ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 2-20/1468-02
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції у
судовому засіданні м. Алушті
касаційну скаргу
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004
у справі № 2-20/1468-02
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“Пансіонат “М”
до відповідачів: 1) Державної податкової
інспекції у м. Алушті;
2) Відділення державного
казначейства у м. Алушті
про стягнення 1 153 292, 00 грн.,
за участю представників від:
позивача
відповідача
ВАТ “Пансіонат “М” звернулось до господарського суду з позовом
про стягнення з Державного бюджету України суму 1 153 292, 00
грн. – бюджетної заборгованості по податку на додану вартість.
05.02.2002 позивач уточнив позовні вимоги і просить стягнути
надлишково сплачений податок на додану вартість в сумі
1 462 185, 00 грн., а також проценти у розмірі 119 516, 33 грн.
за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості.
22.10.2002 позивачем надано доповнення до позову та уточнений
розрахунок суми, відповідно до якого просить стягнути з
державного бюджету надлишково сплачений податок на додану
вартість в сумі 1 143 385, 00 грн., проценти за несвоєчасне
відшкодування бюджетної заборгованості у розмірі 154 690, 21
грн., а також стягнути з відповідача витрати по оплаті
державного мита в сумі 1 700, 00 грн. та витрати за проведення
експертизи в сумі 1 081, 60 грн..
Справа N 2-20/1468-02 розглядалась господарськими судами
неодноразово.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
05.11.2002 позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету
України на користь ВАТ “Пансіонат “М” бюджетну заборгованість по
податку на додану вартість в сумі 1 143 385, 00 грн., стягнуто з
ДПІ у м. Алушті на користь ВАТ “Пансіонат “М” витрати по оплаті
державного мита в сумі 1 700 грн., витрати по сплаті за
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118
грн., а також витрати по оплаті за проведення судової експертизи
в сумі 1 081, 60 грн..
За результатами розгляду апеляційної скарги ДПІ у м. Алушті
Севастопольським апеляційним господарським судом прийнято
постанову від 20.12.2002, якою рішення місцевого господарського
суду скасовано, а позов – задоволено.
Враховуючи, що при розгляді даної справи місцевим та апеляційним
господарськими судами розглянуто, але не було прийнято рішення
стосовно позовної вимоги про стягнення процентів у розмірі 154
690, 21 грн. за несвоєчасне бюджетне відшкодування, місцевий
господарський суд, на підставі заяви ВАТ “Пансіонат “М” від
18.03.2003 № 149, відповідно до ч. 1 ст. 88 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, прийняв додаткове
рішення від 19.03.2003 (суддя Луцяк М.І.), яким вніс зміни до
резолютивної частини рішення та стягнув з Державного бюджету
України на користь ВАТ “Пансіонат “М” проценти за прострочення
бюджетного відшкодування у розмірі 154 690, 21 грн.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.06.2003 додаткове рішення місцевого господарського суду
залишено без змін, а апеляційну скаргу ДПІ у м. Алушті – баз
задоволення.
У той же час враховуючи, що у даній справі апеляційним
господарським судом при розгляді апеляційної скарги ДПІ у
м. Алушті від 31.03.2003 № 799/9 не вирішено питання щодо
визначення належного відповідача 2 з боку органів Державного
казначейства України, постановою Вищого господарського суду
України від 08.12.2003 постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 05.06.2003 скасовано, а справу передано
на новий розгляд до апеляційного господарського суду.
Під час нового розгляду даної справи, Севастопольським
апеляційним господарським судом прийнято постанову від
11.02.2004, якою апеляційну скаргу ДПІ у м. Алушті задоволено:
додаткове рішення господарського суду Автономної Республіки Крим
від 19.03.2003 у даній справі скасовано, а позов задоволено:
стягнуто з Державного бюджету України проценти за прострочення
бюджетного відшкодування в сумі 154 690, 21 грн.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, ДПІ в м. Алушті
звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 скасувати, а позов
задовольнити частково на суму 122 250, 34 грн.
Заслухавши представників позивача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у судовій постанові,
проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України,
В С Т А Н О В И Л А :
З матеріалів справи та встановлених обставин справи вбачається,
що на протязі 2001 р. ВАТ “Пансіонат “М” подало до ДПІ у м.
Алушті податкові декларації з податку на додану вартість, а
саме: 19.02.2001 за січень 2001 р., 20.04.2001 за березень 2001
р., 18.05.2001 за квітень 2001 р., 20.06.2001 за травень 2001
р., 20.07.2001 р. за червень 2001 р., 03.09.2001 р. за липень
2001 р., 19.09.2001 за серпень 2001 р., 19.10.2001 за вересень
2001 р..
За вказаними деклараціями 28.02.2001, 08.05.2001, 06.06.2001,
16.07.2001, 12.09.2001 і 01.11.2001 податковою інспекцією
проведено тематичні перевірки щодо правильності пред’явлених до
відшкодування із державного бюджету сум податку на додану
вартість, оформленими актами:
- № 14/23-1-8/19011733/258 від 28.02.2001;
- № 23/23-1-8/19011733/537 від 08.05.2001;
- № 29/23-1-8/19011733/704 від 07.06.2001;
- № 32/23-1-8/19011733/1170 від 16.07.2001;
- № 71/23-1-8/19011733/2385 від 12.09.2001;
- № 83/23-1-8/19011733/2761 від 01.11.2001.
За результатами перевірок будь-яких порушень діючого
законодавства виявлено не було.
05.02.2002 позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути
надлишково сплачений податок на додану вартість в сумі
1 462 185, 00 грн., а також проценти у розмірі 119 516, 33 грн.
за несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості.
22.10.2002 позивачем надано доповнення до позову та уточнений
розрахунок суми, відповідно до якого просить стягнути з
державного бюджету надлишково сплачений податок на додану
вартість в сумі 1 143 385, 00 грн., проценти за несвоєчасне
відшкодування бюджетної заборгованості у розмірі 154 690, 21
грн., а також стягнути з відповідача витрати по оплаті
державного мита в сумі 1 700, 00 грн. та витрати за проведення
експертизи в сумі 1 081, 60 грн..
Отже, виходячи з приписів пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
господарські суди
попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність
заявленого відшкодування по податку на додану вартість в сумі
1 143 385, 00 грн., що не заперечується податковою інспекцією.
Приймаючи оскаржувану постанову, суд також дійшов висновку про
правомірність нарахування процентів у розмірі 154 690, 21 грн.,
нарахованих на суму бюджетної заборгованості.
Положеннями Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
закріплене невід’ємне право платника податків на
відшкодування з державного бюджету надлишково сплаченого податку
на додану вартість. Разом з цим, колегія суддів вважає, що
приймаючі судові акти, господарськими судами попередніх
інстанцій не було належним чином враховано ту обставину, що
використовуючи зазначене вище право на відшкодування, позивач у
податкових деклараціях з податку на додану вартість за січень,
березень, квітень, травень, червень, липень, серпень та вересень
2001 р. фактично виявив бажання щодо відшкодування бюджетної
заборгованості після погашення його податкових зобов’язань
протягом трьох звітних періодів.
Таким чином, приймаючи рішення в частині нарахування процентів,
господарські суди не проаналізували співвідношення положень
Закону України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та
Указу Президента України від 07.08.1998 № 857/98-ВР “Про деякі
зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
щодо способу відшкодування
бюджетної заборгованості, обраної платником податків у
податкових деклараціях за власним бажанням.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при вирішення
питання щодо нарахування процентів на суму бюджетної
заборгованості господарські суди, всупереч положенням ст. 43
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
належним чином не з’ясували обставини, з якими пов’язується
момент їх нарахування. А отже, враховуючи приписи пп. 7.7.3 п. 7
ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та п. 4 Указу Президента України від 07.08.1998
№ 857/98 “Про деякі зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
, під час
нового розгляду справи судам слід належним чином дослідити та
визначити момент, починаючи з якого мають нараховуватись
проценти на суму бюджетної заборгованості у спірних
правовідносинах, а також надати належної правової оцінки
розрахункам процентів, нарахованих на суму бюджетної
заборгованості, зробленими податковою інспекцією, які у справі
відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, додаткове рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 19.03.2003 та постанова
Севастопольського апеляційного господарського суду від
11.02.2004 підлягають скасуванню як такі, що прийняті з
порушеннями норм чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,–
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті
від 03.03.2004 № 787/9/10 задовольнити частково.
2. Додаткове рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 19.03.2003 та постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду від 11.02.2004 скасувати, а справу
№ 2-20/1468-2002 передати на новий розгляд до господарського
суду Автономної Республіки Крим.
3. Пункт 2 ухвали Вищого господарського суду України від
23.04.2004 у справі № 2-20/1468-2002 вважати таким, що втратив
чинність.