ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 23/372
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т.Б. Дроботової - головуючого
Н.О. Волковицької
Г.М. Фролової
за участю представників:
позивача Ігнатенко О.В. – дов. від 27.10.2003 року
відповідача-1 Пахоменков В. І. – дов. від 14.05.2004 року
Леонов Д.М. – дов. від 14.05.2004 року
відповідача-2 не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
відповідача-3 не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
третьої особи не з’явились (про час і місце судового
засідання повідомлені належно)
розглянувши у Товариства з обмеженою відповідальністю
відкритому судовому “Реком”
засіданні касаційну
скаргу
на постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 17.02.2004 року
у справі № 23/372 господарського суду Донецької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
“Реком”
до - Державної податкової інспекції у
м. Дружківка;
- Управління Державного казначейства у
Донецькій області;
- Відділення Державного казначейства
України у м. Дружківка Донецької області;
третя особа на громадянка Сухорукова О.С.
стороні відповідача,
яка не заявляє
самостійних вимог на
предмет спору
про стягнення 45 222, 65 грн. шкоди
В С Т А Н О В И В:
В жовтні 2003 року Товариство з обмеженою відповідальністю
“Реком” звернулось до господарського суду Донецької області з
позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківка про
стягнення матеріальної шкоди у сумі 45 222, 65 грн. в порядку
статті 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В обґрунтування своїх вимог Товариство з обмеженою
відповідальністю “Реком” посилалося на те, що Державна податкова
інспекція у м. Дружківка звернула стягнення на майно позивача,
яке знаходилось в податковій заставі в період дії мораторію на
задоволення вимог кредиторів, який введений ухвалою
господарського суду Донецької області від 19.11.2001 року у
справі № 33/163Б, порушивши при цьому пункт 4 статті 12 Закону
України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” ( 2343-12 ) (2343-12)
, пункт 3 преамбули Закону України
“Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, в
зв’язку з чим позивачу заподіяна майнова шкода в розмірі суми
позову.
На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
позивач уточнив позовні вимоги та
обґрунтував їх положенням статті 440 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Рішенням господарського суду Донецької області від 30.12.2003
року у справі № 23/372 (суддя Забарющий М.І.) позов задоволено
частково: стягнуто з Державної податкової інспекції у
м. Дружківка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
“Реком” 38 942,65 грн. збитків, 389,43 грн. витрат по сплаті
державного мита та 101,61 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В іншій частині позову
відмовлено.
Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив з
того, що Державна податкова інспекція у м. Дружківка, всупереч
дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, реалізувала майно
позивача, яке перебувало у податковій заставі, порушивши порядок
його реалізації, передбачений Законом України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”
( 2343-12 ) (2343-12)
, та безпідставно, посилаючись на пункт 22 Порядку
звернення стягнення на рухоме майно, що перебуває у податковій
заставі, для погашення податкової заборгованості платника
податків (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької
діяльності) та реалізації такого майна, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 року № 941
( 941-98-п ) (941-98-п)
(далі - Порядок) направила позивачу повідомлення
№ 16301 та № 16406 про реалізацію його майна та направлення
засобів від реалізації на погашення недоїмки по податку на
додану вартість, чим змусила останнього передати майно третій
особі.
Водночас, майно позивача, яке перебувало в податковій заставі,
реалізовано, про що свідчать повідомлення Державної податкової
ўнспекцўї у м. Дружківка № 16301 та № 16406, виручка від
реалізації склала 6 280 грн., вказані кошти направлені на
погашення недоїмки з податку на додану вартість. Тому в частині
позову на суму 6 280 грн. суд відмовив.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
17.02.2004 року (судді: Старовойтова Г.Я. – головуючий, Калантай
М.В., Українська Р.М.) рішення господарського суду Донецької
області від 30.12.2003 року скасовано в частині стягнення з
Державної податкової інспекції у м. Дружківка на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “Реком” збитків в сумі
38 942,65 грн. та судових витрат. В іншій частині рішення
залишено без змін.
Обґрунтовуючи судове рішення, апеляційний господарський суд
виходив з того, що відповідно до пунктів 20, 22 вищезазначеного
Порядку податкова інспекція, в зв’язку з отриманням грошових
коштів сповістила позивача про факт надходження коштів від
реалізації майна, повідомленнями № 16301, № 16406, чим
спростував висновок господарського суду, щодо факту реалізації
майна податковою інспекцією, яке ґрунтується на вище зазначених
повідомленнях. Також матеріали справи не містять жодного
документу, який би підтверджував факт продажу майна позивача
саме податковою інспекцією та недоведено фактичного розміру
позовних вимог, недосліджено обставини, які зумовлюють настання
відповідальності за заподіяну шкоду яка передбачена статтею 440
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
. А оскільки висновки
експертизи, здійснені Універсальною біржою “Примус”, згідно яких
вартість майна позивача, яке перебувало в податковій заставі
складає 6 492,20 грн., ні ким не оскаржені, то в цій частині
рішення залишив без змін.
Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 17.02.2004 року у справі № 23/372,
Товариство з обмеженою відповідальністю “Реком” подало до Вищого
господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить
скасувати вказану постанову апеляційного господарського суду та
залишити в силі рішення господарського суду Донецької області
від 30.12.2003 року, мотивуючи касаційну скаргу доводами про
неправильне застосування судом норм матеріального та
процесуального права, а саме статей 43, 99 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Державна податкова інспекція у м. Дружківка надала відзив на
касаційну скаргу і просить залишити її без задоволення, а
постанову апеляційного суду без змін, оскільки вимоги касаційної
скарги необґрунтовані та безпідставні, а постанова апеляційної
інстанції цілком правомірна.
Управління Державного казначейства у Донецькій області,
Відділення Державного казначейства України у м. Дружківка
Донецької області, третя особа - громадянка Сухорукова О.С.
відзив на касаційну скаргу не надали.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення присутніх в
судовому засіданні представників: позивача Ігнатенко О.В.;
відповідача-1 Пахоменкова В.І., Леонова Д.М., перевіривши наявні
матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки
обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та
постанові у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарський суд оцінює докази за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і
об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в
їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для
господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція виходить з
обставин, встановлених у даній справі судом першої та
апеляційної інстанції, а саме.
Як вбачається з матеріалів справи Товариством з обмеженою
відповідальністю “Реком” пред’явлено позов, який ґрунтується на
положеннях статті 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
В процесі розгляду справи, позивачем в уточненні до позовної
заяви вказано, що заподіяна йому шкода підлягає відшкодуванню в
порядку статті 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відмовляючи в заявленому позові виключно з позиції недоведеності
спричиненої майнової шкоди в порядку статті 440 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, апеляційний господарський суд в
порушення норм процесуального права не зобов’язав позивача
уточнити позовні вимоги, що є порушенням статей 43, 22, 43, 84,
99, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та вимог,
викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від
29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
.
Разом з тим, стаття 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює загальні підстави відповідальності за заподіяння
шкоди (загальний делікт), в той час як стаття 442 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
встановлює обов’язок для державних і громадських
організації відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників
під час виконання ними службових обов’язків у галузі
адміністративного управління (спеціальний делікт).
Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням
шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку
доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен
довести позивач або відповідач.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
).
Виходячи з цього, відповідно до статті 442 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
позивач повинен довести, що шкода заподіяна
працівниками відповідача під час виконання ними службових
обов’язків у галузі адміністративного управління, безпосередній
причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і
розмір відшкодування.
При розгляді справ про відшкодування шкоди за статтею 442
Цивўльного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
крім загальних підстав,
передбачених статтею 440 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
відповідальність державних і громадських організацій, а також їх
службових осіб настає лише у випадках, коли особа, з вини якої
заподіяна шкода, виконувала службові обов’язки у галузі
адміністративного управління.
Стаття 442 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
пов'язує відшкодування
шкоди, завданої організаціям незаконними діями у галузі
адміністративного управління, із спеціальним порядком, який
встановлюється законом. Передбачена цією нормою відповідальність
настає лише у випадках, коли закон передбачає таку
відповідальність.
Крім того, відповідно до статті 453 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, присуджуючи відшкодування шкоди, господарський суд
відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за
шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і
якості, виправити пошкоджену річ і таке інше) або повністю
відшкодувати заподіяні збитки.
Проте, судами при розгляді справи не враховані положення статті
440 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якими позивач обґрунтовував позовні
вимоги.
Також господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не
враховані належним чином вимоги статті 27 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
та не надана належна
оцінка правовим підставам залучення до участі у справі як
третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору громадянки Сухорукової О.С.
Відповідно до пункті 1 постанови Пленуму Верховного суду
України, від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”
( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши
всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи,
невідповідність висновку суду фактичним обставинам справи та
неправильне застосування норм матеріального та процесуального
права призвели до неправильного вирішення спору, що дає підстави
для скасування всіх ухвалених у справі судових рішень та
передачі справи на новий розгляд.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи
в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або
вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того
чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та
постанова у справі підлягають скасуванню, а справа – направленню
на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно
з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір
вўдповўдно до закону.
Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями
111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Донецької області від 30.12.2002
року та постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 17.02.2004 року у справі № 23/372 господарського суду
Донецької області скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду
Донецької області.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Реком”
задовольнити частково.