Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді

суддів

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю “А” на постанову Донецького апеляційного

господарського суду від 21.01.2004р.

у справі № 18/347 господарського суду Луганської області

за позовом Дочірньої компанії “У” НАК “НУ” в особі філії

“Управління магістральних газопроводів “Д”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “А”

про стягнення 2 000 000грн.

за участю представників:

ДК “У”

ТОВ “А”

в с т а н о в и л а :

Дочірня компанія “У” НАК “НУ” в особі філії “Управління магістральних газопроводів “Д” звернулася до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “А” 2 000 000грн. заборгованості за простими векселями № № 643040181786, 643040181787, 643040181788, 643040181789 (а.с.2-3).

Відповідач у справі – Товариство з обмеженою відповідальністю “А” у відзиві на позов заявлені вимоги відхилило з тих підстав, що рішенням арбітражного суду Луганської області від 28.05.2001р. у справі № 2/11пд за позовом ТОВ “А” до ПВКФ “С” векселі, за якими заявлені вимоги, визнані такими, що не підлягають виконанню (а.с.24).

Рішенням господарського суду Луганської області від 26.09.2003р. у задоволенні позову відмовлено (а.с.45-46).

Прийняте рішення мотивовано тим, що рішенням арбітражного суду Луганської області від 28.05.2001р. у справі № 2/11пд векселі визнані такими, що не підлягають виконанню.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2004р. рішення господарського суду Луганської області від 26.09.2003р. скасовано, позов задоволено. Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції, з відповідача на користь позивача стягнуто 2 000 000грн. (а.с.64-65).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи поданий позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні векселі не визнані такими, що не мають вексельної сили, відповідачем не оплачені після звернення з вимогою.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ “А” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Луганської області від 26.09.2003р.

Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції:

- допущено порушення ст. 35 ГПК України (1798-12) , оскільки не прийняті до уваги факти, встановлені рішенням суду;

- помилково не застосовані норми спільної постанови КМУ та НБУ від 10.09.92 р. N 528 “Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків” (528-92-п) та Закону України “Про обіг векселів в Україні” (2374-14) , відповідно до яких видавати векселі можна лише за фактично поставлений товар, виконані роботи, надані послуги.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідачем у справі - ТОВ “А” 02.09.99р. емітовано на користь ПВКФ “С” 4 простих векселя № № 643040181786, 643040181787, 643040181788, 643040181789 зі строком платежу “за пред’явленням” на загальну суму 2000000грн.

Законним векселедержателем вказаних векселів є позивач у справі – ДК “У” НАК “НУ” в особі Управління магістральних газопроводів “Д”, якому векселі передані, як встановлено судом апеляційної інстанції, в рахунок оплати за договором № 825/УМГ від 20.08.99р.

Рішенням арбітражного суду Луганської області від 28.05.2001р. у справі № 2/11пд за позовом ТОВ “А” до ПВКФ “С” зазначені векселі визнані такими, що не підлягають виконанню.

Між тим, суд першої інстанції помилково, у зв’язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, дійшов висновку про те, що встановлені зазначеним рішенням суду факти є преюдиційними для даної справи, на що обгрунтовано звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України (1798-12) , факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Склад сторін у даній справі не є тотожним складу сторін, що приймали участь під час розгляду справи № 2/11пд.

До 06.01.2000р., вексельні відносини в України були врегульовані нормами Положення про переказний і простий вексель (v1341400-37) , затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37р. 06.07.99р. прийнято Закон України “Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі” (826-14) .

Названа конвенція набрала чинності для України 06.01.2000р. Отже, з 06.01.2000р. вексельні відносини регулюються зазначеною Конвенцією.

Відповідно до ст. 2 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, зазначений Уніфікований закон не буде застосовуватись до переказних і простих векселів, які вже видані на момент набуття чинності цією Конвенцією.

За таких обставин до взаємовідносин сторін мали застосовуватись норми Положення про переказний і простий вексель (v1341400-37) , затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37р.

Відповідно до ст. 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” (1201-12) , вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Вищевказана норма встановлює обов’язкові реквізити векселів. Зокрема, простий вексель повинен містити:

- найменування - "вексель";

- просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

- зазначення строку платежу;

- зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;

- найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;

- дату і місце складання векселя;

- підпис того, хто видає документ (векселедавця).

При цьому, документ, у якому відсутній будь-який з зазначених реквізитів, не має сили простого векселя, за винятком випадків, визначених ч. 5 ст. 21 Закону.

Зазначений перелік реквізитів, що має містити простий вексель, аналогічний переліку, визначеному ст. 75 Положення про переказний і простий вексель (v1341400-37) , затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37р., яке діяло на момент видачі відповідачем векселів.

Відповідно до ст. 76 Положення (v1341400-37) , документ, у якому відсутній який-небудь з реквізитів, вказаних у ст. 75 Положення (v1341400-37) , не має сили простого векселя, за винятком випадків, визначених цією нормою.

Ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що емітовані відповідачем векселі визнані в установленому порядку такими, що не мають вексельної сили у зв’язку з невідповідністю вимогам вищевказаних норм та інших чинних норм права.

При цьому, твердження скаржника щодо необхідності застосування до взаємовідносин сторін норм Закону України “Про обіг векселів в Україні” (2374-14) безпідставні, оскільки останній прийнято лише 05.04.2001р. і його норми не розповсюджують свою дію на взаємовідносини, що виникли на момент емітування векселів.

В силу ст. 77 Положення (v1341400-37) , до простого векселя застосовуються, оскільки вони не є несумісними з природою цього документа, постанови, які стосуються переказного векселя, зокрема: терміну платежу (статті 33-37); платежу (статті 38-42), позову у разі неакцепту або неплатежу (статті 43-50, 52-54) та позовної давності (статті 70-71).

Згідно ст. 34 Положення (v1341400-37) , вексель строком за пред'явленням оплачується при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явленим до платежу протягом одного року від дня його складання.

Пред’явлені до платежу в межах річного строку векселі відповідачем не оплачені, про що складені акти про протест векселів в неоплаті відповідно до ст. 44 Положення (v1341400-37) .

Позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років з дня строку платежу, що визначено ст. 70 Положення (v1341400-37) . Відповідно до ст. 78 Положення (v1341400-37) , векселедавець простого векселя зобов’язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог.

За таких обставин, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2004р. прийняті у відповідності з нормами матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-11 ГПК України (1798-12) , колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2004р. у справі № 18/247 господарського суду Луганської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “А” – без задоволення.