Підготовлено за матеріалами судових справ.
(с) ЗАТ "ІНФОРМТЕХНОЛОГІЯ".
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 року
Вищий господарський суд України у складі:
головуючого судді,
суддів;
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - присутні,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою
відповідальністю "ХХХ", м. Н-ськ (далі - ТОВ "ХХХ")
на рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ.11.2003 р.
та постанову Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.02.2004 р.
зі справи № Х2
за позовом ТОВ "ХХХ"
до Л-ського міжгосподарського комбікормового заводу, м. Л-ськ
Ч-ської області (далі - Л-ський МГКЗ)
про стягнення 301458,86 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.08.2002 (суддя
А.А.А.) позов задоволено: з Л-ського МГКЗ стягнуто на користь ТОВ
"ХХХ" суму 301458,86 грн., що становить вартість зерна кукурудзи у
кількості 882310 кг, переданого ТОВ "ХХХ" Л-ському МГКЗ і
вилученого у цього заводу та реалізованого третім особам згідно з
постановами слідчих УСБУ в Ч-ській області.
Постановою Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.11.2002 р. (колегія суддів у складі: В.В.В. - головуючий,
Б.Б.Б. і С.С.С.) назване рішення скасовано, у задоволенні позову
відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від ХХ.02.2003 р.
відповідні рішення і постанову скасовано, справу передано на новий
розгляд до господарського суду Ч-ської області. Підставою для
такого скасування стало неповне з'ясування попередніми судовими
інстанціями обставин справи.
Рішенням господарського суду Ч-ської області від ХХ.11.2003 р.
(суддя Я.Я.Я.), залишеним без змін постановою Я-ського
апеляційного господарського суду від ХХ.02.2004 р. (колегія суддів
у складі: головуючий - Ч.Ч.Ч., судді Ш.Ш.Ш. і Щ.Щ.Щ.) у
задоволенні позову відмовлено. У прийнятті відповідних рішення і
постанови судові інстанції виходили з відсутності вини Л-ської
МГКЗ у задоволенні позивачеві збитків.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ТОВ
"ХХХ" просить оскаржувані рішення і постанову скасувати і прийняти
нове рішення, яким позов задовольнити.
Скаргу мотивовано тим, що: суд апеляційної інстанції розглянув
справу не в тому складі колегії, який було зазначено в ухвалі про
прийняття апеляційної скарги до провадження; судовими інстанціями
у розгляді справи не додержано вимог статті 50 Закону України "Про
власність" ( 697-12 ) (697-12)
, статей 413-415, 423 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі - Цивільний кодекс).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним чином повідомлено про час і
місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями обставин
справи правильність застосування ними норм матеріального і
процесуального права, заслухавши пояснення представника
відповідача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про
відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з договором про надання послуг від ХХ.12.2001 р.
ТОВ "ХХХ" передало Л-ському МГКЗ зерно кукурудзи в кількості
882310 кг;
- ХХ.06.2002 р. ТОВ "ХХХ" надіслало Л-ському МГКЗ вимогу про
повернення зазначеної кількості зерна кукурудзи у 7-денний строк;
- ХХ.06.2002 р. Л-ський МГКЗ повідомив ТОВ "ХХХ" про неможливість
повернення зерна, посилаючись старшого слідчого ОВС слідчого
відділу УСБУ в Ч-ській області від ХХ.01.2002 р., за якою зерно
кукурудзи передано названому заводові на відповідальне зберігання
як речовий доказ;
- згідно з постановою слідчого УСБУ від ХХ.03.2002 р. зазначену
партію зерна кукурудзи у кількості 882310 кг, яка належала ТОВ
"ХХХ", вилучено з території Л-ського МГКЗ і на підставі постанови
старшого слідчого УСБУ від ХХ.04.2002 р. передано для реалізації
третім особам. Відповідний факт підтверджується протоколом про
вилучення речових доказів та передачу їх для реалізації від
ХХ.04.2002 р.;
- із статуту Л-ського МГКЗ вбачається, що основною функцією
названого заводу є приймання сировини для переробки та
виготовлення продукції, а обов'язок щодо зберігання цієї сировини
"є додатковим". Функцією Л-ського МГКЗ є переробка, очистка і
сушка сільгосппродукції, отриманої від різних підприємницьких
структур, тобто він не є організацією, для якої здійснення схову є
статутною діяльністю.
Посилання скаржника на те, що апеляційна інстанція припустилася
процесуального порушення, про яке йдеться в пункті 5 частини
другої статті 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не може бути взято
до уваги. Ухвалою Я-ського апеляційного господарського суду від
ХХ.12.2003 р. апеляційну скаргу ТОВ "ХХХ" прийнято до провадження
колегією суддів у складі: головуючий - суддя Ч.Ч.Ч., судді Ш.Ш.Ш.,
С.С.С. У подальшому ухвалою від ХХ.01.2004 р. склад колегії суддів
змінено (головуючий - суддя Ч.Ч.Ч., судді Ш.Ш.Ш., Р.Р.Р.), а
ухвалою від ХХ.02.2004 р.змінено знову (головуючий - суддя Ч.Ч.Ч.,
судді Ш.Ш.Ш. і Щ.Щ.Щ.); цим останнім складом суду й прийнято
оскаржувану постанову.
Попередні судові інстанції обгрунтовано не взяли до уваги
посилання ТОВ "ХХХ" на статті 418, 423 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки, як ними встановлено, основною функцією
Л-ського МГКЗ є переробка, очистка і сушка отриманої від
підприємницьких структур сільгосппродукції, а не її схов; до того
ж слідчими органами партія кукурудзи 882310 кг вилучена саме як
майно ТОВ "ХХХ", а не Л-ського МГКЗ. Відповідач несе
відповідальність за втрату майна на загальних підставах, тобто за
наявності вини.
Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
в разі невиконання або неналежного виконання
зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові
завдані цим збитки.
Згідно із статтею 209 названого Кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
особа, яка не
виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе
майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або
необережності), крім випадків, передбачених законом або договором.
Судовими інстанціями з достатньою повнотою встановлено обставини,
які свідчать про відсутність вини Л-ського МГКЗ у невиконанні
зобов'язань за договором від ХХ.12.2001р., оскільки майно позивача
було визнано речовими доказами у кримінальній справі, вилучено й
реалізовано поза волею відповідача.
З огляду на викладене не вбачається передбачених законом підстав
для скасування оскаржуваних судових рішень.
Керуючись статтями 111-9, 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Ч-ської області від ХХ.11.2003 р. та
постанову Я-ського апеляційного господарського суду від ХХ.02.
2004 р. зі справи № Х2 залишити без змін, а касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "ХХХ" - без задоволення.