ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.05.2004 Справа N 20-9/015
Вищий господарський суд України у складі: суддя Москаленко В.С.-
головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Джунь В.В.
розглянув касаційну скаргу колективного підприємства "ХХХ", м.
Н-ськ (далі - КП "ХХХ")
на рішення господарського суду міста Севастополя від 23-25.12.2003
та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 26.02.2004
зі справи № 20-9/015
за позовом КП "ХХХ"
до відкритого акціонерного товариства "YYY", м. Н-ськ (далі - ВАТ
"YYY")
про стягнення 52401,42 грн.,
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
КП "XXX": А.А.А.,
ВАТ "YYY": не з'явився.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд
України
ВСТАНОВИВ:
КП "XXX" звернулось до господарського суду міста Севастополя з
позовом до ВАТ "YYY" про стягнення 52401,42 грн., отриманих без
достатніх підстав. У подальшому позивач уточнив суму позову та
просив стягнути 33847,12 грн. Рішенням господарського суду міста
Севастополя від 23-25.12.2003 (суддя Рибіна С.А.) в задоволенні
позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем названі кошти перера
ховувались не безпідставно, а як плата за оренду приміщення.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.02.2004 (суддя Щепанска А.О. - головуюча, судді Горошко Н.П.,
Прокопанич Н.П.) назване рішення залишено без змін з тих же
мотивів.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України КП "XXX"
просить рішення місцевого господарського суду та постанову
апеляційної інстанції скасувати і стягнути з відповідача 33847,12
грн. На думку скаржника, визнання у судовому порядку неукладеним
договору оренди, згідно з яким було перераховано спірну суму,
свідчить про безпідставність перерахування коштів за цим
договором. Тому відповідно до статті 469 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(далі ЦК України) перераховані за
кошти підлягають поверненню як безпідставно отримане майно.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
належним
чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.
Представник ВАТ "YYY" у судове засідання не з'явився.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних
обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника КП "XXX", Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду
першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду з
урахуванням такого.
Судовими інстанціями інстанції у справі встановлено, що:
- 04.12.1998 позивач та відповідач уклали договір №2 оренди
приміщень, розташованих в м. Н-ську по вул. М-ського в будинку №
99 загальною площею 411 м. кв. (далі Договір);
- за період з грудня 1998 року по грудень 2000 року позивачем за
Договором сплачено 33847,12 грн. орендної плати;
- 01.12.2000 позивач та відповідач уклали договір купівлі-продажу
приміщень, які були предметом договору оренди;
- рішенням господарського суду міста Севастополя від 23.10.2002 у
справі №20-2/286 Договір було визнано неукладеним ;
- у період з грудня 1998 по грудень 2000 року позивач фактично
користувався приміщеннями відповідача.
Причиною спору у даній справі стало безпідставне, на думку
позивача, отримання коштів за оренду приміщень, оскільки договір
на підставі якого вони перераховувалися, визнано неукладеним.
Проте, як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач
користувався приміщеннями відповідача з грудня 1998 по грудень
2000 року відповідно до умов Договору, та сплачував орендну плату
на підставі рахунків, що йому надавалися. З урахуванням цих
обставин судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що
сторони перебували у відносинах майнового найму, врегульованих
главою 25 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
. Відповідно до статті 265 ЦК
України ( 1540-06 ) (1540-06)
наймач був зобов'язаний вносити плату за
користування майном. Таким чином, твердження позивача про
безпідставність отримання відповідачем його коштів не відповідає
обставинам справи, встановленим судовими інстанціями. Сам факт
визнання Договору неукладеним не є підставою для повернення
коштів. Стаття 469 ЦК України ( 1540-06 ) (1540-06)
, на яку посилається
позивач як на підставу своїх вимог, також не передбачає повернення
коштів у випадку визнання неукладеним Договору оренди, оскільки
позивач зі свого боку не в змозі повернути фактичне користування
приміщеннями, які належали відповідачу.
З урахуванням наведеного у Вищого господарського суду України
відсутні підстави для скасування рішення місцевого суду та
постанови апеляційного суду та повернення позивачу коштів,
перерахованих ним за фактичне користування майном відповідача.
Керуючись статтями 111-7- 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського міста Севастополя від 23-25.12.2003 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
26.02.2004 зі справи № 20-9/015 залишити без змін, а касаційну
скаргу колективного підприємства "XXX" - без задоволення.
Суддя В. Москаленко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Джунь