ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2004 Справа N 6/2/65
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
за участю повноважних представників:
позивача
відповідача
розглянувши у ТзОВ "Торговельно-промислове
відкритому підприємство "С"
судовому засіданні
касаційну скаргу
господарського суду Запорізької
на рішення області від 2 вересня 2003 року
та постанову від 27 січня 2004 року
Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 6/2/65
за позовом ВАТ "ДД"
до ТзОВ "Торговельно-промислове
підприємство "С"
про визнання недійсними векселів та
визнання їх такими, що не
підлягають оплаті,
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2002 року позивач звернувся до господарського суду
Запорізької області з позовом до відповідача про визнання
недійсними простих векселів.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 2 вересня
2003 позов задоволений частково. Визнані прості векселі, емітовані
позивачем на користь відповідача такими, що не підлягають оплаті.
В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 27
січня 2004 року рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення
скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній
фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування
господарськими судами при прийняті оскаржуваних судових рішень
норм матеріального права, суд вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 9 грудня 1998 року між
відповідачем та ТОВ "ДФ" був укладений договір доручення, згідно
умов якого довіритель доручив повіреному реалізувати цемент марки
ПЦ-400 в кількості 3 474 тн за ціною 106,68 грн. за тону.
На виконання зобов'язань, ТОВ "ДФ" 9 грудня 1998 року уклало з ВАТ
"ДД" договір купівлі-продажу № 735, згідно умов якого
зобов'язалось передати у власність позивача цемент марки ПЦ-400 в
кількості 3 474 тн за ціною 109,68 грн. за тону, а позивач -
прийняти цемент та сплатити його вартість.
На підставі укладеного 15 листопада 2000 року між сторонами у
справі договору купівлі-продажу № 106, відповідач зобов'язався
продати позивачу 3474 тн цементу марки ПЦ-400 по ціні 109, 68 грн.
за тону, пунктом 4.1 якого передбачено, що на момент укладення
договору № 106 товар передано покупцю.
Згідно додаткової угоди № 1 від 05.03.2002 року до договору
купівлі-продажу № 106, оплата по цьому договору здійснюється
шляхом видачі покупцем продавцю простого векселю з терміном оплати
за пред'явленням на всю суму заборгованості до 31 грудня 2002
року. Виконуючи умови вказаного договору, позивач видав
відповідачу спірні прості векселі.
Місцевий господарський суд, приймаючи рішення від 2 вересня 2003
року, правильно встановив той факт, що рішенням господарського
суду Запорізької області від 22.10.2001 року у справі № 1/3/972,
залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України
від 17.09.2002 року, заборгованість за вказаний цемент стягнута з
позивача на користь ТОВ "ДФ".
Тобто, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції,
вартість поставленого цементу в кількості 3474 тн позивачем
сплачена як на підставі рішення господарського суду від 22 жовтня
2001 року у справі № 1/3/972, так і шляхом видачі отриманих
векселів.
Враховуючи, що в даному випадку видані векселі виступили як в
якості цінних паперів, так як і розрахункові документи, суд
вважає, що господарський суд, з яким погодилась апеляційна
інстанція, правильно визнав спірні векселі такими, що не
підлягають оплаті.
У процесі розгляду місцевим судом та перегляду справи апеляційним
господарським судом за наявними в справі доказами, вірно
встановлено, що предметом договору № 735 і договору № 106 є один і
той же цемент, власником якого є відповідач, що встановлено
рішенням арбітражного суду Запорізької області від 17 жовтня 2000
року по справі № 4/1/361д. Факт відсутності векселів у скаржника
не впливає на можливість визнання їх такими, що не підлягають
оплаті.
Виходячи з викладеного, судові рішення відповідають обставинам
справи та вимогам закону, тому її необхідно залишити без змін.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, суд вважає
необгрунтованими, оскільки вони не відповідають нормам діючого
законодавства, що регулює дані правовідносини.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Запорізької області від 2 вересня 2003
року та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 27 січня 2004 року залишити без змін, а касаційну скаргу ТзОВ
"Торговельно-промислове підприємство "С" - без задоволення.