ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.05.2004 справа N 3/139
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів
розглянувши у ДПІ у м. Рівне
відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 07.10.2003
у справі № 3/139
господарського суду Рівненської області
за позовом Військового прокурора Рівненського
гарнізону в інтересах держави в
особі військової частини А-2647
до ДПІ у м. Рівне,
Головного фінансового управління
Рівненської обласної державної
адміністрації,
Управління державного казначейства
у Рівненській області,
Управління бюджету та фінансів
Рівненського міського виконавчого
комітету
про повернення транспортного податку у
сумі 2054,05 грн. та пені у сумі
12,63 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: присутній
від відповідача 1: не з'явився.
від відповідача 2: не з'явився.
від відповідача 3: присутній
від відповідача 4: не з'явився.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Рівненської області від 17.06.2003 у
справі № 3/139, залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 07.10.2003 позов задоволено:
зобов'язано управління державного казначейства у Рівненській
області повернути з місцевого бюджету м. Рівне на користь
військової частини А-2647 податок з власників з власників
транспортних засобів у сумі 2 067, 12 грн. Судові рішення
мотивовані тим, що позивач звільнений від сплати податку з
власників транспортних засобів, згідно з ч. 2 ст. 14 Закону
України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
від 12.06.1991
№ 1934-ХІІ (зі змінами і доповненнями).
У касаційній скарзі ДПІ у м. Рівне просить скасувати постанову
Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2003 у
справі № 3/139 та прийняти нове рішення про відмову у позові,
посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції
норм матеріального права, а саме: ст.ст. 1, 3 Закону України "Про
систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
від 25.06.1991 № 1251-ХІІ та
Закону України "Про податок з власників транспортних засобів та
інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
від 11.12.1991
№ 1963-ХІІ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення
змін до деяких законів України щодо фінансування дорожнього
господарства" ( 986-14 ) (986-14)
від 16.07.1999 № 986-ХІV).
ДПІ у м. Рівне, Головне фінансове управління Рівненської обласної
державної адміністрації та Управління бюджету та фінансів
Рівненського міського виконавчого комітету не скористались своїм
процесуальним правом на участь своїх представників у судовому
засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-3,
перевіривши матеріали справи, правильність застосування
господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України приходить до висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено,
що військова частина А-2647 є установою державної форми власності,
вид діяльності - оборона, КВЕД 75.22.0 та підпорядкована
міністерству оборони України, згідно з довідкою № 1494 від
29.12.1997 про включення до ЄДРПОУ.
Відповідно до платіжних вимог № 8144 від 07.08.2002, № 13962 від
20.11.2002, № 14611 від 28.11.2002 та платіжних доручень № 50 від
31.01.2003, № 67 від 06.02.2003 військовою частиною А2647 було
сплачено до місцевого бюджету 2 067, 13 грн. податку з власників
транспортних засобів (в т.ч. основний платіж - 2 054, 50 грн.,
пеня - 12, 63 грн.).
Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій виходили з того, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 14
Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
звільнений
від сплати податку з власників транспортних засобів, а за наявних
суперечностей між нормами Законів України "Про Збройні qhkh
України" ( 1934-12 ) (1934-12)
, "Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
та
"Про систему оподаткування" ( 1251-12 ) (1251-12)
, пріоритет має Закон
України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
(згідно з п.п.
4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-ІІІ).
Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не
погоджується з вказаними висновками господарського суду та вважає
оскаржувану постанову апеляційного господарського суду такою, що
прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права з
огляду на наступне.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про податок з власників
транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів"
( 1963-12 ) (1963-12)
від 11.12.1991 № 1963-ХІІ (зі змінами і доповненнями)
платниками цього податку є підприємства, організації, установи,
які є юридичними особами та мають зареєстровані в Україні згідно з
чинним законодавством власні транспортні засоби, визначені в
статті 2 цього Закону як об'єкт оподаткування.
Відповідно до ст. 39 Закону України "Про власність" ( 697-12 ) (697-12)
від
02.07.1991 № 697-ХІІ (зі змінами і доповненнями) майно, що є
державною власністю та закріплене за державною установою, належить
їй на праві оперативного управління. На праві оперативного
управління, як передбачено ч. 2 ст. 14 Закону України "Про Збройні
сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
, належить військовим частинам і майно,
яке закріплене за ними.
Аналіз змісту зазначених правових норм дає підстави для висновку,
що оскільки платниками вищевказаного податку є підприємства,
організації й установи безвідносно до форми власності, на якій
вони засновані, в т.ч. й державні, а державні установи можуть мати
закріплене за ними майно лише на праві оперативного управління,
при відсутності законодавчо встановленого виключення щодо
державної установи як платника податку та при чітко визначеному
статтею 4 Закону України "Про податок з власників транспортних
засобів та інших самохідних машин і механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
кола
осіб, які звільняються від сплати цього податку, застосоване в ст.
1 цього Закону поняття "власні транспортні засоби" наряду з правом
власності на транспортні засоби, означає також їх перебування у
платника податку на праві повного господарського відання та на
праві оперативного управління.
Беручи до уваги наведене, апеляційний господарський суд
неправильно застосував ст. 1 Закону України "Про податок з
власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів" ( 1963-12 ) (1963-12)
та помилково вважав, що є законні підстави
для повернення позивачу сплачених сум податку.
Не може бути визнане такою підставою і положення ч. 2 ст. 14
Закону України "Про Збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
щодо
звільнення майна, закріпленого за військовими частинами,
військовими навчальними закладами, установами та організаціями
Збройних сил України, від сплати усіх видів податків.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 333-14 ) (333-14)
в редакції Закону України від 22.12.1998
№ 333-ХІV, чинній на момент виникнення спірних правовідносин,
встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових
платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також
пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, Верховною
Радою АР Крим, сільськими, селищними і міськими радами відповідно
до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових
платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо
оподаткування не можуть встановлюватися іншими законами України,
крім законів про оподаткування.
Враховуючи, що Закон України "Про систему оподаткування"
( 333-14 ) (333-14)
є спеціальним законом про оподаткування, виходячи із
правила співвідношення загальної і спеціальної норм у разі їх
конкуренції, його норми підлягають застосуванню при вирішенні
спору, зокрема, щодо пільг з оподаткування у випадку встановлення
таких пільг іншими законами, крім законів про оподаткування.
Правило п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
від 21.12.2000 № 2181-
ІІІ слід застосовувати з врахуванням вищезазначеного
співвідношення спеціальної та загальної норм права.
З огляду на зазначене, господарські суди першої та апеляційної
інстанцій, повно і всебічно встановивши обставини справи,
допустили неправильне застосування норм Закону України "Про
систему оподаткування" ( 333-14 ) (333-14)
, ст. 14 Закону України "Про
Збройні сили України" ( 1934-12 ) (1934-12)
, п.п. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, що
призвело до неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін у
справі та є підставою відповідно до ч. 1 ст. 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
для скасування
постановлених у справі судових рішень та прийняття нового рішення
про відмову в позові.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст.
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального права України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ДПІ у м. Рівне задовольнити.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 07.10.2003 та рішення господарського суду Рівненської області
від 17.06.2003 у справі № 3/139.
У позові відмовити.