ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19.05.2004 Справа N 3/170-7/115
м. Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю Туристсько- бізнесової
компанії "XXX" на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 26.01.2004 року у справі №3/170-7/115 за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Туристсько-
бізнесової компанії "XXX" до Львівського міського комунального
підприємства "YYY"
про визнання недійсним договору,
У С Т А Н О В И В:
У жовтні 2003 року позивач звернувся до господарського суду
Львівської області з позовною заявою до відповідача про визнання
недійсним договору № 439 від 01.10.2002 року про постачання
теплової енергії на підставі ст.ст. 56, 57, 153 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, посилаючись на те, що ними не було досягнуто згоди з
істотних умов за зазначеним договором, і з його боку він був
укладений внаслідок помилки під впливом обману та погрози з боку
відповідача, і підписаний не уповноваженою особою останнього.
Рішенням господарського суду Львівської області від 20.11.2003
року в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
26.01.2004 року зазначене рішення суду першої інстанції залишене
без змін.
Доповідач - Вовк І.В.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми
матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним
рішення скасувати та позов задовольнити.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи
та прийняті у ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2002 року між позивачем
та відповідачем було укладено договір №439 про постачання теплової
енергії, згідно умов якого відповідач зобов'язується постачати
позивачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах,
а позивач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову
енергію за встановленими тарифами(цінами) в терміни, передбачені
цим договором.
П. 10.1 зазначеного договору встановлено, що договір набуває
чинності з дня його підписання та діє до 01 жовтня 2003 року.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про визнання недійсним
зазначеного договору у зв'язку з недосягненням згоди по такій
істотній умові договору як застосування тарифів на оплату
теплоенергії, яких на час укладення договору не існувало, а вони
були встановлені рішенням виконкому міськради №378 від 18.10.2002
року.
Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена внаслідок
помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за
позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Згідно з вимогами ст. 57 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
угода, укладена
внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди
представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку
громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе
умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана
недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи
громадської організації.
Ст. 153 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
визначено, що договір вважається
укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках
формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Судом першої інстанції встановлено відсутність помилки з боку
позивача та обману і погрози з боку відповідача при укладенні
зазначеного договору та обґрунтовано враховано те, що тариф на
оплату тепло енергії є регульованим.
Також судом встановлено, що спірний договір з боку відповідача
підписаний повноважною особою.
Отже, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний
господарський суд, дійшов правильного висновку про відсутність
правових підстав для визнання спірного договору недійсним та
обґрунтовано відмовив у позові.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду.
За таких обставин прийняті у справі судові рішення відповідають
матеріалам справи та вимогам закону, і тому їх слід залишити без
змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
Туристсько- бізнесової компанії "XXX" залишити без задоволення, а
постанову Львівського апеляційного господарського суду від
26.01.2004 року - без змін.
Головуючий В. Перепічай
Судді І. Вовк
П.Гончарук