Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 21/320
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції
судовому засіданні в м. у Шевченківському районі м.
Києві Києва
касаційну скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
від 4 вересня 2003р.
за позовом Державної податкової інспекції
у Шевченківському районі м.
Києва
до Приватного підприємця С-ва М.М.
про примусове стягнення активів
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача
від відповідача
Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва
27 серпня 2002 року заявлений позов до Приватного підприємця С-ва
М.М. про примусове стягнення активів у сумі 140673,63 грн. в
рахунок погашення податкового боргу. Позовні вимоги обґрунтовані
приписами пункту 3.1.1 статті 3 та пунктом 5.3.1 статті 5 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з
огляду на те, що рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
від 8.05.2002р. № 702/23-10/2051715794, яке, за твердженням
позивача не оскаржене приватним підприємцем, податковою службою
визначено податкове зобов'язання відповідача у сумі 89374,89 грн.,
і є не сплаченим у добровільному порядку.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16 вересня 2002 року,
ухваленим суддею, позовні вимоги задоволені в частині стягнення з
Приватного підприємця С-ва М.М. 89374,63 грн. Рішення суду в цій
частині мотивоване приписами пункту 1.6, 1.7 статті 1, та
підпункту 3.1.1 статті 3, підпункту 5.3.1 статті 5 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з огляду на
доведеність матеріалами справи факту наявності у відповідача
податкового зобов'язання на суму 89374,63 грн. У задоволенні
позовних вимог про звернення стягнення на активи Приватного
підприємця С-ва М.М. у частині зобов'язання слати штрафу у розмірі
44687,45 грн. та пені у розмірі 6611,29 грн. відмовлено, оскільки
встановлено, що в порушення вимог статей 2, 16, 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетом та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, не
приймалося окремого рішення на ці суми.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2002р., що винесена
суддею, задоволена заява ДПІ про вжиття заходів забезпечення
позову і накладено арешт на грошові кошти Приватного підприємця
С-ва М.М. на підставі статей 66, 67 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
до набрання чинності рішення
Господарського суду м. Києва від 16.09.2002р.
Київський апеляційний господарський суд постановою від 4 вересня
2003р. рішення, ухвалу господарського суду м. Києва від
16.09.2002р. скасував, задовольнивши апеляційну скаргу Приватного
підприємця С-ва М.М. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва
відмовлено у задоволенні позовних вимог про примусове стягнення
активів Підприємця у сумі 140673,63 грн. в рахунок погашення
податкового боргу з огляду на вимоги підпункту 3.1.1 пункту 3
статті 3, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
через недоведеність
факту отримання позивачем податкового повідомлення від 8.05.2002р.
№ 702/23-10/2051715794, тому і факт узгодженості податкового
зобов'язання відповідача є недоведеним.
Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва
вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду
від 4.09.2003 прийнята з порушенням матеріального права. Просить
Вищий господарський суд України здійснити перегляд матеріалів
справи у касаційному порядку, скасувати постанову у справі, а
рішення господарського суду м. Києва залишити без змін. Податкова
служба, обґрунтовує касаційну скаргу приписами підпункту 5.2.1
пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до вимог якого
податкове зобов'язання платника податків вважається узгодженим у
день отримання платником податків податкового повідомлення. ДПІ
наголошує на положенні пункту 4.7 Порядку направлення органами
державної податкової служби податкових повідомлень платникам
податків ( z0567-01 ) (z0567-01)
, згідно якого податкове повідомлення
вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено
особисто або її законному представникові чи надіслано листом на її
адресу за місцем проживання або останнього місця її знаходження з
повідомленням про вручення. Зауважує на тому, що податкове
повідомлення від 8.05.2002р. № 702/23-10/2051715794 було вручене
ПП С-ву М.М. особисто, про що свідчить його підпис на поштовому
повідомленні про вручення. Окрім цього, відповідно до вимог пункту
83 Правил надання послуг поштового зв'язку, що регулює порядок
направлення кореспонденції юридичним особам, не передбачено
будь-яких інших супроводжувальних документів до листа ніж
повідомлення про вручення.
Приватним підприємцем С-вим М.М. відзив на касаційну скаргу не
надіслано.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу за участю
представників сторін, які підтримали свої доводи, заслухавши
доповідь судді, Вищий господарський суд України відзначає
наступне.
Предметом позову у даній справі є вимога про примусове стягнення
активів приватного підприємця в рахунок погашення його податкових
боргу. Підставою такого стягнення позивачем назване узгоджене
податкове зобов'язання визначене ДПІ у Шевченківському районі у
податковому повідомленні - рішенні від 8 травня 2002 року та
санкції і пені за несплату орендної плати за землю. Представник
відповідача наголосив на тому, що під час розгляду спору
апеляційною інстанцією, він наводив доводи, про вчасне оскарження
підприємцем податкового повідомлення - рішення від 8 травня 2002
року. Ця обставина підтверджується залученим до матеріалів справи
поясненням М-ого О.З./ на 112 аркуші/. Проте судами не
з'ясовувалось питання чинності акту, на підставі якого заявлений
до примусового стягнення позов. Судом апеляційної інстанції
зроблений правильний висновок про важливість для вирішення спору
з'ясування факту наявності податкового боргу - факту узгодженості
податкового зобов'язання. При цьому факт відсутності боргу,
апеляційним судом не встановлений. Водночас визнаний помилковим
/недоведеним/ висновок місцевого господарського суду про
узгодженість податкового рішенняповідомлення.
Відповідно до ввідної частини Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
/ в редакції чинній на
час виникнення спору / цей Закон є спеціальним законом з питань
оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань
юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними
цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів),
нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються
до платників податків контролюючими органами, у тому числі за
порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Саме цим
Законом і запроваджене поняття податкового зобов'язання,
податкового боргу, як податкового зобов'язання узгодженого
платником податків або встановленого судом, але не сплаченого у
встановлений строк, а також пені, нарахованої на суму такого
податкового зобов'язання. Приписами пункту 3.1.1 пункту 3.1 статті
3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що активи платника податків можуть бути
примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу
виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків
самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій
кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань
забезпечення боргу. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
примусове стягнення - звернення стягнення на активи платника
податків у рахунок погашення його податкового боргу, без
попереднього узгодження його суми таким платником податків. У
зв'язку з цим передбачений підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
судовий порядок звернення стягнення на активи платника
поширюється лише на випадки, коли сума податкового боргу
попередньо не узгоджена з платником. Приписами Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
визначений порядок
погашення податкового боргу платника податків за узгодженим
податковим зобов'язанням та порядок звернення стягнення на активи
платника податків за узгодженим податковим зобов'язанням. Зокрема,
приписами підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачено, що у разі коли інші, передбачені цим Законом, заходи
з погашення податкового боргу не дали позитивного результату,
податковий орган здійснює за платника податків та на користь
держави заходи щодо залучення додаткових джерел погашення
узгодженої суми податкового боргу шляхом стягнення коштів, які
перебувають у його власності, а за їх недостатності - шляхом
продажу інших активів такого платника податків. Стягнення коштів
здійснюється шляхом надіслання банку, обслуговуючому платника
податків, платіжної вимоги на суму податкового боргу або його
частини. Продаж інших активів здійснюється на підставі рішення
податкового органу, підписаного його керівником та скріпленого
гербовою печаткою податкового органу. Тому для правильного
вирішення даного спору судам необхідно з'ясувати чи є у
відповідача податковий борг.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що спір був
розглянутий судами не в повному обсязі, що є порушенням принципу
всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі
обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття
необґрунтованих рішення та постанови.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційної інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду,
рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею
справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. З цих же
підстав відхиляється, заявлене відповідачем, клопотання щодо
надіслання повідомлення органам прокуратури про виявлені при
вирішенні спору факти порушень, з боку позивача, приписів чинного
законодавства.
З огляду на зазначене, керуючись статтями 108, 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення Господарського суду міста Києва від 16 вересня 2002 року
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 4
вересня 2003 року у справі № 21/320 скасувати.
Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського
суду міста Києва.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському
районі м. Києва задовольнити частково.