ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.05.2004 р. справа N 23-13/93-03-2743
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у Суворовському районі м.
відкритому Одеси, ДПІ у Приморському районі м.
судовому засіданні Одеси
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 26.12.2003
у справі № 23-13/93-03-2743
господарського суду Одеської області
за позовом Одеського виробничого об'єднання
"Е" Українського товариства глухих
до ДПІ у Суворовському районі м.
Одеси,
ДПІ у Приморському районі м. Одеси
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Одеської області від 05.08.2003 у
справі № 23-13/93-03-2743 у задоволенні позову Одеського
виробничого об'єднання "Е" Українського товариства глухих про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Ленінському районі м. Одеси № 33/26-0/03972703/112 від 26.10.2002
відмовлено з мотивів порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4 п. 7.4
ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР
) від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами і доповненнями) та п.
7.20 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами і
доповненнями).
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
26.12.2003 рішення господарського суду Одеської області від
05.08.2003 у справі № 23-13/93-03-2743 скасовано, позов
задоволено: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському
районі м. Одеси № 33/26-0/03972703/112 від 26.10.2002 визнано
недійсним.
У касаційних скаргах ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та ДПІ у
Приморському районі м. Одеси просять скасувати постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 26.12.2003, а рішення
господарського суду Одеської області від 05.08.2003 у справі
№ 23-13/93-03-2743 залишити в силі, посилаючись на неправильне
застосування господарським судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 5.2.1 п. 5.2
ст. 5, п.п. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, п. 7.20
ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
, п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та ст.
43, п.п. 7, 8 ст. 105 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
В засіданні господарського суду було оголошено перерву до
20.05.2004 - 14 год. 10 хв.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали
справи та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних
обставин правильність застосування господарським судом апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку,
що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна
інстанція виходить із обставин, встановлених у справі
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено,
що ДПІ у Ленінському районі м. Одеси проведено документальну
перевірку підприємства позивача з питання визначення сум
податкового кредиту при придбанні товарів (робіт, послуг), які не
відносяться до складу валових витрат, за період з 01.07.2001 по
01.07.2002, за результатами якої складено акт від 16.10.2002
№ 2821/26-0, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.4
п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у зв'язку із віднесенням позивачем до податкового
кредиту сум податку на додану вартість, qok`wemhu внаслідок
придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких не відноситься до
складу валових витрат виробництва (обігу).
На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ у Ленінському районі м.
Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення № 33/26-
0/03972703/112 від 26.10.2002, яким позивачу визначено суму
податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі
455 439, 1 грн. (в т.ч. основний платіж - 410 302 грн., штрафні
санкції - 45 137, 10 грн.).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
господарський суд апеляційної інстанції всебічно і повно дослідив
обставини справи та прийшов до правильного висновку щодо
безпідставного донарахування позивачу податку на додану вартість в
сумі 410 032 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 45
137, 10 грн. на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
з огляду на
наступне.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
звільняються від оподаткування
операції з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком
підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів
підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів,
майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там
основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного
періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і
за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом
попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних
витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат
виробництва (обігу).
Зазначені підприємства та організації громадських організацій
інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявністю дозволу
на право користування такою пільгою, яка надається міжвідомчою
Комісією з питань діяльності підприємств та організацій
громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України
"Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
( 875-12 ) (875-12)
.
Згідно з п.п. 6.2.8 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податок а нульовою ставкою
обчислюється щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг), за
винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів
підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів,
визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішення про застосування цієї норми приймається такими
підприємствами та організаціями самостійно один раз на рік. Заяву
про своє рішення з цього питання підприємство та організація -
платники податку подають відповідному органу податкової служби не
пізніше ніж за один місяць до початку календарного року (для
новостворених підприємств та організацій - не пізніше одного
місяця до початку звітного кварталу).
Факт користування позивачем вищезазначеними пільгами з
оподаткування у спірний період згідно з вимогами чинного
законодавства встановлено господарськими судами і відповідачами не
заперечується.
Отже, пільга з оподаткування як у вигляді звільнення від
оподаткування, так і у вигляді застосування нульової ставки
податку звільняла позивача від формування податкового зобов'язання
з операцій з продажу товарів (робіт, послуг), за винятком
підакцизних товарів.
Що стосується формування позивачем податкового зобов'язання з
операцій з продажу підакцизних товарів, то господарськими судами
встановлено, що порушень податкового законодавства під час
перевірки відповідачем не виявлено.
Стосовно завищення податкового кредиту у спірний період, колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне
зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Проте, згідно з п. 7.20 ст. 7 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
(в редакції, що діяла у
спірний період) платники податку, зазначені у пунктах 7.11 - 7.13,
7.19 цієї статті, ведуть окремий облік доходів, які не включаються
до складу валових доходів або звільняються від оподаткування
згідно з нормами зазначених пунктів. При цьому, до складу валових
витрат таких платників податку не включаються витрати, понесені у
зв'язку із одержанням таких звільнених доходів.
Оскільки позивач у спірний період користувався пільгою з
оподаткування, висновки господарського суду апеляційної інстанції
щодо помилкового формування позивачем податкового кредиту з
операцій з придбання товарів (робіт, послуг), крім придбання
підакцизних товарів, відповідають вимогам чинного законодавства.
Однак, слід зазначити, що при донарахуванні позивачу податку на
додану вартість в сумі 410 032 грн. та застосуванні штрафних
санкцій у розмірі 45 137, 10 грн. відповідачем не взято до уваги
порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету,
передбачений п.п. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
(з урахуванням звільнення
позивача від формування податкового зобов'язання, за винятком
операцій з продажу підакцизних товарів), згідно з яким суми
податку, що підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця
між загальною сумою податкових зобов'язань, які виникли у зв'язку
з будь - яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного
періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Крім того, господарським судом встановлено, що завищення позивачем
суми податкового кредиту не призвело до відшкодування позивачу
відповідної суми податку на додану вартість з державного бюджету.
За таких обставин, постанова Одеського апеляційного господарського
суду від 26.12.2003 у справі № 23-13/93-03-2743 відповідає вимогам
чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з
чим підстав для її скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст.
111-9, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги ДПІ у Суворовському районі м. Одеси та ДПІ у
Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення, а постанову
Одеського апеляційного господарського суду від 26.12.2003 у справі
№ 23-13/93-03-2743 - без змін.