Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
Іменем України
18.05.2004 року
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :
головуючого судді
суддів,
розглянув
касаційну скаргу АКБ "ХХХ", м. Н-ськ
на постанову від ХХ.01.04 Н-ського апеляційного
господарського суду
у справі № Х4 господарського суду м. Н-ська
за позовом АКБ "ХХХ", м. Н-ська
до Національного банку України
про визнання недійсною постанови НБУ
За участю представників:
позивача: присутні,
відповідача: присутні
В травні 2000 року позивач звернувся до господарського суду
м. Н-ська з позовною заявою про визнання недійсним постанови НБУ
про притягнення до відповідальності за порушення валютного
законодавства у вигляді штрафу в сумі 76 625,00грн.
В обґрунтування позовних вимог АКБ "ХХХ" посилався на те, що
постанову НБУ від ХХ.04.2000 № Х1, яку було винесено на підставі
перевірки Ч-ської філії АКБ "ХХХ", було притягнуто позивача до
відповідальності у розмірі 25% від суми (вартості) валютних
операцій, здійснених з порушенням п. 4(а) ст. 5 Декрету КМУ "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
за
проведення операції по перерахуванню валюти України за дорученням
клієнта банку ЗАТ "YYY" згідно з договором від ХХ.04.96 р. через
коррахунок нерезидента "ХХХ" в КБ "ZZZ" на користь юридичної особи
нерезидента "RRR", здійснену в період з ХХ.01.97 по ХХ.03.98, без
індивідуальної ліцензії НБУ. Постанову було винесено через один
рік і 5 місяців після останньої дати перерахування, чим були
порушені строки, встановлені ст. 38 Кодексу України ( 80731-10 ) (80731-10)
про адміністративні правопорушення та при винесенні постанови НБУ
керувався Положенням "Про порядок застосування ст.16 Декрету КМУ
від 19.02.93 "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
, якій на момент винесення оскаржуваної
постанови не діяв згідно з підпунктом 4 постанови Правління НБУ
від 08.02.2000 №49 "Про затвердження Положення про валютний
контроль" ( z0209-00 ) (z0209-00)
.
Позивач змінив обґрунтування позовних вимог та послався на те, що
перерахування між резидентом та нерезидентом здійснювалися в межах
договору про сумісну діяльність від ХХ.04 96 та додаткової угоди
від ХХ.10.96. Відповідно до цього договору предметом угоди була
спільна діяльність в проведенні авіахімічних робіт літаками АН -2
у сільському господарстві. Відповідно до цього договору
перерахування на розрахункові рахунок нерезидента можливе тільки в
якості перерахування прибутку від спільної діяльності. А у разі
здійснення резидентом платежів у іноземній валюті за межи України
у вигляді відсотків за кредити, доходу (прибутку) від іноземних
інвестицій така операція не потребує отримання індивідуальної
ліцензії, а відповідно і не потребує валютного контролю.
Рішенням господарського суду м. Н-ська від ХХ.11.03 у задоволенні
позову відмовлено (суддя А.А.А.). Рішення мотивовано тим, що
винесена постанова НБУ відповідає вимогам чинного законодавства
України, оскільки позивачем при здійсненні валютних операцій без
наявності індивідуальної ліцензії НБУ не було виконано функцій
агента валютного контролю, чим було порушено вимоги пункту 2
ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного
контролю" ( 15-93 ) (15-93)
.
Постановою Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.01.04
рішення господарського суду м. Н-ська залишено без змін (колегія
суддів у складі: Б.Б.Б- головуючої, В.В.В., С.С.С.) з тих же
підстав.
Не погоджуючись з винесеними судовими рішеннями, позивач звернувся
з касаційної скаргою, в якій просить оскаржувані рішення та
постанову скасувати, як таки, що прийняти з порушенням норм
матеріального права. Скаржник посилається також на те, що всі
перерахування на користь нерезидента підпадають під поняття
"перерахування доходу (прибутку) від іноземних інвестицій", тобто
таки операції не потребують валютного контролю зі сторони банку.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет
надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної
оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм
процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів дійшла
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
на уповноважені банки
покладено обов'язок по здійсненню контролю за валютними
операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці
банки (п. 2 ст. 13 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
).
Абзацом же 5 підпункту (а) п. 4 ст. 5 цього Декрету ( 15-93 ) (15-93)
передбачено, що платежі у іноземній валюті за межі України у
вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземної
інвестиції здійснюються без отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Проте, як встановлено попередніми судовими інстанціями, платежі
були проведені в валюті України, яка для резидентів не є
іноземною, тобто зазначена валютна операція не підпадає під
вказане положення Декрету ( 15-93 ) (15-93)
. ЗАТ "YYY" було здійснено
перерахування гривень з призначенням платежу "взаєморозрахунки за
авіахімічні роботи згідно договору про спільну діяльність", а не
доходу (прибутку) від іноземної інвестиції.
Згідно ст. 1 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
валюта України відноситься до
валютних цінностей, а тому для здійснення перерахування валютних
цінностей у вигляді валюти України за межі України клієнту
позивача необхідно було мати індивідуальну ліцензію НБУ.
Відповідно до статті 16 Декрету ( 15-93 ) (15-93)
за невиконання
уповноваженим банком зазначеного обов'язку передбачена
відповідальність за порушення валютного законодавства у вигляді
позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на
право здійснення валютних операцій або накладення штрафу у
розмірі, що встановлюється Національним банком України.
Відповідно до п. 2.5. Положення про валютний контроль
( z0209-00 ) (z0209-00)
, затвердженого Постановою Правління Національного
банку України 08.02.2000 N 49 та зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 4 квітня 2000 р. за N 209/4430 (у редакції чинній
на той момент), нездійснення уповноваженими банками функцій агента
валютного контролю тягне за собою позбавлення генеральної ліцензії
Національного банку України на право здійснення валютних операцій
або штраф у розмірі 25% від суми (вартості) валютних операцій,
здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням
чинного законодавства.
З огляду на встановлені обставини касаційна інстанція вважає, що
судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми
матеріального права.
Враховуючі межі касаційної інстанції, визначені ст.ст. 111-5,111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, доводи скаржника про те, що в порушення
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
суд апеляційної інстанції не дав
оцінки окремим доказам, наданим скаржником, колегією суддів до
уваги не приймається. На підстав викладеного колегія суддів дійшла
висновку про те, що підстав для скасування прийнятих у справі
судових рішень не вбачається.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу АКБ "ХХХ", м. Н-ськ залишити без задоволення, а
постанову Н-ського апеляційного господарського суду від ХХ.01.04 у
справі № Х4 господарського суду м. Н-ська - без змін.