ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 41/525 (5/74)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Овечкіна В.Е.,
суддів Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
розглянув
касаційну скаргу АКБ “Правекс-Банк”, м. Київ
на постанову від 14.01.04 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 41/525 (5/74) господарського суду м. Києва
за позовом АКБ “Правекс-Банк”, м. Київ
до Національного банку України
про визнання недійсною постанови НБУ
За участю представників:
позивача: Самусенко К.С., довір. у справі
відповідача: Ващенко Е.В. нач. відділу юр. департаменту, довір.
у справі
В травні 2000 року позивач звернувся до господарського суду
м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним постанови НБУ
про притягнення до відповідальності за порушення валютного
законодавства у вигляді штрафу в сумі 76 625,00грн.
В обґрунтування позовних вимог АКБ “Правекс-Банк” посилався на
те, що постанову НБУ від 17.04.2000 № 10, яку було винесено на
підставі перевірки Херсонської філії АКБ “Правекс-Банк”, було
притягнуто позивача до відповідальності у розмірі 25% від суми
(вартості) валютних операцій, здійснених з порушенням п. 4(а)
ст. 5 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” ( 15-93 ) (15-93)
за проведення операції по перерахуванню
валюти України за дорученням клієнта банку ЗАТ “Стар-Д” згідно з
договором від 01.04.96 через коррахунок нерезидента
“Правекс-Банк” в КБ “Приватбанк” на користь юридичної особи
нерезидента “VANSFIELD TRADING CORPORATION”, здійснену в період
з 11.01.97 по 17.03.98, без індивідуальної ліцензії НБУ.
Постанову було винесено через один рік і 5 місяців після
останньої дати перерахування, чим були порушені строки,
встановленіст. 38 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 80731-10 ) (80731-10)
та при винесенні постанови НБУ
керувався Положенням „Про порядок застосування ст. 16 Декрету
КМУ від 19.02.93 “Про систему валютного регулювання і валютного
контролю” ( v1568500-93 ) (v1568500-93)
, якій на момент винесення оскаржуваної
постанови не діяв згідно з підпунктом 4 постанови Правління НБУ
від 08.02.2000 № 49 “Про затвердження Положення про валютний
контроль” ( z0209-00 ) (z0209-00)
.
Позивач змінив обґрунтування позовних вимог та послався на те,
що перерахування між резидентом та нерезидентом здійснювалися в
межах договору про сумісну діяльність від 01.04 96 та додаткової
угоди від 12.10.96. Відповідно до цього договору предметом угоди
була спільна діяльність в проведенні авіахімічних робіт літаками
АН -2 у сільському господарстві. Відповідно до цього договору
перерахування на розрахункові рахунок нерезидента можливе тільки
в якості перерахування прибутку від спільної діяльності. А у
разі здійснення резидентом платежів у іноземній валюті за межи
України у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від
іноземних інвестицій така операція не потребує отримання
індивідуальної ліцензії, а відповідно і не потребує валютного
контролю.
Рішенням господарського суду м. Києва від 21.11.03 у задоволенні
позову відмовлено (суддя О.Пилипенко). Рішення мотивовано тим,
що винесена постанова НБУ відповідає вимогам чинного
законодавства України, оскільки позивачем при здійсненні
валютних операцій без наявності індивідуальної ліцензії НБУ не
було виконано функцій агента валютного контролю, чим було
порушено вимоги пункту 2 ст. 13 Декрету КМУ “Про систему
валютного регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
14.01.04 рішення господарського суду м. Києва залишено без змін
(колегія суддів у складі: Н.Капацин – головуючої, С.Дикунська,
Л.Ковтонюк) з тих же підстав.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, позивач
звернувся з касаційної скаргою, в якій просить оскаржувані
рішення та постанову скасувати, як таки, що прийняти з
порушенням норм матеріального права. Скаржник посилається також
на те, що всі перерахування на користь нерезидента підпадають
під поняття “перерахування доходу (прибутку) від іноземних
інвестицій”, тобто таки операції не потребують валютного
контролю зі сторони банку.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного
регулювання і валютного контролю” ( 15-93 ) (15-93)
на уповноважені
банки покладено обов'язок по здійсненню контролю за валютними
операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці
банки (п. 2 ст. 13 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
).
Абзацом же 5 підпункту (а) п. 4 ст. 5 цього Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачено, що платежі у іноземній валюті за межі України у
вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземної
інвестиції здійснюються без отримання індивідуальної ліцензії
НБУ. Проте, як встановлено попередніми судовими інстанціями,
платежі були проведені в валюті України, яка для резидентів не є
іноземною, тобто зазначена валютна операція не підпадає під
вказане положення Декрету. ЗАТ “Стар-Д” було здійснено
перерахування гривень з призначенням платежу “взаєморозрахунки
за авіахімічні роботи згідно договору про спільну діяльність”, а
не доходу (прибутку) від іноземної інвестиції.
Згідно ст. 1 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
валюта України відноситься до
валютних цінностей, а тому для здійснення перерахування валютних
цінностей у вигляді валюти України за межі України клієнту
позивача необхідно було мати індивідуальну ліцензію НБУ.
Відповідно до статті 16 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
за невиконання
уповноваженим банком зазначеного обов'язку передбачена
відповідальність за порушення валютного законодавства у вигляді
позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на
право здійснення валютних операцій або накладення штрафу у
розмірі, що встановлюється Національним банком України.
Відповідно до п. 2.5. Положення про валютний контроль
( z0209-00 ) (z0209-00)
, затвердженого Постановою Правління Національного
банку України 08.02.2000 N 49 та зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 4.04.2000 р. за N 209/4430 (у редакції чинній на
той момент), нездійснення уповноваженими банками функцій агента
валютного контролю тягне за собою позбавлення генеральної
ліцензії Національного банку України на право здійснення
валютних операцій або штраф у розмірі 25% від суми (вартості)
валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через
ці банки з порушенням чинного законодавства.
З огляду на встановлені обставини касаційна інстанція вважає, що
судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми
матеріального права.
Враховуючі межі касаційної інстанції, визначені ст.ст. 111-5,
111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи скаржника про те, що в
порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд апеляційної
інстанції не дав оцінки окремим доказам, наданим скаржником,
колегією суддів до уваги не приймається.
На підстав викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що
підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень не
вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу АКБ “Правекс-Банк”, м. Київ залишити без
задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського
суду від 14.01.04 у справі № 41/525 (5/74) господарського суду
м. Києва - без змін.