Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 25/349
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні в м. Солом'янському районі м. Києва
Києві
касаційну скаргу
на постанову Київського
апеляційного господарського суду
від 21 серпня 2003 року
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю "Т"
до Державної податкової інспекції у
Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача: не з'явились, належно повідомлені про час і місце
розгляду касаційної скарги.
від відповідача
Розгляд касаційної скарги відкладався на 3 червня 2004р. ухвалою
від 20.05.2004р.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Т" у квітні 2003р.
заявлений позов про визнання недійсним податкового
повідомленнярішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від
24.07.2002р. № 2611/98, яким позивачеві визначені податкові
зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 56725 грн. та
28362,50 грн. фінансових санкцій з ПДВ. Позовні вимоги
обґрунтовані приписами пункту 4.2 статті Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пункту 1.20 статті 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
з огляду на те, що з боку Товариства не припущені
порушення податкового законодавства за які до нього застосовані
фінансові санкції, оскільки ДПІ невірно застосовані звичайні ціни
на товар, який реалізовувався позивачем.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10 червня 2003р.,
ухваленим суддею, позовні вимоги про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва від 24.07.2002р. № 2611/98 задоволені в повному обсязі.
Рішення господарського суду вмотивоване тим, що донарахування
позивачеві податку на додану вартість і застосування фінансових
санкцій з ПДВ є неправомірним з огляду на вимоги пункту 4.2 статті
4 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
пункту 1.20 та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Господарський суд дійшов висновку про доведеність факту реалізації
позивачем олії ТОВ "Д" за звичайною ціною, оскільки у листі
Державного комітету статистики України від 04.07.2002 № 13-1-8/84,
на який посилається податкова служба, йдеться про середню
розрахункову оптову ціну при оптовому продажу олії, а не
визначається звичайна ціна для олії соняшникової.
Київський Апеляційний господарський суд постановою від 21 серпня
2003 року перевірене рішення Господарського суду м. Києва залишив
без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва залишив без
задоволення. Постанова апеляційного господарського суду
вмотивована приписами пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
з огляду на те, що
податкова служба не довела факт продажу позивачем олії
соняшникової нерафінованої першого ґатунку за ціною, нижчою ніж
звичайні ціни визначені саме для цього виду продукції.
Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва
вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 10.06.2003 та
постанова Київського апеляційного господарського суду від
21.08.2003 прийняті з порушенням матеріального права. Просить
Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів
справи у касаційному порядку, скасувати рішення і постанову у
справі, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних
вимог Товариства. Податкова служба, обґрунтовує касаційну скаргу
тим, що судами не взято до уваги приписи пункту 1.20 статті 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
якими визначено, що звичайна ціна - ціна продажу
товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих
(сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути
отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем
при звичайних умовах ведення господарської діяльності. У разі коли
ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством,
звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого
регулювання. При цьому ДПІ наголошує на приписах пункту 13 Указу
Президента України "Про деякі заходи дерегулювання підприємницької
діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
якими передбачено, що індикативні або
звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у
податкових або митних цілях установлюються на підставі
статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт,
послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться
уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.
Зауважує на тому, що відповідно до пункту 1 Указу Президента
України "Про положення про Державний комітет статистики України"
( 1249/97 ) (1249/97)
, цей комітет є центральним органом виконавчої влади,
який забезпечує проведення у життя державної політики у галузі
статистики, створення і належне функціонування загальнодержавної
системи економікостатистичної інформації.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Т" відзив на касаційну
скаргу не надісланий.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу за участю
представника податкової служби, який підтримав доводи касаційної
скарги, заслухавши суддю-доповідача та проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи правильність застосування
апеляційним господарським судом норм матеріального та
процесуального права, Вищий господарський суд України не вбачає
підстав для задоволення касаційної скарги.
Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Солом'янському районі м.
Києва від 24.07.2002р. № 2611/98 позивачеві визначені податкові
зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 56725 грн. та
28362,50 грн. фінансових санкцій з ПДВ. Податкове
повідомлення-рішення прийняте на підставі акта перевірки від
10.07.2002р. № 110, якою виявлено заниження позивачем податку на
додану вартість у липні 2001р. на суму 56725 грн. внаслідок
продажу ТОВ "Д", яке є пов'язаною особою із позивачем,
соняшникової олії за ціною, нижче звичайної.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час
здійснення апеляційного провадження, що 10.07.2001р. між позивачем
та ТОВ "Д" укладено договір № Т-09/07, за умовами якого ТОВ "Т"
зобов'язалось продати, а ТОВ "Д" купити - олію соняшникову
нерафіновану першого сорту, ГОСТ 1129-93 у кількості 1500 тон.
Судами також встановлено факт відвантаження ТОВ "Д" товару в
кількості 1500 тон. за ціною 1808,33 грн. (без врахування ПДВ) на
загальну суму 3255000 грн. та факт перерахування ТОВ "Д"
позивачеві грошових коштів за поставлений товар у сумі 3255000
грн. Сторонами не заперечується, що ТОВ Т" та ТОВ "Д" є
пов'язаними особами.
Відповідно до вимог пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
база оподаткування
операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з
їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або
регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору,
ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів
(обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість,
що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами
України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної)
вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і
нематеріальних активів, що передаються платнику податку
безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з
компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих
(виконаних, наданих) таким платником податку.
Приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
передбачено, що
доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт,
послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних
цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи,
послуги), що діяли на дату такого продажу. Згідно пункту 1.20
статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг)
продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів,
вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх
продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах
ведення господарської діяльності ( у редакції Закону, що діяла на
час укладання договору від 10.07.2001р.)
Під час розгляду спору з'ясовано, що олія реалізована після
отримання її з держрезерву, після спливу року зберігання за ціною,
вищою ніж ціна придбання. Олія, визначена у спірному договорі,
реалізована оптом. Згідно приписів частини 2 статті 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до
юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка
доказів та встановлення обставин відхилених господарським судом
при розгляді спору. Як вбачається з матеріалів справи, підставою
для висновку податкової служби про порушення позивачем вимог
пункту 4.2 статі 4 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
є лист Державного комітету статистики України від
16.08.2002р. № 10-01-3/58, у якому з посиланням на лист
Держкомстатистики зазначено про те, що середні розрахункові оптові
ціни при оптовому продажу олії підприємствами оптової торгівлі
становили у ІІ кв. 2001р. 2396,9 грн. за тону, а у ІІІ кв. 2001р.
- 2952,3 грн. за тону. При цьому не зазначено ґатунку, року
врожаю, інших конкретних ознак товару.
Судова колегія погоджується з висновками, викладеними в постанові
апеляційного господарського суду стосовно того, що податковою
службою при донарахуванні позивачеві податку на додану вартість та
застосуванні фінансових санкцій з цього податку застосовані
загальні показники середньої розрахункової ціни для олії
соняшникової без розрізнення олії по ґатунку, року виготовлення,
на рафіновану чи нерафіновану. Приймається до уваги і той факт, що
позивач продав олію за ціною, яка б могла бути отримана у разі її
продажу при звичайних умовах ведення господарської діяльності
особам, які не пов'язані з ним при звичайних умовах ведення
господарської діяльності у розумінні приписів пункту 1.20 статі 1
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
.
Посилання податкової служби на положення пункту 13 Указу
Президента України "Про деякі заходи дерегулювання підприємницької
діяльності" ( 817/98 ) (817/98)
визнаються непереконливими через те, що
згадані приписи стосуються заборони для органів виконавчої влади
щодо встановлення індикативних або звичайних цін, які
використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів
(обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, оскільки органи
виконавчої влади не можуть приймати рішення щодо запровадження
будь-яких заборон або обмежень підприємницької діяльності, якщо
повноваження на запровадження таких заборон або обмежень прямо не
передбачені законодавством.
З огляду на зазначене правових підстав для скасування переглянутих
судових актів не вбачається.
Керуючись, статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду м. Києва від 10 червня 2003 року та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 21
серпня 2003р. у справі № 25/349 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м. Києва залишити без задоволення.