ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2004 Справа N 31/232пд
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Комінтернівському районі м. Харкова
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
11.02.2004р.
у справі № 31/232пд Господарського суду Донецької області
за позовом Державної податкової інспекції у Комінтернівському
районі м. Харкова
до Закритого акціонерного товариства "Х"
до Приватного підприємства "Б"
про визнання угоди недійсною,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.12.2003р.,
яке постановою Донецького апеляційного господарського суду від
11.02.2004р. у справі № 31/232пд залишено без змін, відмовлено в
задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною угоди № 27/3
від 27.03.2001р. з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, та щодо зобов'язання Приватного підприємства "Б"
повернути все отримане за вказаною угодою ЗАТ "Х", а з ЗАТ "Х" все
одержане за угодою стягнути в доход держави.
Не погодившись з постановою Донецького апеляційного господарського
суду від 11.02.2004р., Державна податкова інспекція у
Комінтернівському районі м. Харкова подала касаційну скаргу, в
якій просить скасувати рішення місцевого та апеляційного
господарського суду у даній справі. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Комінтернівському районі м. Харкова мотивує тим, що
апеляційним господарським судом порушено ст. 49 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи та заперечення
представників сторін, які з'явились в господарське засідання суду
касаційної інстанції, перевіривши юридичну оцінку обставин справи
та повноту їх встановлення, Вищий господарський суд України дійшов
висновку, що касаційна скарга Державної податкової інспекції у
Комінтернівському районі м. Харкова підлягає задоволенню частково.
Позивачем подано позов щодо визнання угоди, яку укладено між
Закритим акціонерним товариством "Х" та Приватним підприємством
"Б" недійсною з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
та застосування правових наслідків, передбачених зазначеною нормою
Кодексу, з мотивів, що рішенням Ленінського районного суду м.
Донецька від 01.06.2001р. визнано недійсними установчі документи
Приватного підприємства "Б".
Згідно ст. 21 та ст. 1 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
сторонами у
судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути
підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, із чого
випливає, що відповідачем у даному процесі може бути особа яка є
юридичною особою.
Як встановлено господарським судом попередніх інстанцій, рішенням
Ленінського районного суду м. Донецька від 01.06.2001р. визнано
недійсними установчі документи Приватного підприємства "Б", що
відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
, що діяв до 01.01.2004р., є підставою для виключення
його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій
України, а отже і втрати права бути відповідачем у господарському
процесі. Таким чином, вирішуючи даний спір, господарський суд
попередніх інстанцій у встановленому законом порядку на підставі
відповідних доказів був зобов'язаний встановити обставину щодо
того, чи може бути відповідачем у даному процесі Приватне
підприємство "Б".
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий порядок
в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може
бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх
посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та
правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
. Як випливає з ст. 2 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
завданнями органів державної податкової служби, зокрема, є
здійснення контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до
бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів,
установлених законодавством. Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
державні податкові інспекції в районах, містах без районного
поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні
податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів
позови до підприємств, установ, організацій та громадян про
визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів,
одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів,
одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення
заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за
рахунок їх майна. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону
випливає, що на відповідні органи державної податкової служби
покладено функції щодо подачі до судів позовів про визнання угод
недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими
угодами у разі порушення сторонами таких угод податкового
законодавства.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено, що між
відповідачами: Закритим акціонерним товариством "Х" та Приватним
підприємством "Б" укладено угоду про постачання товару № 27/3 від
27.03.2001р. на суму 12600 грн., умови якої повністю виконані
обома сторонами відповідно до товарно-транспортної накладної № 78
від 28.03.2001р., податкової накладної № 2703/4 від 29.03.2001р.,
платіжного доручення № 71 від 28.03.2001р.
Для того, щоб угода мала належну юридичну силу, вона повинна
задовольняти ряд умов, а саме: умови про форму, умови про сторони,
умови про зміст, умови про відповідність внутрішньої волі і
волевиявлення сторін. Угода укладена з порушенням зазначених умов,
законодавством визнається недійсною. Всі недійсні угоди, незалежно
від особливостей їхнього конкретного виду, об'єднує одна спільна
риса: суперечність правовим нормам. Отже, вирішуючи спір щодо
недійсності угоди, господарський суд був зобов'язаний встановити
обставини, за наявністю яких чинне законодавство передбачає угоду
недійсною.
Як вже було зазначено, рішенням Ленінського районного суду м.
Донецька від 01.06.2001р. у справі № 2-913 визнано недійсними
установчі документи Приватного підприємства "Б".
Згідно ст. 1 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
, що діяла до 01.01.2004р., підприємство - самостійний
господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та
здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з
метою одержання відповідного прибутку (доходу). Згідно ст. 23 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, що діяв до 01.01.2004р., юридичними особами
визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від
свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести
обов'язки, бути позивачами і відповідачами у суді. Крім того,
відповідно до ст. 26 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 6 Закону України
"Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
, юридична особа має
цивільну правоздатність, яка виникає з моменту затвердження її
статуту та діє до припинення підприємства, момент якого,
відповідно до ч. 3 ст. 37 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ч. 4 ст. 34
Закону України "Про підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
настає з
моменту виключення його з державного реєстру України. Отже,
вирішуючи даний спір господарський суд у встановленому законом
порядку на підставі відповідних доказів був зобов'язаний
встановити обставини щодо наявності у Приватного підприємства "Г"
цивільної правоздатності на момент укладення спірних договорів та
коли дана цивільна правоздатність була цим підприємством втрачена.
Крім того, господарський суд попередніх інстанцій мав з'ясувати
правову природу цивільної правоздатності та дати правову оцінку
щодо можливості визнання недійсною цивільної правоздатності особи.
Згідно ст. 29 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та ст. 16 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) (887-12)
юридична особа набуває
цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої
органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом.
Отже, оскільки Приватне підприємство "Б" є юридичною особою, то
вирішуючи даний спір господарський суд був зобов'язаний в
установленому законом порядку дослідити дану угоду та у сукупності
з іншими доказами встановити факт: чи було волевиявлення на
укладення оспорюванної позивачем угоди саме у Приватного
підприємства "Б" та чи воно набуло за даними угодами цивільних
прав та обов'язків.
Господарським судом попередніх інстанцій було встановлено, що на
виконання зазначеної угоди Приватне підприємство "Б" надало
Закритому акціонерному товариству "Х" податкову накладну № 2703/4
від 29.03.2001р., на підставі якої Закрите акціонерне товариство
"Х" сплатило Приватному підприємству "Б" кошти.
Згідно п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Як випливає з ст. 9
вищезгаданого Закону, свідоцтво про реєстрацію як платника податку
на додану вартість видається за заявою платника податків органом
державної податкової служби. Отже, вирішуючи даний спір,
господарський суд зобов'язаний був встановити обставину щодо того
чи видавалось Приватному підприємству "Б" органом державної
податкової служби свідоцтво про реєстрацію як платника податку, а
отже чи мало право дане підприємство складати податкові накладні,
які були надані Закритому акціонерному товариству "Х".
Згідно п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
свідоцтво про реєстрацію діє до дати його
анулювання, яке відбувається у випадках, якщо: зареєстрована,
згідно з пунктом 2.1 цього Закону протягом 24 поточних календарних
місяців в якості платника податку особа мала за останні 12
поточних календарних місяців оподатковувані обсяги продажу товарів
(робіт, послуг) менші, ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; зареєстрована в якості платника податку особа
припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого
платника податку. Оскільки рішенням Ленінського районного суду м.
Донецька від 01.06.2001р. визнано недійсними установчі документи
Приватного підприємства "Б", що тягне ліквідацію Приватного
підприємства "Б", то господарський суд попередніх інстанцій в
установленому законом порядку на підставі відповідних доказів
зобов'язаний був встановити обставину щодо анулювання свідоцтва
про реєстрацію як платника податку Приватного підприємства "Б", а
отже і припинення права у даного підприємства на складання
податкових накладних та нарахування податку.
Згідно ст. 49 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
якщо угода укладена з метою,
завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і
суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі
виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все
одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною
з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все
належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При
наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за
угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою
або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход
держави. Як випливає з приписів вищезгаданої норми Кодексу,
вирішуючи даний спір, господарський суд зобов'язаний встановити
обставини із яких випливає порушення сторонами при укладенні
договору законодавства, при цьому встановити наявність мети, яка
завідомо суперечна інтересам держави і суспільства, встановити які
саме інтереси держави та суспільства порушено та встановити
поіменно, що було передано кожною із сторін на виконання договору,
оскільки саме одержане кожною із сторін і підлягає стягненню.
Проте господарським судом не було встановлено вищезгаданих
обставин, не було встановлено поіменно, які саме товари було
передано відповідачем - Приватним підприємством "Б" відповідачу -
Закритому акціонерному товариству "Х", що унеможливлює правильне
вирішення даного спору та є порушенням ст. 32, 34, 36, 38 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
Господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на
всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оскільки
господарським судом попередніх інстанцій не розглянуто у судовому
процесі всі обставини справи у їх сукупності, то господарським
судом порушено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Як випливає з матеріалів справи, відповідач - Приватне
підприємство "Б" за юридичною адресою не знаходиться, проте
процесуальні документи йому надсилались саме за юридичною адресою,
що свідчить про неповідомлення належним чином даного відповідача
про час і місце засідання суду.
Відповідно до ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Порушення норм процесуального права є в
будьякому випадку підставою для скасування рішення місцевого або
постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто
судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним
чином про час і місце засідання суду. Оскільки відповідач
-Приватне підприємство "Б" участі у господарських засіданнях суду
не приймав, оскільки не був належним чином повідомлений про час і
місце засідання суду, то судові рішення підлягають скасуванню, а
справа передачі на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст. ст. 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Комінтернівському районі м. Харкова задовольнити частково.
Скасувати рішення Господарського суду Донецької області від
25.12.2003р. та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 11.02.2004р. у справі № 31/232пд і передати справу на
новий розгляд до Господарського суду Донецької області.