ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 6/574
Вищий господарський суд України у складі суддів:
головуючого Овечкіна В.Е.
суддів: Чернова Є.В.
Цвігун В.Л.
за участю представників:
позивача
відповідача
розглянув:
касаційну скаргу Української державної інноваційної
компанії
на постанову Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 6/574
за позовом СП з іноземними інвестиціями у
формі ТОВ “Татра-ЮГ”
до Української державної інноваційної
компанії
про визнання недійсною частини додаткової угоди,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 06.11.2003 (суддя С.
Ковтун) позовні вимоги задоволено, визнані недійсними положення
додаткової угоди від 25.06.2001 до інноваційного договору, якими
встановлені відсотки за користування інноваційного позикою та
відповідальність за їх несплату з моменту укладання.
Рішення суду мотивовано тими обставинами, що на час укладання
додаткової угоди – 25.06.2001 Закони України “Про інноваційну
діяльність” від 04.07.2002, “Про фінансові послуги та державне
регулювання ринків фінансових послуг” не були прийняті.
Здійснена операція належить виключно до банківських операцій,
які здійснюються на підставі ліцензії відповідно до діючого
Закону України “Про банки і банківську діяльність” ( 872-12 ) (872-12)
(ч. 3 ст. 47 Закону України № 2121-ІІІ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
13.01.2004 (судді Б. Львов, Т. Коробенко, А. Полянський) рішення
суду по цій справі залишено без зміни, так як однією з
банківських операцій, яка може здійснюватись на підставі
ліцензії є розміщення залучених коштів від свого імені та на
власний ризик.
Українська державна інноваційна компанія просить постанову
апеляційної інстанції та рішення суду по цій справі скасувати, у
позові відмовити, так як до спірних правовідносин слід
застосовувати Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, прибуток є одним з показників
ефективності діяльності компанії, надання власних коштів не
потребує необхідності отримання ліцензії НБУ.
Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні
дослідив матеріали справи та вважає, що касаційна скарга
підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 якого фінансовий кредит визначено як
кошти, які надаються, в тому числі і установами, які мають
статус небанківських фінансових установ у позику юридичній або
фізичній особі на визначений строк, для цільового використання
та під відсоток. Крім того, у відповідності до вказаного Закону
правила надання фінансових кредитів банківськими установами
встановлюються Національним банком України, стосовно
небанківських фінансових установ Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2000 № 654 “Про
створення Української державної інноваційної компанії”
( 654-2000-п ) (654-2000-п)
, Постановою Кабінету Міністрів України від
15.06.2000 № 979 “Питання Української державної інноваційної
компанії” ( 979-2000-п ) (979-2000-п)
, якою затверджено Статут Компанії,
зазначено мету, завдання та принципи діяльності Компанії як
державної небанківської фінансово-кредитної установи.
Зокрема, передбачено фінансування проектів шляхом надання
кредитів, забезпечення повернення позик шляхом реструктуризації,
запровадження управління борговими зобов’язаннями та здійснення
банківських операцій передбачених Статутом.
У відповідності до Статуту показником ефективності діяльності
Компанії є прибуток.
Компанія діє на принципах повної господарської самостійності та
самоокупності, самостійно планує свою діяльність, самостійно
встановлює відсоткові ставки за своїми кредитними операціями
(п. 4.5, 4.6 Статуту).
При новому розгляді справи слід з’ясувати чи визнавалися
недійсними у судовому порядку умови Статуту компанії.
Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, фінансовий кредит – це кошти, які
надаються банком або небанківською фінансовою установою у позику
юридичній або фізичній особі на визначений строк та під
відсоток.
Отже, істотними умовами кредитного договору є:
1) умови щодо повернення коштів;
2) строк користування;
3) відплатність за їх користування.
І суд першої і суд апеляційної інстанцій визнали спірну
Додаткову угоду № ПР-4 від 25.06.2001, укладену між сторонами,
договором фінансового кредиту з наявними усіма передбаченими
законом істотними умовами, про що вказують у своїх рішеннях.
Визнаючи недійсним Додаткову угоду (фінансовий кредит) № ПР-4
від 25.06.2001 (та додатку № 1 до неї) в частині нарахування
відсотків суд позбавив договір фінансового кредиту істотної
умови та не навів своїх міркувань з приводу того, чи могла б
бути укладена Додаткова угода без включення до неї недійсної її
частини, що має бути з’ясовано при новому розгляді справи.
Судом неповно встановлені обставини справи, зокрема про те, чи
Компанією надавалися фінансові кредити за рахунок власних
коштів, чи необхідно отримати ліцензію Національного банку
України.
Відповідно до п. 2.1 Положення “Про порядок видачі ліцензії на
здійснення окремих банківських операцій небанківськими
установами” ( z0778-01 ) (z0778-01)
, затвердженого постановою Правління
Національного банку України від 16.08.2001 № 344 Національний
банк видає небанківським установам ліцензії на здійснення таких
банківських операцій6
- відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів, у тому числі
переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних
інструментів та за рахунок коштів на них через банківські
установи;
- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах
та на власний ризик.
Таким чином, вищезазначене Положення містить вичерпний перелік
операцій на здійснення яких небанківським фінансово-кредитним
установам необхідно мати ліцензію НБУ у разі здійснення ними
банківських операцій. Надання власних коштів небанківськими
фўнансово-кредитними установами на умовах фінансового кредиту у
відповідності до вказаного нормативного акту не потребує
необхідності отримання ліцензії.
Порушення судами першої та апеляційної інстанції ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо
повноти з’ясування обставин справи, неповне дослідження предмету
та правової природи позову унеможливило правильне застосування
приписів матеріального і процесуального законодавства і є
підставою для скерування справи до нового розгляду у суді першої
інстанції.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8,
111-9, 111-10, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касацій ну скаргу Української державної інноваційної
компанії задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду у
справі № 6/574 від 13.01.2004 та рішення суду по цій справі
скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду
м. Києва.