ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2004 Справа N 32/155
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Черногуза Ф.Ф. (головуючого),
суддів Михайлюка М.В., Невдашенко Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Регіонального відділення Фонду державного майна України по
Дніпропетровській області
на постанову від 20.01.2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі N 32/155 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна
України по Дніпропетровській області
до Приватного навчального закладу "Інститут ділового
адміністрування"
про стягнення пені, штрафу, розірвання договору
купівлі-продажу та ін.
за участю представників сторін:
позивача Сердюк Л.В.
відповідача Панченко М.І., Власов Ю.В.
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2003 року регіональне відділення Фонду державного
майна України по Дніпропетровській області звернулося до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом до
приватного навчального закладу "Інститут ділового адміністрування"
про стягнення пені, штрафу, розірвання договору купівлі-продажу та
ін.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
25.09.2003 р. (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено частково та
стягнуто 18,85 грн. пені, 324,94 грн. неустойки, 51 грн.
державного мита та 59 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В іншій частині позову щодо
розірвання договору та спонукання відповідача повернути об'єкт
приватизації до державної власності відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 20.01.2004 (головуючий Белінська В.О., судді
Павловський П.П., Євстигнеєв О.С.) вказане рішення суду змінено та
відмовлено в позові регіональному відділенню фонду державного
майна України по Дніпропетровській області в повному обсязі,
оскільки щодо вимоги про стягнення пені та неустойки позивач
пропустив строк позовної давності.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просить її скасувати як таку, що прийнята при неправильному
застосуванні норм матеріального та процесуального права. Зокрема,
заявник наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції невірно
вирахувано строк позовної давності.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить постанову
залишити без змін, оскільки вона є обґрунтованою та відповідає
вимогам закону.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі
встановлених фактичних обставин справи застосування норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди попередніх інстанцій, 04.09.2001 р. між
позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу
об'єкта незавершеного будівництва N 15058 "Гуртожиток на 608
місць", що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Будьонного
(далі - Договір).
Відповідно до п. 2.1 Договору покупець зобов'язувався внести
1 624,71 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30
календарних днів з моменту підписання цього договору.
Пункт 2.2 Договору встановлено, що після сплати 50% вартості
об'єкта незавершеного будівництва протягом 30 календарних днів з
моменту нотаріального посвідчення цього договору може бути надана
розстрочка платежу за умови, якщо з цього питання покупець не
пізніше як за 10 днів до кінця терміну сплати за придбаний об'єкт
приватизації звернувся до державного органу приватизації.
Передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцю
в 5-денний термін після сплати 50% ціни продажу об'єкта (п. 3.1
договору).
11.09.2001 р., як встановили суди, покупець сплатив 50%
вартості придбаного об'єкта приватизації. Залишок вартості
придбаного об'єкта приватизації відповідач сплатив лише
02.11.2001 р., що підтверджується копією платіжного доручення
N 379 від 02 листопада 2001 р.
Пунктами 7.2 та 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення
терміну сплати за об'єкт приватизації покупець сплачує продавцю
пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожний день
прострочення, а у разі, якщо покупець протягом 30 календарних днів
з моменту нотаріального посвідчення цього договору не виконає
вимоги пунктів 2.1. та 2.2 цього договору, то він зобов'язаний
сплатити продавцю неустойку в розмірі 20% від ціни придбаного
об'єкта.
За таких обставин, господарський суд Дніпропетровської
області дійшов висновку, що відповідач порушив термін оплати за
об'єкт приватизації на 29 календарних днів, а тому зобов'язаний
сплатити на користь позивача пеню у розмірі 0,1% від несплаченої
вартості об'єкту приватизації за кожен день прострочки платежу та
неустойку в розмірі 20% від ціни придбаного об'єкту.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд не погодився
з таким висновком суду, зазначивши, що судом не враховано строки
позовної давності, оскільки відповідно до ст. 72 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені)
застосовується скорочений строк позовної давності шість місяців.
Тоді як, повністю вартість об'єкта була сплачена
02.11.2001 р., а з позовом позивач звернувся лише 06.08.2003 р,,
тобто за межами строку позовної давності, а тому суд апеляційної
інстанції обґрунтовано вважає, що підстави для задоволення позову
в частині стягнення пені та неустойки відсутні.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони виходять за межі
юрисдикції касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти їх.
Касаційна інстанція лише на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального
права, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення
касаційної скарги.
З урахуванням викладено, колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла висновку, що постанова Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 20.01.2004 р. є обґрунтованою
та відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому
підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 20.01.2004 р. у справі N 32/155 залишити без змін, а касаційну
скаргу - без задоволення.