ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2004 Справа N 32/634
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого – судді
суддів:
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні касаційну Дніпровському районі м. Києва
скаргу
на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 10.02.2004
у справі № 32/634
господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у
Дніпровському районі м. Києва
до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою
відповідальністю “ОБ”;
2) Спільного підприємства у
формі товариства з обмеженою
відповідальністю “МС”
про визнання угоди недійсною,
за участю представників від:
позивача
відповідача 1
відповідача 2
ДПІ у Дніпровському районі м. Києва звернулась до господарського
суду з позовом про визнання угоди, оформленої протоколом заліку
взаємних вимог від 20.02.2002, між СП ТОВ “МС” та ТОВ “ОБ” за
договорами № ОС-58-А від 06.10.1999 та № ОС-68 від 25.02.2000
недійсною на підставі ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та про зобов’язання СП ТОВ “МС” повернути все одержане ним за
угодою від 25.02.2000 № ОС-68 ТОВ “ОБ”, а одержане останнім за
угодою № ОС-58-А від 25.02.2000 стягнути в доход держави.
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними
всі зазначені угоди та стягнути на користь бюджету вартість
технічної документації у розмірі 202 941, 84 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 03.12.2003 позов
задоволено частково: визнано недійсним договір від 16.10.1999
№ ОС-58-А, укладений між ТОВ “ОБ” та СП ТОВ “МС”; стягнуто з ТОВ
“ОБ” в доход держави вартість технічної документації на
будівництво прибудови до адміністративного будинку по вул.
Артема, 59 у розмірі 202 941, 84 грн.; визнано недійсним договір
від 25.02.2000 № ОС-68, укладений між ТОВ “ОБ” та СП ТОВ “МС”;
зобов’язано СП ТОВ “МС” повернути ТОВ “ОБ”, одержану за
договором № ОС-68 від 25.02.2000 житлову площу в розмірі 336, 3
м-2, що знаходиться за адресою в м. Севастополі по пр.
Перемоги.; стягнуто з СП ТОВ “МС” в доход державного бюджету
державного мита в сумі 1 785, 00 грн. та витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу в сумі 118, 00 грн..
За результатами апеляційного провадження, Київським апеляційним
господарським судом прийнято постанову від 10.02.2004, якою
рішення місцевого господарського суду скасовано, а в позові –
відмовлено.
Не погоджуючись з судовою постановою, ДПІ у Дніпровському районі
м. Києва звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського
апеляційного господарського суду від 10.02.2004 скасувати, а
рішення господарського суду м. Києва – залишити в силі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ДПІ у Дніпровському районі м.
Києва посилається на неправильне застосування судом ст. 49
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та порушення ст. 101
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
з
мотивів, які викладені у касаційній скарзі.
Заслухавши представників, перевіривши юридичну оцінку обставин
справи та повноту їх встановлення у постанові, проаналізувавши
правильність застосування господарським судом норм матеріального
та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського
суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається, що
06.10.1999 між ТОВ “ОБ” та СП ТОВ “МС” було укладено договір
№ ОС-58-А, відповідно до якого СП ТОВ “МС” (продавець) передає
ТОВ “ОБ” (покупець) належну йому технічну документацію на
будўвництво прибудови до адміністративного будинку по вул.
Артема, 59. Загальна вартість технічної документації становить
202 941, 84 грн. у т.ч. ПДВ 33 823,64 грн.
Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що покупець
зобов’язується оплатити вартість технічної документації на
рахунковий рахунок покупця до 30.04.2000. Передача технічної
документації покупцю підтверджується актом прийому-передачі від
25.04.2000 (Додаток № 1 до договору № ОС-58-А від 06.10.1999р.).
На підставі цього договору СП ТОВ “МС” виписало ТОВ “ОБ”
податкову накладну від 03.04.2000 № 25 на суму 202 941, 84 грн.
у т.ч. ПДВ 33 823, 64 грн..
25.02.2000 між відповідачами було укладено договір № ОС-68,
відповідно до якого ТОВ “ОБ” (продавець) передав СП “МС”
(покупцю) належну йому житлову площу на правах участі в
будівництві житлових будинків і придбання житла. Загальна площа
приміщення становить 336, 3 м-2 у м. Севастополі, із стрком
передачі до 31.03.2000. Загальна вартість договору становить
202 940,25 грн. у т.ч. ПДВ 33 823, 38 грн.. Пунктом 2.1 цього
договору передбачено, що покупець зобов’язується провести оплату
за житло на розрахунковий рахунок покупця до 30.04.2000.
Передача квартир покупцю підтверджується актом прийому-передачі
від 25.09.2000.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій,
СП ТОВ “МС” було зареєстроване Жовтневою районною
держадміністрацією м. Києва 26.05.1994. Як платник податку на
додану вартість було зареєстроване 02.07.1997 свідоцтво
№ 35710072, індивідуальний податковий номер юридичної особи
216510326049.
04.11.1998 ТОВ “ОБ” було зареєстровано Дніпровської районною у
м. Києві державною адміністрацією.
Виходячи із установчих документів, засновниками СП ТОВ “МС” є
ТОВ “Фірма “М”, зареєстроване рішенням виконавчого комітету
Печерської районної ради народних депутатів м. Києва від
19.03.1992 за № 156, яке є юридичною особою за українським
законодавством, та російське підприємство – АТЗТ “С”,
зареєстроване Московською реєстраційною палатою 23.04.1992 в
Державному реєстрі Росії, яке є юридичною особою за російським
законодавством.
Ухвалою Арбітражного суду м. Києва у справі № 16/149-0 від
26.05.1999 було затверджено ліквідаційний баланс та ліквідовано
СП ТОВ “МС” як юридичну особу, а також зобов’язано Державну
адміністрацію Жовтневого району м. Києва виключити зазначене
підприємство з державного реєстру.
Позивач посилається на те, що наявність мети на приховування від
оподаткування прибутків, яку переслідували особи СП ТОВ “МС” при
укладенні угоди з ТОВ “ОБ”, на думку податкової інспекції
підтверджує те, що: СП ТОВ “МС” визнано банкрутом ухвалою
арбітражного суду м. Києва від 26.05.1999, тобто, за 4 місяці до
підписання спірної угоди; обов’язок сплати податків СП ТОВ “МС”
з моменту винесення ухвали про визнання його банкрутом не
існував; строки усіх боргових зобов’язань СП ТОВ “МС”, у тому
числў перед бюджетом, вважались такими, що минули; визнання СП
ТОВ “МС” банкрутом свідчить про те, що він став неспроможним
виконувати свої зобов’язання перед бюджетом. Отже, СП ТОВ “МС”,
на думку позивача, свідомо здійснювало господарську діяльність
вже після визнання його банкрутом, порушуючи норми чинного
законодавства, та отримало прибуток, який був прихований від
оподаткування.
Приймаючи судове рішення місцевий господарський суд виходив з
того, що умисел на укладання угод з метою завідомо суперечною
інтересам держави і суспільства, під час укладання спірних угод,
був лише у СП ТОВ “МС”.
Разом з цим, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та
відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний господарський суд
виходив з того, що постановою арбітражного суду в м. Києві від
23.04.1999 СП ТОВ “МС” визнано банкрутом.
Ухвалою Арбітражного суду м. Києва у справі № 16/149-0 від
26.05.1999 року було затверджено ліквідаційний баланс та
ліквідовано СП ТОВ “МС” як юридичну особу, а також зобов’язано
Державну адміністрацію Жовтневого району м. Києва виключити
підприємство з державного реєстру.
Згідно до ст. 15 Закону України “Про банкрутство” ( 2343-12 ) (2343-12)
,
який був чинний на час укладення спірних договорів, з моменту
визнання підприємства банкрутом право розпорядження майном
банкрута та всі його майнові права та обов’язки переходять до
ліквідаційної комісії. Таким чином, з моменту визнання СП ТОВ
“МС” банкрутом органи управління підприємства, зокрема директор,
втратили свої повноваження.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при
вирішенні питання чи підпадає під ознаки ст. 49 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
спірна угода, необхідно встановити, у
чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і
суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і в якій мірі
виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу, оскільки
необхідними умовами для визнання угоди недійсною, відповідно до
ст. 49 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, є її укладання з
такою метою при наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо
настання відповідних наслідків. При цьому слід враховувати, що
умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або
іншої фізичної особи, що підписала договір від таі юридичної
особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких
повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися
встановленою.
Оскільки спірні угоди від імені СП ТОВ “МС” підписані фізичною
особою, яка не мала на це повноважень, тому апеляційний
господарський суд дійшов правомірного висновку стосовно того, що
у юридичної особи – СП ТОВ “МС” був відсутній умисел, тобто
відсутня необхідна умова для визнання угоди недійсною за ст. 49
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, перевіривши
матеріали справи та висновки, встановлені судом апеляційної
інстанції, їх відповідність чинному законодавству, дійшла
висновку, що касаційна скарга ДПІ у Дніпровському районі м.
Києва не підлягає задоволенню, оскільки позивачем у даній справі
не було у повному обсязі доведено достатні фактичні та правові
підстави для віднесення спірної угоди до такої, що спрямована на
ухилення від оподаткування. Разом з цим, правова позиція
апеляційного господарського суду базується на наявних у справі
доказах, представлених позивачем, та досліджених належним чином
при розгляді справи.
За таких обставин, постанова Київського апеляційного
господарського суду від 10.02.2004 є обґрунтованою та законною,
а отже підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ч. 1
ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському
районі м. Києва від 10.03.2004 № 832/9/10-007 залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 10.02.2004 у справі № 32/634 – без змін.