ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2004 справа N 6/203-1920
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Тернополі
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 18.11.2003
у справі № 6/203-1920
господарського суду Тернопільської області
за позовом ТОВ "НС" в особі Тернопільської
філії ТОВ "НС"
до ДПІ у м. Тернополі
про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 26.08.2003
у справі № 6/203-1920, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003 позов задоволено:
податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Тернополі
№ 3924/0000802603/20010 від 17.06.2003 про донарахування позивачу
податку на прибуток у сумі 95 610 грн. та застосування штрафних
санкцій у розмірі 19 122 грн. визнано недійсним. Стягнуто з ДПІ у
м. Тернополі на користь позивача витрати по оплаті державного мита
у розмірі 85 грн. та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. У касаційні скарзі ДПІ у м.
Тернополі просить скасувати рішення господарського суду
Тернопільської області від 26.08.2003 та постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 18.11.2003 у справі
№ 6/203-1920, у задоволенні позову відмовити, посилаючись на
неправомірне застосування господарським судом апеляційної
інстанції до спірних правовідносин норм п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10
Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"
( 283/97-ВР ) (283/97-ВР)
від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (зі змінами і
доповненнями), оскільки дана норма регулює порядок оподаткування в
тому випадку, коли принцип гри передбачає здійснення ставки та
отримання виграшу в межах одного робочого дня.
Сторони не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх
представників в засіданні суду касаційної інстанції.
Перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи
та правильність їх юридичної оцінки господарським судом першої та
апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що ДПІ у м. Тернополі було проведено позапланову комплексну
документальну перевірку підприємства позивача щодо дотримання
вимог податкового та валютного законодавства за період з
01.02.2002 по 01.04.2003, за наслідками якої складено акт
№ 26-23/18 від 11.06.2003, яким встановлено порушення позивачем
п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, а саме: здійснення виплати
виграшів без утримання та внесення до бюджету 30 % податку на
прибуток з суми таких виграшів у ІІІ-му кварталі 2002 р.
На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у м. Тернополі прийнято
податкове повідомлення-рішення № 3924/0000802603/20010 від
17.06.2003, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з
податку на прибуток у сумі 114 732 грн. (в т.ч. основний платіж -
95 610 грн., штрафні санкції - 19 122 грн.).
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції
виходив з того, що відповідач не довів порушення позивачем норм
податкового законодавства, зазначених в акті перевірки, і
неправомірно застосував до спірних правовідносин п.п. 10.2.1 п.
10.2 ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, оскільки в даному випадку підлягає
застосуванню п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону щодо утримання і
внесення до бюджету 30 % від суми прибутку особи (а не суми
виграшу).
Залишаючи без змін рішення господарського суду першої інстанції,
господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що порядок
оподаткування доходів від грального бізнесу букмекерських контор
визначається згідно з п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(тобто
утримання і внесення до бюджету 30 % від суми виграшів), але
оподаткуванню підлягає сума "чистого" виграшу, яка визначається як
різниця між загальною сумою виграшу і сумою внесених гравцем
ставок)).
Однак, вищезазначені висновки господарських судів не є такими, що
ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права
та всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це
передбачено ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
з огляду на наступне.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
господарські суди
першої та апеляційної інстанцій неповно з'ясували фактичні
обставини справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, не дали належну оцінку всім доказам у справі.
Відповідно до п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
платник податку,
який здійснює виплату виграшів у лотерею або інші види ігор чи
розиграшів, які передбачають придбання особою права на участь у
таких іграх чи розиграшах до їх проведення, зобов'язаний
утримувати та вносити до бюджету 30 відсотків від суми таких
виграшів.
А згідно з п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 цього Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
незалежно від положень підпункту 10.2.1 цього пункту будь-яка
особа, яка здійснює виплату особі у зв'язку із виграшем у казино,
бінго, інші ігри у гральних місцях (домах), зобов'язана утримувати
та вносити до бюджету 30 відсотків від суми прибутку такої особи,
який визначається як різниця між її доходами, отриманими у вигляді
виграшів за відповідний робочий день, та витратами, понесеними
такою фізичною особою протягом такого робочого дня, пов'язаними з
таким виграшем, але не більше суми такого виграшу.
Аналіз зазначених норм Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
свідчить, що порядок оподаткування
доходів від грального бізнесу передбачає два шляхи утримання і
сплати податку: - від суми виграшу гравця (п.п. 10.2.1 п. 10.2 ст.
10); - від суми прибутку гравця (п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10), при
цьому норми п.п. 10.2.2 п. 10.2 ст. 10 Закону ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
підлягають застосуванню у тих випадках, коли гравцем протягом
одного робочого дня понесено витрати на гру та одержано виграші.
Однак, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не
досліджено вищезазначені питання, не встановлено коли було
прийнято від гравців ставки на спортивні події, і коли було
виплачено суми виграшів.
Крім того, господарські суди, пославшись на те, що суми здійснених
виплат (зазначених в акті перевірки) та суми виграшів не тотожні
між собою, не дослідили і не встановили фактичну суму виграшів
гравців у спірний період.
Не досліджено також господарськими судами і механізм виплати
виграшів у букмекерських конторах, в т.ч. нормативне врегулювання
зазначеного питання.
Щодо посилання господарського суду на недоведення відповідачем
факту наявності порушення податкового законодавства з боку
позивача, то слід зазначити, що відповідно до п.п. 4.2.3 п. 4.2
ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ обов'язок доведення того, що
будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках,
визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків, за винятком випадків,
визначених пунктом 4.3 цієї статті.
Вищенаведене свідчить про те, що судами зроблено висновки при
неповно встановлених обставинах справи.
Невстановлення вищезазначених обставин справи при розгляді справи
судами попередніх інстанцій позбавляє касаційну інстанцію
можливості зробити висновки щодо правильного застосування норм
матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим
постановлені у справі судові рішення підлягають скасува нню, а
справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.
До такого висновку колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить з врахуванням меж повноважень касаційної
інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, та неможливістю зробити висновки щодо правильності
вирішення спору при невстановлені судами попередніх інстанцій
обставин відповідно до предмету спору.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до
уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені
чинним законодавством засоби для всебічного, повного та
об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків
сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із
вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Тернополі задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 18.11.2003 та рішення господарського суду Тернопільської
області від 26.08.2003 у справі № 6/203-1920, а справу передати m`
новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.