ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 12/148
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів
головуючого – судді
суддів:
розглянувши у відкритому Державної податкової інспекції в
судовому засіданні касаційну м. Івано-Франківську
скаргу
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду від
27.01.2004
у справі № 12/148
господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Приватного підприємства Фірма “К”
до відповідачів: 1) Державної податкової
інспекції в м. Івано-Франківську;
2) Управління державного
казначейства в Івано-Франківській
області
про відшкодування ПДВ в сумі
129 094,00 грн.,
за участю представників від:
позивача не з’явились
відповідача 1 не з’явились
відповідача 2 не з’явились
ПП Фірма “К” звернулось з позовом до господарського суду з
позовом про стягнення з ДПІ у м. Івано-Франківську бюджетної
заборгованості з податку на додану вартість в сумі 129 094, 00
грн.
Уточнивши позов, позивач фактично змінив позовні вимоги,
збільшивши суму бюджетної заборгованості та визначивши її в сумі
176 182, 00 грн.
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
14.10.2003 позов задоволено: стягнуто з УДК в Івано-Франківській
області на користь ПП Фірми “К” відшкодування з податку на дану
вартість в сумі 176 182, 00 грн.., при цьому ДПІ у Івано-
Франківській області звільнено від відповідальності.
За результатами розгляду апеляційної скарги УДК в Івано-
Франківській області, Львівським апеляційним господарським судом
прийнято постанову від 27.01.2004, якою апеляційну скаргу
задоволено: змінено рішення місцевого господарського суду та
викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції такого
змісту:
“п. 1 Повернути з Державного бюджету України через ДПІ в
м. Івано-Франківську на користь ПП Фірми “К – 129 094 грн.
бюджетного відшкодування з ПДВ.
п. 2 Стягнути з ДПІ в м. Івано-Франківську на користь ПП Фірми
“К” – 1291 грн. державного мита по справі та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу...”
Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими актами, ДПІ у
м. Івано-Франківську звернулась до Вищого господарського суду
України з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне
застосування норм процесуального права, а саме: ст. 49, п. 7, 8
ст. 105 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
в частині розподілу судових витрат з мотивів,
викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України,
В С Т А Н О В И Л А :
Відповідно до пп. 6 п. 7 Положення про Державне казначейство
( 590-95-п ) (590-95-п)
, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 31.07.1995 № 590, органи Державного казначейства
України здійснюють за поданням державних податкових інспекцій
повернення за рахунок державного бюджету зайво сплачених або
стягнених податків, зборів та обов’язкових платежів.
З цією нормою кореспондується п. 4 Порядку відшкодування податку
на додану вартість ( z0489-01 ) (z0489-01)
, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації України та Головного управління
Державного казначейства України від 02.07.1997 № 209/72 (у
редакції наказу від 21.05.2001 № 200/86 ( z0489-01 ) (z0489-01)
), згідно з
яким відшкодування податку на додану вартість з бюджету
здійснюється органами Державного казначейства України за
висновками податкових органів або за рішенням суду.
Органи Державного казначейства України перераховують кошти
своїми платіжними дорученнями з рахунку обліку доходів
державного бюджету на рахунок, указаний у висновку податкового
органу чи рішенні суду.
З огляду на викладене орган Державного казначейства України
повинен залучатися як відповідач у справі за позовом про
відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість поряд з
відповідним органом державної податкової служби.
Разом з цим, всупереч наведеному, із змісту рішення місцевого
господарського суду вбачається, що стягнення відшкодування
здійснено з УДК в Івано-Франківській області.
У той же час, ДПІ в м. Івано-Франківську по даному позову
звільнено судом від відповідальності. Правових підстав
звільнення податкової інспекції від відповідальності суд не
навів, а приймаючі оскаржувану постанову, апеляційний
господарський суд не надав цій обставині належної правої оцінки.
Крім того, як зазначалось вище, відповідно п. 4 Порядку
відшкодування податку на додану вартість ( z0489-01 ) (z0489-01)
,
відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється
органами Державного казначейства України за висновками
податкових органів або за рішенням суду.
У даному випадку, позивач безпосередньо звернувся до
господарського суду з позовом про стягнення бюджетної
заборгованості.
Відповідно до абзацу 2 пп. 7.7.3 пп. 7.7 ст. 7 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітний період, проте податкові декларації з податку на додану
вартість за звітний період в матеріалах справи відсутні, у
зв’язку з чим висновок господарських судів про правомірність
заявленого відшкодування з податку на додану вартість є
необґрунтованим.
Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неповне
з’ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних
обставин справи, що мають значення для правильного вирішення
спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного,
повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи в їх
сукупності, керуючись законом.
Отже враховуючи те, що місцевий та апеляційний господарські суди
належним чином не з’ясували обставини, з якими закон пов’язує
здійснення відшкодування податку на додану вартість надлишкового
сплаченого до державного бюджету, колегія суддів дійшла
висновку, що рішення місцевого та постанова апеляційного
господарських судів прийняті з порушенням норм чинного
законодавства, а отже підлягають скасуванню.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє
юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у
рішенні або постанові господарського суду.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція
не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи для всебічного, повного та об’єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1
ст. 111-9, ч. 1 ст. 111-10, ст. 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-
Франківську від 27.02.2004 № 6201/10-416 задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від
14.10.2003 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 27.01.2004 скасувати, а справу № 12/148 передати на
новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.