ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2004 Справа N 34/18
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну ВАТ “Д”
скаргу
на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.06.2003
року
у справі за позовом ВАТ “Е”
до ВАТ “Д”
про стягнення 26 507 872, 88 грн.
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2002 року, відкрите акціонерне товариство
“Енергопостачальна компанія Дніпрообленерго” звернулось до суду
з позовом, про стягнення з відкритого акціонерного товариства
“Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського”
вартості поставленої по договору № 4/177 Д від 10.07.1997 року
електричної енергії у сумі 21 353 126,52 грн., 1 925 840,52 грн.
на відшкодування втрат від інфляції, відсотків у сумі 420 888,98
грн., та 2 808 016,86 грн. за перетоки реактивної енергії.
Заявою від 04.03.2003 року позивач погодився з зустрічною заявою
відповідача щодо відсутності підстав вважати спірний договір
укладеним і просив згідно ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов’язати відповідача оплатити вартість поставленої
електроенергії у сумі 23 816 090,97 грн. та 2 312 335,70 грн. на
відшкодування втрат від знецінення коштів в наслідок інфляції.
Заявою від 03.03.2003 року відкрите акціонерне товариство “Д”
просило визнати договір № 4/177Д про поставку електричної
енергії від 10.07.1997 року неукладеним.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
17.03.2003 року, залишеним без змін постановою
Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
17.06.2003 року, вимоги сторін задоволені.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою відповідач
звернувся з касаційною скаргою в якій просить постановлені по
справі судові рішення скасувати, як такі що постановлені з
порушенням норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін,
перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги судова
колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню виходячи з наступного.
В обґрунтування своїх первісних вимог позивач посилався на
договір від 10.07.1997 року, відповідно до якого позивач
зобов‘язався поставляти електричну енергію, а відповідач в свою
чергу своєчасно її оплачувати на визначених цим договором
умовах.
Проте, як встановлено місцевим та апеляційним судом зазначений
договір було підписано відповідачем із протоколом розбіжностей
без погодження зазначених у протоколі розбіжностей щодо умов
поставки і оплати електроенергії з позивачем і без розгляду
цього питання судом, а тому місцевий господарський суд і суд
апеляційної інстанції прийшли до правильного висновку про те, що
договір № 4/177 Д від 10.07.1997 року не можна визнати укладеним
та таким що породжує для сторін правові наслідки і обґрунтовано
виходили з права позивача витребувати отриману електроенергію у
визначеному ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порядку.
А оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про
електроенергетику” ( 575/97-ВР ) (575/97-ВР)
електрична енергія є товарною
продукцією і відповідно до ст. 469 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
особа,
яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої
підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана
повернути безпідставно придбане майно цій особі, а в разі
неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі
повинна відшкодувати його вартість, що визначається на момент
придбання, суди правомірно виходячи з встановлених обсягів
спожитої відповідачем еклектичної енергії постановили рішення
про стягнення її вартості у сумі 23 816 090,97 грн.
Проте з висновками суду першої інстанції та апеляційного суду
щодо права позивача на стягнення вартості електричної енергії з
урахування знецінення його коштів в наслідок інфляції погодитись
не можна.
Предметом спору, з чим позивач погоджується і у своєму відзиві
на касаційну скаргу, є витребування майна у визначеному ст. 469
ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
порядку, що виключає наявність між
сторонами попередніх зобов’язань і застосування ст. 214 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
або визнання обрахованої позивачем суми
знецінення коштів із-за інфляції збитками, оскільки спір
стосується майна у вигляді товарних цінностей і його вартості, а
не грошових зобов’язань відповідача.
При такому положенні, та враховуючи, що обставини справи
встановлені судами з достатньою повнотою судова колегія вважає
можливим не передаючи справу на новий розгляд у позові щодо
стягнення 2 312 335,70 грн., як збитків, відмовити, залишивши у
решті рішення та постанову без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарсько суду Дніпропетровської області від
17.03.2003 року, постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 17.06.2003 року щодо стягнення
2 312 335,70 грн. скасувати і у позові в цій частині відмовити.
В решті рішення та постанову залишити без змін.