ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 2/58
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Остапенка м. І.
суддів: Харченка В.М., Чабана
В.В.(доповідач)
у відкритому судовому засіданні за участю представників
Рівненського не з’явився
природоохоронного
міжрайонного прокурора
Державного управління Гречич М.М. – приймав участь
екології та природних 20.05.04р.
ресурсів в Рівненській
області
Державний комітет лісового не з’явився
господарства України
ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” Павлюк В.В., Кузьмарук Г.В.,
Генеральної прокуратури Демчук Р.В. – приймав участь
України 08.04.04р.
Штихно О.В. – приймав участь
20.05.04р.
розглянувши касаційну ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від
26.05.2003р.
у справі № 2/58
господарського суду Рівненської області
за позовом Рівненського природоохоронного
міжрайонного прокурора в інтересах
держави в особі Державного
управління екології та природних
ресурсів в Рівненській області
до ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
третя особа Державний комітет лісового
господарства України
про стягнення 12 112, 50 грн.
Постанова приймається 20.05.2004р., оскільки розгляд справи
відкладався.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.07.2003р.
повернуто без розгляду касаційна скарга ВАТ “Ей-І-Ес
Рівнеенерго” на підставі п. 6 частини 1 ст. 111-3 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тобто у зв’язку з тим, що скаржник не зазначив у
своїй скарзі суті порушення або не правильного застосування норм
матеріального та процесуального права місцевим та апеляційним
господарськими судами.
Клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку
подання повторної касаційної скарги від 13.08.2003р. № 1237
Вищим господарським судом України відхилено ухвалою від
06.10.2003р..
Постановою Верховного суду України від 30.12.03р. ухвалу Вищого
господарського суду України від 06.10.03р. скасовано, а справу
передано на розгляд до Вищого господарського суду України.
В згаданій постанові зазначено, що Вищий господарський суд
України, ухвалою від 31.07.03р. касаційну скаргу ВАТ “Ей-І-Ес
Рівнеенерго” повернув без розгляду з надуманих підстав, оскільки
касаційна скарга ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” (не зазначено її
номера та дати) відповідала вимогам п. 4 ст. 111 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
і “вона містила посилання, зокрема на незастосування
судом ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, яка не підлягає застосуванню;
не застосування ст. 100 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
; не
повне встановлення фактичних обставин та їх помилкову юридичну
оцінку”.
До Вищого господарського суду України справа надійшла без
оригіналу касаційної скарги, без доказів сплати державного мита
та без доказів надіслання копії касаційної скарги іншій стороні
у справі та прокурору.
Із касаційної скарги ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” від 04.11.03р.
№ 1761, яка розглянута Верховним судом України, вбачається, що
згадані документи скаржником не надавались і до Верховного суду
України.
Відповідно до ст. 111-3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відсутність
доказів сплати в установленому законом порядку державного мита
та надіслання копії касаційної скарги іншій стороні у справі є
безумовною підставою для повернення касаційної скарги без
розгляду.
Оскільки Верховний суд надіслав справу для розгляду, та у
зв’язку з тим, що відсутність згаданих документів позбавляє
господарський суд можливості виконати вимоги, викладені в
постанові Верховного суду України, Вищий господарський суд
України був змушений зобов’язати ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
виконати вимоги розділу ХІІ-1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а саме:
надіслати до Вищого господарського суду України оригінал
касаційної скарги від 24.06.2003р. № 1212, яка була повернута
без розгляду ухвалою Вищого господарського суду України від
31.07.03р., докази сплати державного мита по цій касаційній
скарзў та докази надіслання касаційної скарги Державному
управлінню екології та природних ресурсів Рівненської області та
природоохоронній міжрайонній прокуратурі Рівненської області.
Враховуючи зміст постанови Верховного суду України від
30.12.2003р., та зміст позовної заяви прокурора, в якій
міститься вимога стягнення збитків на підставі ст. 440 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
і водночас на підставі ст. 100 Лісового кодексу
України ( 3852-12 ) (3852-12)
, Вищий господарський суд України в порядку
підготовки справи до розгляду, зобов’язав прокурора подати
правове обґрунтування таким вимогам.
До початку розгляду справи від ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
надійшла заява про відмову від касаційної скарги, але в судовому
засіданні представники цього товариства заявили, що їхній
керівник зобов’язав їх наполягати на тому, щоб касаційна скарга
була розглянута по суті і задоволена.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін,
Вищий господарський суд України
В С Т А Н О В И В:
Рівненським природоохоронним міжрайонним прокурором в інтересах
держави в особі Міністерства екології та природних ресурсів
України (Державного управління екології та природних ресурсів в
Рівненській області) заявлено позов до ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго”
про стягнення 12 112, 50 грн..
Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор послався на те, що
28.01.2002р. працівниками Сарненської дільниці служби
високовольтних ліній ВАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” під лініями
електропередач, що проходять через землі лісового фонду
Сарненського держлісгоспу в кварталах 5, 12 Немовицького
лісництва, було здійснено самовільну рубку (без лісорубного
квитка) 564 сироростучих дерева, а саме: 172 дерева породи
береза та 392 дерева породи сосна.
В позовній заяві зазначено, що цією самовільною порубкою дерев
порушено ст. 51 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
, згідно
якої спеціальне використання лісових ресурсів на наданій
земельній ділянці лісового фонду провадиться за наявності
спеціального дозволу – лісорубного квитка. По факту порушення
складено протокол про порушення природоохоронного законодавства
від 31.01.2002р. за № 1.
Крім того, в позовній заяві зазначено, що відповідно до ч. 2
п. 12 “Правил охорони електричних мереж” ( 209-97-п ) (209-97-п)
,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.97р. № 209, роботи із запобігання аваріям в електричних
мережах, траса яких прокладена в межах багаторічних насаджень,
слід виконувати після оформлення належного дозволу (лісорубного
квитка) згідно з чинним законодавством.
Що стосується суми збитків, то в заяві зазначено, що розрахунок
здійснено згідно додатку № 9 до постанови Кабінету Міністрів
України від 05.12.96р. № 1464 “Про такси для обчислення розміру
шкоди, заподіяної лісовому господарству” ( 1464-96-п ) (1464-96-п)
.
З огляду на вищевикладене та керуючись ст. 440 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 100 Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
,
прокурор і просив стягнути суму позову на спеціальний рахунок
місцевого бюджету Немовицької сільської ради для зарахування
коштів до Фонду охорони навколишнього природного середовища.
Слід зазначити, що після скасування Верховним судом України
ухвали Вищого господарського суду України, Рівненський
природоохоронний міжрайонний прокурор надав до суду правове
обґрунтування вимог щодо стягнення суми позову на підставі
ст. 440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та водночас на підставі ст. 100
Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
. Зокрема, у відзиві від
14.05.2004р. № 464 вих прокурор зазначив, що ст. 440 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
є загальною нормою права, а ст. 100 Лісового кодексу
України ( 3852-12 ) (3852-12)
є спеціальною нормою права і що застосування
цих статей тягне за собою однакові цивільно-правові наслідки, а
саме відшкодування шкоди.
Приймаючи рішення про задоволення позову, місцевий та
апеляційний господарські суди дійшли висновку, що відповідач при
здійсненні вирубки лісу порушив вимоги ст. 51 Лісового кодексу
України ( 3852-12 ) (3852-12)
та ч. 6 п. 12 “Правил охорони електричних
мереж” ( 209-97-п ) (209-97-п)
, затверджених постановою Кабінету Міністрів
України від 04.03.97р. № 209. Тобто, здійснив порубку лісу без
відповідного дозволу – лісорубного квитка.
Місцевий та апеляційний господарські суди дійшли також висновку,
що розмір позовних вимог обчислений у відповідності з додатком
№ 9 до постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.96р.
№ 1464 “Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної
лісовому господарству” ( 1464-96-п ) (1464-96-п)
.
Вказані висновки відповідають чинному законодавству та
обставинам справи.
Посилання в постанові Верховного суду України на те, що в
касаційній скарзі зазначено про неповне встановлення місцевим та
апеляційним господарськими судами фактичних обставин справи –
безпідставне.
В касаційній скарзі товариства від 24.06.2003р. № 1212, яка була
початково подана до Вищого господарського суду України і яку
скаржник надіслав до суду на виконання вимог ухвал Вищого
господарського суду України від 11.02.2004р. та від
30.03.2004р., про неповне встановлення фактичних обставин справи
взагалі не йдеться.
Фактично місцевий та апеляційний господарські суди обставини
справи встановили повно і правильно дали їм юридичну оцінку.
Оскільки в касаційній скарзі від 24.06.2003р. № 1212 не
зазначено суті порушення, допущених, на думку скаржника,
місцевим та апеляційним господарськими судами та у зв’язку з
тим, що Верховним судом України справа передана на розгляд до
Вищого господарського суду України, Вищим господарським судом
України ухвалою від 11.02.2004р. та ухвалою від 30.03.2004р.
зобов’язано скаржника уточнити свої касаційні вимоги, вказавши в
чому полягає порушення застосування судом ст. 51 Лісового
кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
, постанови Кабінету Міністрів
України від 05.12.96р. № 1464 “Про такси для обчислення розміру
шкоди, заподіяної лісовому господарству” ( 1464-96-п ) (1464-96-п)
та ч. 6
п. 12 “Правил охорони електричних мереж”, затверджених
постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.97р. № 209.
На виконання вимог Вищого господарського суду України, скаржник
надіслав до суду обґрунтування до касаційної скарги від
07.04.2004р. № 802 і з якого випливає, що скаржник довільно
тлумачить норми, на які посилався місцевий та апеляційний
господарські суди. Зокрема, ч. 6 п. 12 “Правил охорони
електричних мереж” ( 209-97-п ) (209-97-п)
, затверджених постановою
Кабінету Міністрів України від 04.03.97р. № 209, в якій
зазначено, що роботи із запобігання аваріям в електричних
мережах, траса яких прокладена в межах багаторічних насаджень,
слід виконувати після оформлення належного дозволу (лісорубного
квитка), згідно з чинним законодавством, скаржник витлумачив
таким чином: “тобто якщо це прямо передбачено нормами (в даному
випадку Лісового кодексу України ( 3852-12 ) (3852-12)
ст.ст. 50, 51, 64)
і тому не є обґрунтуванням того, що лісорубний квиток потрібно
оформляти у будь-якому випадку”.
Безглуздість такого тлумачення очевидна.
Якби в Лісовому кодексі України це було прямо зазначено, то який
сенс було затверджувати постановою Кабінету Міністрів України
згадані Правила.
З огляду на викладене підстав для скасування прийнятих у справі
місцевим та апеляційним господарськими судами рішень немає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.05.2003р. у справі № 2/58 господарського суду Рівненської
області залишити без змін, а касаційну скаргу ВАТ “Ей-І-Ес
Рівнеенерго” - без задоволення