Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.05.2004 року
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді,
суддів;
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: присутні
від відповідача: присутні.
розглянувши касаційну скаргу Я-ської об'єднаної державної
податкової інспекції
на постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.08.2003 р.
у справі № Х3 Господарського суду Ч-ської обл.
за позовом Приватного підприємства "ХХХ"
до Я-ської об'єднаної державної податкової інспекції
про усунення перешкод у використанні та стягнення 165000,00 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Ч-ської обл. від ХХ.04-ХХ.04.2003 р.
(суддя А.А.А), яке постановою Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.08.2003 р. (судді: Б.Б.Б., В.В.В., С.С.С) залишено без
змін, позовні вимоги задоволено частково: зобов'язано Я-ську
об'єднану державну податкову інспекцію усунути перешкоди в
користуванні та розпоряджанні майном - акомуляторами
сухозарядженими автомобільними СТ-60 А у кількості 2150 шт. на
загальну суму 283800 грн., належних Приватному підприємству "ХХХ"
та повернути Приватному підприємству "ХХХ" акумулятори
сухозаряджені автомобільні СТ-60 А у кількості 2150 шт. вилучені
відповідно до протоколу від ХХ.08.2002 р. огляду місця події;
стягнуто з Я-ської об'єднаної державної податкової інспекції на
користь Приватного підприємства "ХХХ" збитків у сумі 82775,00 грн.
та 1850 грн. моральної шкоди; стягнуто з Я-ської об'єднаної
державної податкової інспекції на користь Приватного підприємства
"ХХХ" 2697,75 грн. витрат по сплаті держмита та 46,44 грн. витрат
на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У касаційній скарзі Я-ська об'єднана державна податкова інспекція
просить скасувати постанову Н-ського апеляційного господарського
суду від ХХ.08.2003 р. та рішення Господарського суду Ч-ської обл.
від ХХ.04-ХХ.04.2003 р. у справі № Х3 р. в частині задоволення
вимог Приватного підприємства "ХХХ" та в позові відмовити. Свою
вимогу Я-ська об'єднана державна податкова інспекція мотивує
неправильним застосуванням господарським судом норм матеріального
права, а саме: ст. 15 Закону України "Про підприємництво"
( 698-12 ) (698-12)
, ст. 27 Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) (887-12)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, які
з'явились в господарське засідання суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суду
України дійшов висновку, що касаційна скарга Я-ської об'єднаної
державної податкової інспекції підлягає задоволенню частково.
Позивачем подано позов щодо усунення перешкод у здійсненні права
власності на 2150 шт. сухозаряджених акумуляторів автомобільних
СТ-60А на суму 283800 грн.; щодо повернення відповідачем з
незаконного володіння 2150 шт. сухозаряджених акумуляторів
автомобільних СТ-60А на суму 283800 грн.; щодо відшкодування
відповідачем 165000 грн. заподіяної шкоди; щодо відшкодування
50000 грн. моральної шкоди.
Господарським судом попередніх інстанцій встановлено:
-За договором № Х2 від ХХ.12.2001 р. на поставку товарів народного
споживання продавець - Фірма "YYY" відвантажила позивачу
акумулятори автомобільні СТ - 60 у кількості 2150 шт. за ціною 110
грн. за одиницю на загальну суму 283800 грн. Відповідно до
зазначеного договору поставка зі складу продавця здійснюється
транспортом продавця і за його рахунок. Продавцем - Фірмою "YYY"
на перевезення вищезгаданого вантажу уклала договір з Приватним
підприємством "ZZZ".
-ХХ.08.2002 р. автомобіль КАМАЗ-5320 з причепом СЗАП-8352, що
здійснював перевезення вантажу був затриманий відповідачем, а
документи на вантаж та вантаж - 2150 шт. сухозаряджених
акумуляторів автомобільних СТ-60А на суму 283800 грн. був
вилучений відповідачем.
Згідно ст. 50 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
власник
має право вимагати повернення (в індикації) свого майна з чужого
незаконного володіння. Таким чином, як випливає із приписів даної
правової норми, право щодо витребування майна з чужого незаконного
володіння належить власнику майна. Отже, для вирішення даного
спору господарський суд на підставі відповідних доказів у
встановленому законом порядку був зобов'язаний встановити
обставину щодо належності 2150 шт. сухозаряджених акумуляторів
автомобільних СТ-60А на суму 283800 грн. на праві власності
позивачу. Проте, вирішуючи даний спір, господарським судом даний
факт досліджено не було, що є порушенням ст.ст. 32, 34, 36, 38
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Правила щодо моменту виникнення права власності встановлено ст.
128 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, відповідно до якої право власності (право
оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з
моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або
договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так
само здача транспортній організації для відправки набувачеві і
здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без
зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача
коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі. Отже, як
випливає з приписів даної правової норми, право власності до
набувача речей за договором виникає з моменту передачі речі, якщо
інше не встановлено законом або договором. Передачею визнається
вручення речей набувачеві або транспортній організації для
відправки набувачеві. Проте, господарським судом у встановленому
законом порядку на підставі відповідних доказів не досліджено
обставин щодо передачі 2150 шт. сухозаряджених акумуляторів
автомобільних СТ- 60А на суму 283800 грн. саме транспортній
організації для відправки позивачу.
Згідно ст. 442 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
шкода, заподіяна громадянинові
незаконними діями державних і громадських організацій, а також
службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі
адміністративного управління, відшкодовується на загальних
підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
), якщо інше
не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями
організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому
законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про державну податкову
службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
, збитки, завдані неправомірними діями
посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають
відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету. Проте,
приймаючи судові рішення щодо відшкодування позивачу шкоди,
завданої відповідачем, господарським судом попередніх інстанцій
відшкодовано шкоду за рахунок відповідача, що є порушенням ст. 13
Закону України "Про державну податкову службу" ( 509-12 ) (509-12)
.
Згідно ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
письмовими доказами є
документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають
значення для правильного вирішення спору. Письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
з
метою надання юридичної вірогідності фактів, що мають юридичне
значення, та вчинення інших нотаріальних дій обов'язок
посвідчувати дані факти покладено на нотаріат, а в населених
пунктах, де немає нотаріусів нотаріальні дії вчиняються іншими
посадовими особами, які визначені даним Законом ( 3425-12 ) (3425-12)
.
Відповідно до п. 8 ст. 34 Закону України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
засвідчення вірності копій документів і виписок з них
є нотаріальною дією. Отже, із аналізу вищенаведених правових норм
випливає, що вимога ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо подачі
доказу, який засвідчує юридичну вірогідність документу, є
засвідчення вірності копії документу нотаріусом або, у відповідних
випадках, особою визначеною Законом України "Про нотаріат"
( 3425-12 ) (3425-12)
. Проте, до матеріалів справи залучено ксерокопії
документів, що засвідчені А.А.А., що ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
передбачено та є порушенням ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
та
Закону України "Про нотаріат" ( 3425-12 ) (3425-12)
.
Згідно ст. 46 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
державне мито сплачується чи
стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі,
встановлених законодавством України.
Розміри ставок державного мита із заяв, що подаються до
господарських судів встановлені ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету
Міністрів України "Про державне мито" ( 1994-12 ) (1994-12)
, пунктом а) якої
визначено, що ставки державного мита із позовних заяв майнового
характеру встановлюються у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не
менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше
100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте,
покладаючи на відповідача державне мито у розмірі 2697,75 грн.,
господарським судом порушено дану правову норму.
Крім того, згідно ст. 3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
мова судочинства
визначається статтею 21 Закону України "Про мови в Українській
РСР" ( 8312-11 ) (8312-11)
. Згідно ст. 21 Закону України "Про мови в
Українській РСР" ( 8312-11 ) (8312-11)
Арбітражне провадження у справах з
участю сторін, які знаходяться на території Української РСР,
здійснюється українською мовою. Як випливає з матеріалів справи,
сторони у даній справі знаходяться на території України, отже
провадження у даній справі має здійснюватись українською мовою.
Проте господарський суд попередніх інстанцій здійснював
провадження у даній справі російською мовою, чим порушив приписи
ст. 3 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то постановлені зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів, на підставі яких встановлено відповідні
обставини, оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні, та
не встановлено обставини справи, які мають значення для
правильного вирішення даного господарського спору, а касаційній
інстанції таке право не надано, то справа підлягає направленню на
новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.ст. 111-9, 111-10, 111-11,
111-12 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Я-ської об'єднаної державної податкової інспекції
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Ч-ської обл. від ХХ.04-ХХ.04.2003 р.
та постанову Н-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.08.2003 р. у справі № Х3 скасувати, а справу передати на новий
розгляд до Господарського суду Ч-ської обл.