ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 8/434-7/62
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. -
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - А.А.А.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "XXX", м. Н-ськ (далі - ТОВ "XXX")
на рішення господарського суду Полтавської області від 11.11.2003
p.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.02.2004 p.
зі справи 8/434-7/62
за позовом ТОВ "XXX"
до P-ського міжгосподарського комбікормового заводу, м. Р-ськ
Полтавської області (далі - P-ський МГКЗ)
про стягнення 301458,86 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 23.08.2002
(суддя Плеханова Л.Б.) позов задоволено: з P-ського МГКЗ стягнуто
на користь ТОВ "XXX" суму 301458,86 грн., що становить вартість
зерна кукурудзи у кількості 882310 кг, переданого ТОВ "XXX"
P-ському МГКЗ і вилученого у цього заводу та реалізованого третім
особам згідно з постановами слідчих УСБУ в Полтавській області.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
04.11.2002 (колегія суддів у складі: Могилевкін Ю.О. - головуючий,
Пушай В.І. і Барбашова С.В.) назване рішення скасовано, у
задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2003
відповідні рішення і постанову скасовано, справу передано на новий
розгляд до господарського суду Полтавської області. Підставою для
такого скасування стало неповне з'ясування попередніми судовими
інстанціями обставин справи.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.11.2003
(суддя Іванко Л.А.), залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 03.02.2004 (колегія суддів у
складі: головуючий - Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. і Плужник
О.В.) у задоволенні позову відмовлено. У прийнятті відповідних
рішення і постанови судові інстанції виходили з відсутності вини
P-ської МГКЗ у задоволенні позивачеві збитків.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"XXX" просить оскаржувані рішення і постанову скасувати і прийняти
нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаргу мотивовано тим, що: суд апеляційної інстанції розглянув
справу не в тому складі колегії, який було зазначено в ухвалі про
прийняття апеляційної скарги до провадження; судовими інстанціями
у розгляді справи не додержано вимог статті 50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статей 413-415, 423 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - Цивільний кодекс).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин
справи правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з договором про надання послуг від 20.12.2001 ТОВ "XXX"
передало P-ському МГКЗ зерно кукурудзи в кількості 882310 кг;
- 05.06.2002 ТОВ "XXX" надіслало P-ському МГКЗ вимогу про
повернення зазначеної кількості зерна кукурудзи у 7-денний строк;
- 19.06.2002 P-ський МГКЗ повідомив ТОВ "XXX" про неможливість
повернення зерна, посилаючись старшого слідчого ОВС слідчого
відділу УСБУ в Полтавській області від 25.01.2002, за якою зерно
кукурудзи передано названому заводові на відповідальне зберігання
як речовий доказ;
- згідно з постановою слідчого УСБУ від 06.03.2002 зазначену
партію зерна кукурудзи у кількості 882310 кг, яка належала ТОВ
"XXX", вилучено з території P-ського МГКЗ і на підставі постанови
старшого слідчого УСБУ від 23.04.2002 передано для реалізації
третім особам. Відповідний факт підтверджується протоколом про
вилучення речових доказів та передачу їх для реалізації від
26.04.2002;
- із статуту P-ського МГКЗ вбачається, що основною функцією
названого заводу є приймання сировини для переробки та
виготовлення продукції, а обов'язок щодо зберігання цієї сировини
"є додатковим". Функцією P-ського МГКЗ є переробка, очистка і
сушка сільгосппродукції, отриманої від різних підприємницьких
структур, тобто він не є організацією, для якої здійснення схову є
статутною діяльністю.
Посилання скаржника на те, що апеляційна інстанція припустилася
процесуального порушення, про яке йдеться в пункті 5 частини
другої статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може бути взято
до уваги. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду
від 09.12.2003 апеляційну скаргу ТОВ "XXX" прийнято до провадження
колегією суддів у складі: головуючий - суддя Демченко В.О., судді
Такмаков Ю.В., Барбашова С.В. У подальшому ухвалою від 14.01.2004
склад колегії суддів змінено (головуючий - суддя Демченко В.О.,
судді Такмаков Ю.В., Смірнов В.Г.), а ухвалою від 03.02.2004
змінено знову (головуючий - суддя Демченко В.О., судді Такмаков
Ю.В. і Плужник О.В.); цим останнім складом суду й прийнято
оскаржувану постанову.
Попередні судові інстанції обгрунтовано не взяли до уваги
посилання ТОВ "XXX" на статті 418, 423 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, як ними встановлено, основною функцією
P-ського МГКЗ є переробка, очистка і сушка отриманої від
підприємницьких структур сільгосппродукції, а не її схов; до того
ж слідчими органами партія кукурудзи 882310 кг вилучена саме як
майно ТОВ "XXX", а не P-ського МГКЗ. Відповідач несе
відповідальність за втрату майна на загальних підставах, тобто за
наявності вини.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові
завдані цим збитки.
Згідно із статтею 209 названого Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
особа, яка не
виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе
майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або
необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини,
які свідчать про відсутність вини P-ського МГКЗ у невиконанні
зобов'язань за договором від 20.12.2001, оскільки майно позивача
було визнано речовими доказами у кримінальній справі, вилучено й
реалізовано поза волею відповідача.
З огляду на викладене не вбачається передбачених законом підстав
для скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Полтавської області від 11.11.2003 p.
та постанову Харківського апеляційного господарського суду від
03.02.2004 p. зі справи № 8/434-7/62 залишити без змін, а
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "XXX" -
без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь