ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2004 Справа N 2-21/6375-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів:
розглянувши відкритого акціонерного товариства
касаційну скаргу “Електромашинобудівний завод “Фірма “С”
на постанову від 19.12.2003
Севастопольського апеляційного
господарського суду
у справі № 2-21/6375-03
господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом фірми “ДТЛ”
до відкритого акціонерного товариства
“Електромашинобудівний завод “Фірма “С”
про стягнення 54000,00 грн.
за участю представників сторін:
позивача
відповідача
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
10.10.2003 позовні вимоги фірми “ДТЛ” про стягнення з ВАТ ЕЗ
“Фірма “С” 54000 грн. задоволено частково в сумі 33000 грн. та
судові витрати.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 19.12.2003 рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 10.10.2003 скасовано, позов задоволено в повному обсязі
– стягнуто з ВАТ “Електромашинобудівний завод “Фірма “С” 52000
грн.
Відповідач не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного
господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати,
посилаючись на порушення судом норм матеріального і
процесуального права. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що
відповідно до п. 5.2 договорів-заявки на перевезення вантажу
автомобільним транспортом міжнародного сполучення, які покладені
судовими інстанціями в основу своїх рішень, в якості умови
застосування штрафних санкцій вказана вина відповідача за
понаднормативний простій транспорту.
Однак в мотивувальній частині ні рішення, ні постанова суду не
має посилань на докази вини відповідача в порушенні зобов’язання
і такі докази позивачем не надавалися та судом не
досліджувалися. Акт про понаднормативний простій не складався. А
також суд необґрунтовано дійшов висновку, що строк позовної
давності пропущено з поважних причин.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що предметом спору є
стягнення штрафних санкцій за понаднормативний простій
транспорту, а не за понаднормативне використання транспорту, чим
порушено норму ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Також судом була
призначена одна експертиза. а експертною установою проведено
дві, що протирічить п. 25 Інструкції про призначення судових
експертиз ( z0705-98 ) (z0705-98)
.
Судова колегія, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши
матеріали справи, заслухавши представників сторін, дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи
з наступного.
Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами,
02.11.2001 між фірмою “ДТЛ” і ВАТ “Електромашинобудівний завод
“Фірма “С” було укладено генеральну угоду № 25 на перевезення
вантажу автомобільним транспортом в міжнародному сполученні.
Вказаний договір визначив взаємовідносини перевізника та
замовника, які виникають під час перевезення вантажу.
Контрольний вибір транспорту, маршрут руху і строки подачі
транспорту доводилися замовнику в договорах-заявках № 111/002
від 10.01.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 1243 КРР, № 108/002 від
26.11.2000 автомобілем марки КАМАЗ № 7531 КРР, № 110/002 від
02.12.2002 автомобілем марки МАЗ № 10777 КО, № 88/1-002 від
26.09.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 1243 КРР № 101/002 від
30.10.2002, автомобілем марки КАМАЗ № 09218, № 96/002 від
21.10.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 7531 КРР, № 70/002 від
01.08.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 05015 КР, № 59/1-002 від
09.07.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 1243 КР, № 48/002 від
07.06.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 09859 КО, б/н від
26.06.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 7531 КРР, № 82/002 від
06.09.2002, автомобілем марки КАМАЗ № 09589 КО, № 77/002 від
19.08.2002 автомобілем марки ЗАЛ № 066, № 06644 КО, б/н від
27.08.2002 автомобілем марки КАМАЗ № 05015 КО.
Згідно умов вищевказаних договорів-заявок позивач будучи
перевізником зобов’язався надати відповідачу перелічені
автомобілі для здійснення перевезення вантажів у відповідності з
вимогами Конвенції СМR і Європейської угоди про режим праці і
відпочинку водіїв, здійснювати доставку вантажів у відповідності
з нормативними строками.
При цьому, як зазначив апеляційний суд, відповідач зобов’язався
надати до перевезення упакований згідно Правил перевезення
вантаж, а також перевізні документи на вантаж, оформлені у
відповідності з чинним законодавством і проводити оплату послуг
по договору.
Нормативним актом, який регулює взаємовідносини перевізника і
замовника при перевезеннях вантажу в міжнародному сполученні, є
Статут автомобільного транспорту України ( 401-69-п ) (401-69-п)
, згідно п.
4 ст. 12 якого підставою для нарахування штрафу за простій
автомобілів слугують відмітки в товарно-транспортних документах
(СМR- накладних) та в путьовому листі.
У відповідності з п. 2 ст. 3.1.4 Інструкції про порядок
виготовлення, зберігання та застосування єдиної транспортної
первинної документації для перевезення вантажів автомобільним
транспортом і обліку транспортної роботи ( z0483-96 ) (z0483-96)
,
обов’язком водія є заповнення розділу “Час простою
автотранспорту на підставі ТТН”. Достовірність даних вказаного
розділу стверджується підписом водія.
Згідно ст. 158 Статуту автомобільного транспорту УРСР ( 401-69-п
) доказом наявності понаднормативного простою є акт, який
складається тільки у разі розбіжностей між вантажовідправником
(автотранспортним підприємством) та вантажоодержувачем.
Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, на
час виникнення понаднормативних простоїв при перевезенні
вантажів відповідачу розбіжностей між замовником і перевізником
по оплаті вартості фрахту і простоїв не виникало, що
підтверджено наданими відповідачем актами виконаних робіт.
Даний факт дав право позивачу погасити суму штрафу за
понаднормативний простій, передбачений умовами генерального
договору № 25 від 02.11.2001, згідно Статуту автомобільного
транспорту України ( 401-69-п ) (401-69-п)
(у відповідності з товарно-
транспортними накладними і записами в путьових листах).
Довід відповідача про те, що у договорах-заявках немає
відомостей про норми часу на завантаження та розвантаження, то
зазначенў норми передбачені генеральним договором № 25 від
02.11.2001 і чинним законодавством.
Час роботи і пробіг автотранспортного засобу за добу
встановлений п. 3 ст. 2.4 Положення про робочий час і відпочинку
водіїв автотранспортних засобів ( z0097-02 ) (z0097-02)
, затвердженого
наказом Міністерства транспорту України 17.01.2002 № 18, згідно
якого щоденна робота водія не повинна перевищувати восьми годин.
При середній швидкості за годину – 60 км водій в середньому за
добу долає відстань 480 км. Відстань по маршруту Сімферополь-
Санкт-Петербург-Сімферополь складає 460 км, тобто вказану
відстань водій згідно нормативів повинен подолати за 10 діб.
При перевезенні вантажів для ВАТ “Електромашинобудівний завод
“Фірма “С” згідно п. 2.7 генерального договору № 25
автотранспорт надавався замовнику строком на 17 днів.
Згідно з тарифами, затвердженими Міністерством автотранспорту на
завантажувально-розвантажувальні роботи і митне оформлення в
один бік направлення вантажу замовнику надається 24 години.
Згідно з п. 3.2 генерального договору № 25 фірма “ДТЛ” надала
замовнику 96 годин на завантажувально-розвантажувальні роботи і
митне оформлення вантажу по всьому маршруту.
Згідно п. 5.2 договору сторони передбачили, що замовник
(відповідач) сплачує понаднормативний простій транспорту,
допущений з його вини у розмірі 500 грн. за кожну добу простою.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд дійшов
висновку, що вимоги позивача обґрунтовані і що з відповідача за
понаднормативний простій автотранспорту за 104 дні підлягає
стягненню сума 52000 грн.
Апеляційний господарський суд також зазначив, що не приймають
заперечення відповідача про недотримання позивачем претензійного
порядку розгляду спору, оскільки згідно з рішенням
Конституційного суду України від 09.07.2002р. право особи на
звернення в суд не може бути обмежено законом чи іншим
нормативно-правовим документом. Крім цього, позивачем
27.01.2003р. була заявлена претензія позивачу по оплаті
понаднормативного простою своєчасно. Згідно ст.ст. 161, 162 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
зобов’язання повинні виконуватись належним
чином і одностороння відмові від їх виконання не допускається.
На підставі викладеного та враховуючи, що відповідно до вимог
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій
норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими збирати нові докази або додатково перевіряти їх.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що
постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.12.2003 є обґрунтованою і відповідає чинному законодавству, а
тому підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
19.12.2003 у справі № 2-21/6375-03 залишити без змін, а
касаційну скаргу – без задоволення.