ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.05.2004 Справа N 1/294-03-6994
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді
суддів
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “В” на постанову Одеського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003 року
у справі № 1/294-03-6994 господарського суду Одеської області
за позовом Виробничого управління комунального господарства
Іллічівської міської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “В”
про стягнення 12 953,29грн., розірвання договору, звільнення
приміщення
за участю представників:
Виробниче управління комунального господарства Іллічівської
міської ради – не з’явилися;
ТОВ “В – не з’явилися
в с т а н о в и л а :
Виробниче управління комунального господарства Іллічівської
міської ради звернулося до господарського суду Одеської області
з позовом та просило суд:
- розірвати договір оренди нежилого приміщення від
16.09.94р.;
- зобов’язати відповідача – Товариство з обмеженою
відповідальністю “В” звільнити та передати орендоване приміщення
площею 560кв.м. , розташоване в буд. № 2 по вул. Праці у м.
Іллічівськ Одеської області;
- стягнути з відповідача 12 953,29грн., у т.ч. 12 908,23грн.
основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції,
45,06грн. в рахунок сплати трьох процентів річних
-
В обгрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що
відповідачем систематично порушуються умови договору щодо
строків внесення орендної плати, а також надано частину
приміщення в суборенду без узгодження з орендодавцем (а.с.2-4).
До прийняття рішення по суті заявлених вимог, позивач,
користуючись наданими йому в силу 22 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
правами, зменшував та збільшував розмір заявлених вимог (а.с.33-
34,61-62). Остаточно позивач просить суд:
- розірвати договір оренди нежилого приміщення від
16.09.94р.;
- зобов’язати відповідача – Товариство з обмеженою
відповідальністю “В” звільнити та передати орендоване
приміщення;
- стягнути з відповідача 10 264,33грн. основної
заборгованості з урахуванням індексу інфляції.
Відповідач у справі – ТОВ “В” у відзиві на позов просить
провадження у справі припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, вказуючи на те, що в липні 2003р.
заборгованість по орендній платі погашена повністю (а.с.27).
Рішенням господарського суду Одеської області від 14.11.2003р.:
- провадження у справі в частині стягнення 10 264,33грн.
припинено;
- в іншій частині позову – відмовлено (а.с.71-73).
Припиняючи провадження в частині стягнення заборгованості у сумі
10 264,33грн., суд першої інстанції виходив з того, що на момент
прийняття рішення у справі заборгованість погашена відповідачем.
В частині розірвання договору та зобов’язання передати нежиле
приміщення відмовлено з тих підстав, що зазначені вимоги носять
похідний характер і, на думку суду, можуть бути задоволенні лише
у разі наявності заборгованості з орендної плати.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. рішення господарського суду Одеської області від
14.11.2003р. в частині відмови у задоволенні заявлених вимог
щодо розірвання договору та зобов’язання звільнити приміщення
скасовано, позовні вимоги в цій частині задоволені (а.с.89-90).
Відповідно до постанови суду апеляційної інстанції договір
оренди нежилих приміщень від 16.09.94р., укладений сторонами,
розірвано; відповідача зобов’язано звільнити орендоване
приміщення.
Скасовуючи рішення суду в частині відмови у позові, суд
апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої
інстанції щодо безпідставності заявлених вимог в цій частині
помилковий. Так, відповідач не виконував належним чином і в
установлений строк взяті на себе зобов’язання щодо сплати
орендної плати, що дає підстави позивачу вимагати розірвання
договору та передачі орендованих приміщень.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ “В”
звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною
каргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення суду
першої інстанції.
У поданій касаційній скарзі ТОВ “В” стверджує про неправильне
застосування судом апеляційної інстанції ст. 269 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Скаржник посилається на те, що суд першої інстанції дійшов
правильного висновку щодо необгрунтованості заявлених вимог в
частині розірвання договору та звільнення орендованого
приміщення, оскільки на момент прийняття рішення у справі
заборгованість щодо сплати орендних платежів була погашена.
Суди, на думку скаржника, повинні були застосувати ст. 80 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
та припинити провадження у справі, оскільки
на момент прийняття рішення договір оренди припинив свою дію.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що
16.09.94р. між сторонами у справі укладено договір, за умовами
якого Виробниче управління комунального господарства
Іллічівської міської ради передало відповідачу – ТОВ „В” у
строкове платне користування нежиле приміщення та площадку, що є
комунальною власністю, площею 560кв.м. , розташовані по вул.
Праці, 2 в м. Іллічівськ Одеської області. При цьому, суди
дійшли правильного висновку про те, що вказаний договір за своєю
правовою природою відноситься до договору оренди і між сторонами
в силу укладення такого договору виникли зобов’язальні відносини
з оренди майна, яке є комунальною власністю.
Відносини майнового найму, різновидом якого є оренда,
врегульовані нормами глави 25 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
; відносини
оренди державного та комунального майна - Законом України “Про
оренду державного та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
(на момент
укладення договору – Закон України „Про оренду майна державних
підприємств та організацій” ( 2269-12 ) (2269-12)
).
Відповідно до ст. 258 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, строк договору
майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не
встановлено чинним законодавством, що також передбачено і ст. 17
Закону України “Про оренду державного та комунального майна”
( 2269-12 ) (2269-12)
(ст. 19 Закону України „Про оренду державних
підприємств та організацій” ( 2269-12 ) (2269-12)
).
Термін дії договору за згодою сторін визначено з 1.10.1994р. до
01.10.2004р.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції,
відповідач взяті на себе зобов’язання за цим договором у
встановлений ним строк щодо сплати орендної плати не виконував.
Між тим, відповідно до ст.ст. 161,162 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в
установлений строк відповідно до вказівок, зокрема, закону,
договору; одностороння відмова від виконання зобов'язання за
загальним правилом не допускається.
Встановлені загальними нормами вимоги щодо виконання зобов’язань
також передбачені і нормами спеціального законодавства. Так,
відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного
та комунального майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
, орендар зобов'язаний вносити
орендну плату своєчасно і у повному обсязі (п. 3 ст. 20 Закону
України „Про оренду державних підприємств та організацій”
( 2269-12 ) (2269-12)
).
При цьому, за змістом ч. 3 ст. 26 Закону (п. 3 ст. 29 Закону
України „Про оренду державних підприємств та організацій”
( 2269-12 ) (2269-12)
), на вимогу однієї із сторін договір оренди може
бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання
сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених
законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
(ч. 1 ст. 30 Закону
України Про оренду державного підприємств та організацій”), у
разі розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути
орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі
оренди.
Посилання скаржника на погашення ним заборгованості щодо сплати
орендної плати до прийняття рішення у даній справі безпідставно
взяті до уваги судом першої інстанції як підстава для відмови у
задоволенні позову в частині розірвання договору та зобов’язання
передати приміщення. Так, заборгованість щодо орендної плати
погашена у період розгляду даної справи (зобов’язання з сплати
орендної плати припинені внаслідок укладення угоди щодо
зарахування однорідних вимог відповідно до ст. 217 ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
та виконання зобов’язання в натурі згідно ст. 216 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
). Однак, зазначене зобов’язання із сплати
орендної плати виконані неналежним чином, з порушенням
встановленого строку. В силу п. 5.3 договору, дострокове
розірвання договору передбачено у випадку порушення строків
внесення орендної плати більше ніж на місяць.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо
обґрунтованості заявлених вимог в частині розірвання договору та
повернення об’єкту оренди і правомірно скасував рішення,
прийняте судом першої інстанції, в частині розірвання договору
та звільнення приміщення.
Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
провадження у справі підлягає припиненню якщо відсутній предмет
спору.
Таким чином, враховуючи погашення заборгованості із сплати
орендної плати відповідачем, що є предметом спору, до прийняття
рішення у справі, суди обґрунтовано дійшли висновку про
необхідність припинення провадження у справі в цій частині.
За таких обставин, постанова Одеського апеляційного
господарського суду від 23.12.2003р. відповідає нормам
матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстав
для її скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
постанову Одеського апеляційного господарського суду від
23.12.2003р. у справі № 1/294-03-6994 залишити без змін, а
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „В” -
без задоволення.