Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2004 Справа N 20-4/206
Київ
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючої
суддів
розглянувши касаційну Державної податкової інспекції
скаргу у Гагарінському районі м.
Севастополя
на постанову від 23 грудня 2003 р.
Севастопольського господарського суду
апеляційного
за позовом Державної податкової інспекції
у Гагарінському районі м.
Севастополя
до Приватного підприємства "Ф"
до Товариства з обмеженою
відповідальністю "А"
про визнання недійсною угоди
У судове засідання представники сторін не з'явились, повідомлені
належно про час і місце розгляду касаційної скарги
Державною податковою інспекцією у Гагарінському районі м.
Севастополя у серпні 2003 р. заявлений позов про визнання
недійсною угоди, як укладеної між Приватним підприємством "Ф" та
Товариством з обмеженою відповідальністю "А", з метою, що
суперечить інтересам держави на підставі статті 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
та про стягнення з ТОВ "А" на користь
ПП "Ф всього одержаного за угодою, та про стягнення з ПП "Ф"
всього одержаного за угодою в доход держави (з урахуванням
уточнень, викладених в заяві від 3.11.2003р.) Позовні вимоги
мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "А" за
юридичною адресою не знаходиться, звітності до податкових органів
не подавало, податки не нараховувало та не сплачувало, установчі
документи ТОВ "А" рішенням Святошинського районного суду м. Києва
від 22.07.2002 визнані недійсними з моменту його реєстрації.
Наведене дало підстави податковій службі вважати угоду укладеною з
боку ТОВ "А" з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 4 листопада
2003р., ухваленим суддею, відмовлено у задоволенні позовних вимог
про визнання недійсною угоди, укладеної між Приватним
підприємством "Ф" та Товариством з обмеженою відповідальністю "А".
Рішення господарського суду мотивоване тим, що позивачем не
доведено в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави
і суспільства мета укладання угоди, а також є недоведеною
наявність в діях відповідачів умислу. У рішенні зазначено про те,
що оспорювана угода була укладена та виконана відповідачами до
набрання чинності рішення Святошинського районного суду м. Києва
від 22.07.2002, яким визнані недійсними установчі документи ТОВ
"А" з моменту його реєстрації. Наведене визнане судом підставою
для відмови у визнанні оспорюваної угоди недійсною за ознаками
статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 23
грудня 2003р. залишив перевірене рішення Господарського суду м.
Севастополя від 4.11.2003р. без змін з тих же підстав, а
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Гагарінському
районі м. Севастополя залишив без задоволення.
Державна податкова інспекція у Гагарінському районі м.
Севастополя, звернулась з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить постанову
Севастопольського апеляційного суду скасувати як таку, що прийнята
з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи свої вимоги, викладені в касаційні скарзі, ДПІ
посилається на неправильне незастосування господарськими судами до
спірного договору статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
приписами якої передбачено, що для визнання угоди укладеної з
метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства
недійсною, достатньо довести наявність умислу лише у однієї з
сторін. Вважає, що ДПІ, як позивач, довів наявність підстав, для
визнання недійсною угоди, укладеної між Приватним підприємством
"Ф" та Товариством з обмеженою відповідальністю "А", з метою, що
суперечить інтересам держави на підставі статті 49 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
. Зауважує на тому, що до угод, які
підпадають під ознаки статті 49 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та
юридичними особами доходів від оподаткування. Звертаґ: увагу суду
на те, що визнання у судовому порядку установчих документів
суб'єкта підприємницької діяльності недійсним є підставою для
визнання недійсної угоди, укладеної таким суб'єктом
підприємницької діяльності.
Приватним підприємством "Ф" та Товариством з обмеженою
відповідальністю "А" відзиви на касаційну скаргу не надіслано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді,
перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної
інстанцій приписів матеріального і процесуального законодавства,
відзначає наступне:
Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави
і суспільства, є недійсною. Як зазначено в Постанові Пленуму
Верховного суду України "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" ( v0003700-78 ) (v0003700-78)
дія цієї норми
поширюється на угоди, які порушують основні принципи існуючого
суспільного ладу, до них, зокрема, належать угоди, спрямовані на
приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування
доходів.
Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено та
підтверджено під час здійснення апеляційного провадження, що між
Приватним підприємством "Ф" та Товариством з обмеженою
відповідальністю "А" 13.08.2001р. укладено договір субпідряду № 20
на виконання будівельних робіт на загальну суму 8850 грн.
Одержання робіт ПП "Ф" підтверджено актом виконаних робіт (на 10
а.с). ПП "Ф" в рахунок оплати за виконані роботи платіжним
дорученням від 13.08.2001 № 15 перерахував на розрахунковий
рахунок ТОВ "А" грошові кошти у сумі 8850 грн., в т.ч. 1475 грн.
ПДВ. На виконання цього договору ТОВ "А" виписувало податкову
накладну від 13.08.2001р. № 43 з відображенням податку на додану
вартість з суми виконаних робіт. Як встановлено судами та
вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою
відповідальністю "А" за юридичною адресою не знаходиться, за весь
період діяльності підприємство звітність до податкового органу не
надавало і податків не сплачувало (хоч за спірною угодою одержало
доход і на підставі податкових накладних взяло на себе податкові
зобов'язання).
Посилання суду першої та апеляційної інстанції на недоведеність
факту створення ТОВ "А" а відтак і укладання спірної угоди, з
метою ухилення від сплати податків спростовуються рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 22.07.2002 про визнання
недійсними установчих документів цього підприємства з моменту його
реєстрації, оскільки цим судовим рішенням встановлені факти
реєстрації ТОВ "А" громадянами К-ук Ю.О. та Яко Т.Б., які як
засновники підприємства зареєстрували ТОВ "А" за винагороду,
ніякої фінансово-господарської діяльності не вели, рахунків у
банку не відкривали, звітних, банківських документів не
підписували. Ці обставини існували на час укладання угоди між
відповідачами і у суду відсутні правові підстави для сумніву щодо
наміру таких засновників не дотримуватись приписів законодавства
та ухилятися від сплати податків.
У зв'язку з викладеним, рішення і постанова у справі визнаються
такими, що підлягають скасуванню як прийняті з порушенням норм
матеріального права, а касаційна скарга податкової служби
задовольняється.
З огляду на зазначене та керуючись статтями 49 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду м. Севастополя від 4 листопада 2003 та
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від
23 грудня 2003 у справі № 20-4/206 скасувати. Позовні вимоги ДПІ у
Гагарінському районі м. Севастополя задовольнити.
Угоду, укладену між Приватним підприємством "Ф" та Товариством з
обмеженою відповідальністю "А" на суму 8850 грн. визнати
недійсною. Стягнути з ТОВ "А", на користь ПП "Ф" 8850 грн.
Стягнути з ПП "Ф" в доход Державного бюджету 8850 грн.
Доручити господарському суду м. Севастополя видати накази на
виконання цієї постанови з зазначенням відповідних рахунків.
Касаційну скаргу ДПІ у Гагарінському районі м. Севастополя
задовольнити.