуг є
доходом підприємства від його господарської діяльності, та
включається до валового доходу відповідно до п. 4.1ст. 4 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Таким чином, укладення та виконання спірних договорів є
господарською діяльністю підприємства відповідно до зазначених
норм Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
валові витрати виробництва
та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат
платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,
послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником
податку для їх подальшого використання у власній господарській
діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
до складу валових витрат включаються суми
будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного
періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням
виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Пункт п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
містить вичерпний перелік витрат, що
не включаються до складу валових витрат.
Згідно вказаного переліку отримання збитків по окремим
господарським операціям не є перешкодою для віднесення сплачених
за товар коштів до складу валових витрат.
Згідно п. 5.11. ст. 5 вищевказаного Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до
складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у
цьому Законі, не дозволяється.
Відповідачем не доведено, на підставі якої норми Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивач
повинен був провести в спірних правовідносинах корегування
валових витрат та даних бухгалтерського і податкового обліку.
Згідно ст. 1 Закону України “Про підприємництво” ( 698-12 ) (698-12)
підприємництво - це безпосередня, ініціативна, систематична, на
власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню
робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка
здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності.
Можливість отримання збитків від господарської діяльності
передбачена ст. 6 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме - якщо об'єкт оподаткування
платника податку з числа резидентів за результатами податкового
року має від'ємне значення об'єкта оподаткування, сума такого
від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат
першого календарного кварталу наступного податкового року.
Податковий орган не може відмовити у прийнятті податкової
декларації, яка містить від'ємне значення об'єкта оподаткування,
з причин наявності такого від'ємного значення.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що законом
не передбачено вилучення фактично понесених витрат зі складу
валових витрат, в разі збитковості господарських операцій та не
отримання прибутку.
Таким чином, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог
п. 1.32. ст. 1, п. 5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
господарський суд
обґрунтовано визнав безпідставним.
Щодо включення позивачем до податкового кредиту сплачених сум
податку на додану вартість, то вказані суми відповідно до вимог
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
підтверджені в суді першої та апеляційної інстанцій податковими
накладними № 1852 від 13.07.2000р.,№ 15\12-05 від 15.12.2000р.,
№ 228 від 19.12.2000р.,№ 193\12 від 07.12.2001р.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит
звітного періоду складається із сум податків, сплачених
(нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з
придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематерўальних активів, що підлягають амортизації.
Позивач правомірно відніс до податкового кредиту зазначені суми
ПДВ, скільки вони фактично сплачені у зв'язку з придбанням
товарів, що встановлено судом, при цьому, вартість цих товарів
відноситься до складу валових витрат.
З огляду на викладене, судова колегія вважає постанову від
21.01.2004р. Донецького апеляційного господарського суду по
даній справі законною і обґрунтованим, а касаційну скаргу ДПІ
такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецька область залишити
без задоволення.
Постанову від 21.01.2004р. Донецького апеляційного
господарського суду у справі № 29/401а Господарського суду
Донецької області залишити без змін.