ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 32/741
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Г. Фролової
за участю представників:
позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання
повідомлені належно)
відповідача А.А.А. - дов. від 08.01.2004 р.
Б.Б.Б. - дов. від 10.01.2004 р.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
на постанову від 10.02.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 32/741 господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства "XXX"
до Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва
про визнання недійсним розпорядження ДПІ у H-ському районі
м. Києва від 09.04.2003 р. № 36-23/30678784-3729
ВСТАНОВИВ:
ПП "XXX" до господарського суду м. Києва був заявлений позов про
визнання недійсним розпорядження ДПІ у H-ському районі м. Києва
від 09.04.2003р. № 36-23/30678784-3729, яким позивачу було
зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану
вартість за січень 2002р. на 2298374 грн.
Підставою прийняття оспорюваного розпорядження є акт від
03.04.2003р. № 36 про результати позапланової документальної
перевірки правильності визначення сум податку на додану вартість,
заявлених до відшкодування ПП "XXX" за січень 2002р.
Даною перевіркою було встановлено, що згідно документів наданих до
перевірки, позивач придбав у ТОВ "YYY" товар (резистори
прецизійні) по видатковій накладній № СН-15 від 31.12.2001р. в
розмірі 2720000 шт. на суму 11493133,33 грн. (без ПДВ) та відніс
до податкового кредиту за січень 2002р. суму податку на додану
вартість у розмірі 2298627 грн.
При цьому також було встановлено, що ТОВ "YYY" не є виробником та
згідно інформації, отриманої від постачальників, не придбавало
резистори прецизійні, та ніде їх не зберігало. Згідно підпункту
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення права платника податку на
податковий кредит є " ... або дата списання коштів, з банківського
рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або
дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання
платником податків товарів (робіт, послуг)...". Згідно підпункту
7.2.3 пункту 7.2 вказаної статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податкова накладна
виписується на кожну повну або часткову поставку товару, а так як
ПП "XXX", товар (резистори прецизійні) фактично не отримувало, про
що описано у частині ІІ даного акта, а також не надано документів
на підтвердження списання з банківського рахунку в оплату за
товар, підприємство не мало право на податковий кредит у
відповідності до вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7
вказаного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2003р. (суддя
Хрипун О.О.) позовні вимоги задоволені повністю, а саме
розпорядження ДПІ у H-ському районі м. Києва від 09.04.2003р. №
36-23/30678784-3729 визнано недійсним.
Ухвалюючи вказане рішення, суд дійшов висновку, що позивач,
одержавши у встановленому порядку податкові накладні, правомірно
на підставі приписів статті 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
включив суму податку на додану
вартість до податкового кредиту у розмірі 2298627 грн.
За апеляційною скаргою ДПІ у H-ському районі м. Києва Київський
апеляційний господарський суд, переглянувши рішення господарського
суду м. Києва від 10.12.2003р. в апеляційному порядку, постановою
від 10.02.2004р. залишив його без змін з тих же підстав.
ДПІ у H-ському районі м. Києва подала до Вищого господарського
суду України касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного
господарського суду від 10.02.2004р., в якій просить рішення та
постанову у даній справі скасувати, в задоволенні позовних вимог
відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне
застосування судом норм матеріального права.
У касаційній скарзі ДПІ у H-ському районі м. Києва посилається на
те, що відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку , що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Крім того, на підставі підпункту 7.5.1 пункту 7.4 вказаної статті
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, датою виникнення права платника податку на
податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в
оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку
(товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних
дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
На думку заявника, ця норма передбачає не лише обов'язковість
наявності податкової накладної для виникнення у покупця права на
податковий кредит, а також містить умову, щоб податкова накладна
засвідчувала факт придбання платником податку товарів (робіт,
послуг).
Так як під час перевірки було встановлено (підтверджується
документами, які є в матеріалах справи), що факт продажу
резисторів прецизійних позивачеві ТОВ "YYY" відсутній, заявник
вважає, що позивач не отримав права на податковий кредит за
договором з ТОВ "YYY".
ПП "XXX" відзив на касаційну скаргу не надіслано.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та пояснення присутніх у
судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин
справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у справі судами першої чи апеляційної
інстанції, а саме.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку спірні
правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення
правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту податку
на додану вартість у сумі 2298374 грн. на підставі податкової
накладної № 12 від 30.12.2001р., виписаної ТОВ "YYY".
Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пунктів 7.1,
7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом оподаткування цим податком є операції
платників податків з продажу товарів (робіт, послуг) на митній
території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ;
особа - продавець, яка зареєстрована як платник податку на додану
вартість, зобов'язана на кожну повну або часткову поставку товарів
(робіт, послуг) нарахувати покупцю податок на додану вартість та
скласти і передати йому податкову накладну, яка є підставою для
віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до
податкового кредиту.
Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податкова накладна
складається в момент виникнення податкового зобов'язання продавця
у двох примірниках та повинна відповідати вимогам щодо її
оформлення, визначеним підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 цієї статті
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відповідності з підпунктом 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 вказаного
Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
датою виникнення податкових зобов'язань
продавця вважається дата, що сталося раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський
рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що
підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за
готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника
податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових
коштів у банківській установи, що обслуговує платника податку;
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата
оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг)
платником податку.
Порядок формування права на податковий кредит визначений пунктом
7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а основна вимога щодо права платника податку на
додану вартість на податковий кредит міститься у підпункті 7.4.1
цієї статті ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Крім того, у підпункті 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
зазначено, що не
дозволяється включення до податкового кредиту будь - яких витрат
по сплаті податку, що не підтверджені, зокрема, податковими
накладними.
Датою виникнення права на податковий кредит, згідно з підпунктом
7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
вважається
дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку
в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписування відповідного
рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням
кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт
придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Тому, вирішуючи даний спір, суди зобов'язані були, насамперед,
з'ясувати наявність у позивача права на віднесення до податкового
кредиту спірної суми з податку на додану вартість у січні 2002р. з
урахуванням висновків, зроблених у акті перевірки від 03.04.2003р.
стосовно виявлених обставин щодо фактичного виконання угоди з
придбання товару від 25.12.2001р.
Проте, судами першої та апеляційної інстанції не взято до уваги,
що згідно даних ДПІ у P-ському районі м. Києва ТОВ "YYY" з моменту
реєстрації і на час проведення перевірки мало стосунки з деякими
підприємствами, але угоди з ними на закупівлю резисторів не
укладались. При цьому саме ТОВ "YYY" не є виробником вказаних
товарів.
Крім того, поза увагою суду залишився акт про відсутність
будь-яких договорів на оренду приміщень ТОВ "YYY" з ПП "ZZZ" за
адресою м. Київ, вул. Ч-ська, 88 (а.с. 44).
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що наявність
накладної на передачу товару за угодою від 25.12.2001р. не є
беззаперечним доказом того, що товар був фактично відвантажений
позивачу.
Ця обставина судами також не досліджувалась, як не досліджувалось
питання щодо фактичного проведення оплати за отриманий товар. До
матеріалів справи надана копія додаткової угоди № 2 від
14.08.2002р., у якій сторони домовились про передачу ПП "XXX" в
рахунок заборгованості за договором від 25.12.2001р. ТОВ "YYY"
простих векселів на суму 3773820 грн., емітентом яких є ТОВ "YYY".
За змістом Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, право на відшкодування виникає лише при фактичній
надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту
існування зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в ціні
товару, який платником не оплачений.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення з господарського спору повинно
прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і
процесуального права та фактичними обставинами справи, з
достовірністю встановленими судом.
Рішення суду може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були
предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на
увазі, у відповідності зі статтею 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
наявні докази підлягають оцінці у їх
сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду
заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною
докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення
навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з
огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.
Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь
якої приймається рішення, є порушення вимог статті 42
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що господарським судом
першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті
судових рішень взято до уваги заперечення і докази, надані лише
однією стороною, чим порушено право іншої сторони на належний
судовий захист своїх інтересів.
Вказане, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом
всіх обставин та не дослідження всіх доказів, які мають значення
для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України,
викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд,
виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в
касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази, рішення у справі підлягає
скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
відповідно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду м. Києва від 10.12.2003 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
10.02.2004 р. у справі № 32/741 господарського суду м. Києва
скасувати, справу скерувати до господарського суду м. Києва на
новий розгляд.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у H-ському районі
м. Києва задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді Н. Волковицька
Г. Фролова