Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 Справа N 5/36/03
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю представників
сторін
присутній
позивача присутній
відповідача
розглянувши у відкритому Державного підприємства НАЕК "ЕА" в
судовому засіданні особі відокремленого підрозділу
касаційну скаргу "ЗАЕС" м. Енергодар
на постанову Запорізького апеляційного
господарського суду
від 04.12.2003р.
у справі № 5/36/03
господарського суду Запорізької області
за позовом Державного підприємства НАЕК "ЕА" в
особі відокремленого підрозділу
"ЗАЕС" м. Енергодар
до Державної податкової інспекції у
Комунарському районі м. Запоріжжя
про визнання недійсною другої податкової
вимоги № 2/378
Державне підприємство НАЕК "ЕА" в особі відокремленого підрозділу
"ЗАЕС" м. Енергодар звернулося до господарського суду Запорізької
області з позовом до Державної податкової інспекції у
Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання недійсною другої
податкової вимоги № 2/378 від 04.12.2001р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що майно Державного підприємства
НАЕК "ЕА" є об'єктом державної власності, приватизація якого
заборонена, усі його активи, в тому числі все майно відокремленого
підрозділу "ЗАЕС", не можуть бути предметом податкової застави. З
12.03.2002р. ДП НАЕК "ЕА" знаходиться у стадії банкрутства, а тому
вимоги Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
не можуть застосовуватися до погашення податкового
боргу банкрутів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 17 лютого
2003 року в позові відмовлено. Рішення суду вмотивоване тим, що
статтею 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
врегульовані відносини, що виникають у разі
невиконання платником податків зобов'язань перед бюджетом. Станом
на 08.10.2001р. позивач мав борг перед бюджетом в сумі податкового
зобов'язання з земельного податку. Зазначена стаття не містить
будь-яких виключень або обмежень щодо виникнення права податкової
застави на активи платників податків, які перебувають в державній
або комунальній власності. Питання погашення податкового боргу
державних підприємств, що не підлягають приватизації, врегульовано
статтею 11 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з урахуванням особливостей їх майнового
стану. Щодо Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
, то він є
спеціальним нормативноправовим актом, яким врегульовано питання
щодо застави, яка виникає у господарських відносинах між
суб'єктами фінансовогосподарських відносин.
Запорізький апеляційний господарський суд у складі постановою від
04 грудня 2003 року залишив перевірене рішення господарського суду
Запорізької області без змін, а апеляційну скаргу Державного
підприємства НАЕК "ЕА" в особі відокремленого підрозділу ЗАЕС м.
Енергодар - без задоволення, з тих самих підстав
Державне підприємство НАЕК "ЕА" в особі відокремленого підрозділу
ЗАЕС м. Енергодар просить Вищий господарський суд України
здійснити перегляд матеріалів справи у касаційному порядку,
скасувати рішення та постанову у справі, посилаючись на порушення
господарським судом першої та апеляційної інстанції норм
матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення його
позовних вимог. При цьому скаржник обґрунтовує касаційну скаргу
тим, що при виникненні права податкової застави повинні
застосовуватися не лише норми Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а й норми Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
. Крім того, майно, що належить
Державному підприємству НАЕК "ЕА" в тому числі ВП ЗАЕС не може
бути предметом податкової застави, виходячи з положень Закону
України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
.
Державна податкова інспекція не скористалася своїм правом на
надання відзиву на касаційну скаргу.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти
їх встановлення в рішенні господарського суду Запорізької області
та постанові Запорізького апеляційного господарського суду у даній
справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна
скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин,
встановлених у справі судами першої та апеляційної інстанції, При
цьому не має права встановлювати або вважати доведеними обставини,
що не були встановлені господарським судом чи відхилені ним,
вирішувати питання достовірності, переваги доказів, збирати або
додатково перевіряти докази.
При розгляди справи місцевим судом було встановлено та
підтверджено апеляційним судом під час здійснення апеляційного
провадження наступне.
Станом на 03.12.2001 року у позивача виник податковий борг за
узгодженим податковим зобов'язанням з плати за землю у розмірі 507
грн.07 коп., у тому числі, 474 грн. 78 коп. основного платежу та
32 грн. 29 коп. пені. У зв'язку з наявністю податкового боргу
податковою інспекцією була прийнята друга податкова вимога № 2/378
від 04.12.2001 року. Вимога містить попередження на підставі ст.
6,8,10,11,16 та 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, що починаючи з 31.12.1999 року
(дата виникнення податкового боргу) усі активи платника податків
включаючи грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, цінні папери,
перебувають у податковій заставі. Також у вимозі міститься
застереження, що у разі відчуження без попереднього письмового
узгодження з податковим органом (податковим керуючим) майнових
активів, цінних паперів, які перебувають в податковій заставі
(крім товарів в обороті), а також використання грошових коштів у
вигляді прямих чи портфельних інвестицій, посадові особи такого
платника податків несуть відповідальність, установлену
законодавством України за умисне ухилення від оподаткування.
Відповідно до приписів пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове
зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій
декларації, вважається узгодженим з дня подачі такої декларації.
Згідно підпункту 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 цього ж Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену
суму податкових зобов'язань в установлені строки, податковий орган
надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
В підпунктах 6.2.2 та 6.2.3 пункту 6.2 статті 6 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
передбачені
вимоги щодо змісту податкових вимог. Зміст податкової вимоги, що
оскаржується відповідає приписам зазначеної статті.
Визначення податкової застави наведене в пункті 1.17 цього ж
Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
, за яким податкова застава є способом
забезпечення податкового зобов'язання платника податків, яке не
було погашене в строк. Відповідно до приписів пункту 1.17 та 8.1
статей 1 та 8 зазначеного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
право податкової
застави виникає відповідно із законом і не потребує письмового
оформлення. Підстави виникнення податкової застави унормовані
підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, де, зокрема, зазначено,
що у разі несплати у строки, встановлені цим Законом суми
податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків
у податковій декларації, право податкової застави виникає з дня,
наступного за останнім днем зазначеного строку. Стаття 8 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
не
містить жодних обмежень щодо виникнення права податкової застави
на активи платників податків, які перебувають в державній або
комунальній власності.
Такі обмеження закріплені лише в статті 11 цього Закону
( 2181-14 ) (2181-14)
, яка стосується порядку погашення податкового боргу
державних або комунальних підприємств, проте жодним чином вона не
впливає на право податкової застави.
Таким чином, коли у платника податків був наявний податковий борг,
який виник через несплату узгодженого податкового зобов'язання (що
встановили попередні судові інстанції), у податкової інспекції
виникло право щодо прийняття та направлення податкової вимоги
відповідно до приписів статті 6 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, а податкова застава
виникла у платника податків в силу Закону, а саме пунктів 1.17 та
8.1 статей 1 та 8 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
.
З огляду на зазначене місцевий та апеляційний господарські суди
вірно застосували приписи законодавства, яке регулює
правовідносини, що склалися між сторонами, тому у касаційної
інстанції немає підстав для задоволення касаційної скарги.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 108, 111-7, 111-9, 111-
11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 17 лютого 2003
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 04 грудня 2003 року у справі № 5/36/03 залишити без змін, а
касаційну скаргу позивача без задоволення.