ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 5/161
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: Добролюбової Т.В.,
суддів: Гоголь Т.Г.,
Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ТОВ “Гастроном № 3 “Шахтар”,
Кіровоградська обл.,
м. Олександрія
на рішення господарського суду Кіровоградської
області від 02.10.2003р. та
постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від
18.03.2004р.
зі справи № 5/161
за позовом Фонду комунального майна
Олександрійської міськради,
Кіровоградська обл., м. Олександрія
до ТОВ “Гастроном № 3 “Шахтар”,
Кіровоградська обл., м. Олександрія
про дострокове розірвання договору оренди та повернення
об’єкту оренди
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явились
від відповідача: Бессараб О.А. (доруч. № 53 від
29.07.03)
Відповідно до ст. 111-4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
учасники судового процесу належним чином
повідомлені про час і місце засідання суду (ухвала Вищого
господарського суду України від 14.04.04 р., надіслана 15.04.04
р.).
В С Т А Н О В И В:
Фонд комунального майна Олександрійської міськради звернувся до
господарського суду Кіровоградської області із позовом до ТОВ
“Гастроном № 3 “Шахтар” в якому просить:
- на підставі п. 3 ст. 26 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
достроково розірвати договір
оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від
29.07.99 № 183, укладений з ТОВ “Шахтар” у зв’язку з
невиконанням відповідачем зобов’язань за договором щодо
страхування приміщень протягом одного місяця з дня підписання
договору та повідомлення про це орендодавця;
- на підставі п. 1 ст. 27 Закону України “Про оренду”
( 2269-12 ) (2269-12)
зобов’язати ТОВ “Гастроном № 3 “Шахтар” звільнити
нежитлове приміщення загальною площею 436,2 м2, що розташоване
за адресою пр.Леніна,79 у м. Олександрія та повернути це
нерухоме майно Фонду комунального майна Олександрійської
міськради.
04.09.2003р. Фондом комунального майна до господарського суду
надана заява про доповнення та уточнення позовних вимог, в яких
останній просить суд врахувати слідуючі обставини:
- дії відповідача щодо страхування об’єкту оренди на суму, яка
не відповідає вартості майна на момент укладання договору та не
в повному розмірі свідчать про невиконання зобов’язань за
договором оренди;
- об’єктами страхування за договорами від 27.12.99 № 81, від
26.12.2000р. № 164, на підставі яких НАСК “Оранта” видані
страхові сертифікати № 56 та № 92 є вікна вітрин, а не все
майно, відповідачем страхування взятого ним в оренду приміщення
за період з 29.08.2000р. по 25.04.2003р. взагалі проведено не
було;
- відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про оренду
державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
відповідач
зобов’язаний був провести страхування взятого ним в оренду майна
на користь Фонду, цей обов’язок протягом місяця з дня підписання
договору оренди також не виконано, оскільки на користь Фонду
комунального майна приміщення по пр.Леніна,79 застраховано лише
за договором страхування від 25.04.03 № 74 (а.с.85-86).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
02.10.2003р. (суддя Змеул О.А.) позовні вимоги задоволені,
договір
оренди нерухомого майна від 29.07.1999 № 183, укладений між
Фондом комунального майна Олександрійської міськради та ТОВ
“Гастроном № 3 “Шахтар” достроково розірвано, товариство
зобов’язано звільнити нежитлове приміщення загальною площею
436,2 м2, яке знаходиться за адресою м. Олександрія,
просп. Леніна,79 та повернути це приміщення Фонду комунального
майна Олександрійської міськради. З відповідача на користь Фонду
стягнуті відповідні судові витрати.
Судове рішення вмотивоване тим, що згідно зі ст. 18, 24 Закону
України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
і умов договору орендар повинен належним чином
виконувати свої зобов’язання, зокрема, застрахувати орендоване
майно на користь того учасника договору, який бере на себе ризик
випадкової загибелі чи пошкодження об’єкта оренди, а враховуючи,
що договором оренди між сторонами не було узгоджено учасника
договору, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи
пошкодження об’єкта оренди, то слід виходити з того, що ризик
випадкової загибелі чи пошкодження об’єкта оренди несе
орендодавець, а відтак орендар зобов’язаний був застрахувати
взяте ним в оренду приміщення на користь Фонду. Разом з тим, за
договором страхування від 28.08.99 № 35 приміщення застраховане
на користь товариства. Крім того, в рішенні суду зазначено про
те, що обов’язок орендаря щодо страхування об’єкта оренди на
суму його повної відповідної вартості, що діяла на момент
страхування випливає із змісту ст. 10, 24 Закону України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, ст. 9
Закону України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
.
Виконання зобов’язань щодо страхування приміщення на користь
Фонду відбулося за договором № 74 від 25.04.03, тобто через 3,5
роки після укладення договору оренди, у зв’язку з чим суд зробив
висновок про невиконання відповідачем належним чином зобов’язань
стосовно страхування об’єкта оренди, що в свою чергу є підставою
для дострокового розірвання договору оренди (т.2 а.с.19-22).
За апеляційною скаргою Товариства вказане судове рішення було
переглянуто в апеляційному порядку і постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
18.03.2004р. (судді Белінська В.О.- головуючий, судді
Герасименко І.М., Павловський п.п. ) залишено без змін з тих же
підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ
“Гастроном № 3 “Шахтар” звернулося до Вищого господарського суду
України із касаційною скаргою про їх скасування та припинення
провадження по справі.
Скарга мотивується тим, що при оцінці доказів судами першої та
апеляційної інстанцій не була застосована норма Закону “Про
оренду” ( 2269-12 ) (2269-12)
, а саме ч. 2 ст. 24, а робилися посилання
виключно на ч. 1 цієї статті. Окремі договори страхування були
укладені не на користь Фонду та об’єкт оренди не був
застрахований на повну балансову вартість,, що таку дії, на
думку скаржника, не підпадають під поняття “Невиконання
зобов’язань за договором оренди”, оскільки обов’язок щодо
страхування майна був виконаний, про що свідчать наявні у справі
страхові свідоцтва № 57 від 28.08.99, № 81 від 27.12.99, № 92
від 29.12.2000, № 95 від 28.12.2000, № 74 від 25.04.2003.
Посилання суду на ст. 9 Закону України “Про страхування”
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
та ст. 10, 24 Закону України “Про оренду..”
( 2269-12 ) (2269-12)
вважає таким, що не підтверджує вину товариства у
невиконанні зобов’язань, товариством вимоги цих законів не
порушені.
Товариство звертає увагу на те, що судами не надана належна
правова оцінка договору оренди виходячи із змісту п. 8.2, згідно
з яким фонд взагалі не має права виходити з ініціативою щодо
розірвання договору, оскільки в діях орендаря не вбачається ні
погіршення стану об’єкту оренди, ні використання об’єкта оренди
не за цільовим призначенням, ні факту невиконання умов договору.
Від Фонду комунального майна надійшов відзив на касаційну
скаргу, в якому останній просить залишити постанову апеляційного
господарського суду без змін, оскільки вважає, що при вирішенні
справи судами правильно застосовані норми матеріального та
процесуального права, дана належна оцінка фактичним обставинам
справи, які свідчать про те, що за договором страхування від
28.08.99 № 35 відповідачем орендоване приміщення було
застраховане на користь ТОВ “Гастроном № 3 “Шахтар”, а тому цей
договір, як і інші договори страхування не підтверджують належне
виконання відповідачем обов’язків за п. 5. 14 договору оренди
нерухомого майна № 183 від 29.07.99 щодо страхування приміщень
протягом одного місяця з моменту підписання договору оренди на
користь Фонду комунального майна, як того вимагають приписи
ст. ст. 18, 24 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення та постанову зі справи суди попередніх
інстанцій дійшли висновку про неналежне виконання відповідачем
зобов’язань за договором оренди нерухомого майна від 29.07.99
№ 183, укладеним між Фондом комунального майна Олександрійської
міськради та ТОВ “Шахтар”, зокрема, п. 5.14 договору, яким
передбачено, що орендар зобов’язаний застрахувати орендоване
приміщення (будівлю) протягом 1 місяця з дня підписання
договору. Даний висновок судами зроблено на підставі ст. ст. 18,
24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
.
Проте, з таким висновком колегія суддів Вищого господарського
суду України погодитись не може з огляду на те, що страхування
орендарем взятого ним в оренду майна згідно зі ст. 10 Закону
України ”Про оренду...” ( 2269-12 ) (2269-12)
є однією із істотних умов
договору оренди. Основні обов’язки орендаря визначені у ст. 18
Закону, до яких, зокрема, відноситься обов’язок останнього
використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов
договору, запобігати його пошкодженню, псуванню. Зроблений
судами висновок про неналежне виконання зобов’язань орендарем з
посиланням на зазначену норму Закону суперечить матеріалам
справи.
Відповідно до ст. 24 Закону України “Про оренду державного та
комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
ризик випадкової загибелі чи
пошкодження об’єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не
встановлено договором оренди. Частиною другою цієї статті
передбачено, що орендоване майно страхується орендарем на
користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик
випадкової загибелі чи пошкодження об’єкта оренди.
Предметом доказування при розгляді даної справи є наявність у
поведінці відповідача по справі (орендаря) складу
правопорушення.
Разом з тим, суд не дослідив умову договору оренди щодо
повідомлення орендодавця про страхування приміщення та
співвідношення цієї умови з приписами ст. 24 Закону України “Про
оренду” ( 2269-12 ) (2269-12)
, не з’ясував наявність (відсутність)
зауважень з боку орендодавця щодо належного виконання обов’язків
зі страхування при внесенні змін до договору оренди, які були
підписані 03.04.2000р., не надав належної оцінки тій обставині,
що Фонд листом від 05.08.99р. № 140(т.1, а.с.62) надав орендарю
дозвіл на відстрочку страхування та доводам відповідача щодо
неотримання ним листа фонду від 05.10.2000р. № 395 (т.2, а.с.4),
а також запереченням товариства стосовно того, що укладення
договору страхування на користь орендаря, а не орендодавця та
страхування об’єкту оренди не на повну балансову вартість – не
підпадають під визначення поняття “невиконання” зобов’язань за
договором оренди та не є підставою для розірвання договору
оренди.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про оренду” ( 2269-12 ) (2269-12)
договір
оренди може бути достроково розірвано у разі невиконання
сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених
законодавчими актами України. У вирішенні цих спорів слід
виходити з того, що належне виконання орендарем договору оренди
презюмується, якщо орендодавцем не буде доведено інше.
Підставою для розірвання договору може бути належним чином
доведене невиконання орендарем одного із його зобов’язань,
передбачених ст. 18 Закону або договором оренди. На момент
звернення Фонду до господарського суду з позовом (19.06.2003)
відповідачем у
справі було укладено договір страхування майна від 25.04.2003
№ 74. Дана обставина має істотне правове значення.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
новў докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, постановлені по справі судові рішення не можна
визнати обгрунтованими та законними, останні підлягають
скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
При новому розгляді справи слід врахувати наведене та вирішити
спір з дослідженням всіх обставин справи та дотриманням вимог
закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Кіровоградської області від
02.10.2003 та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 18.03.2004 – скасувати, справу передати
на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.
Касаційну скаргу ТОВ “Гастроном № 3 “Шахтар” задовольнити
частково.