ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.05.2004 Справа N 7/18/46
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
- головуючого судді, (доповідач у справі),
суддів;
розглянувши матеріали
касаційної скарги ТОВ "ХХХ", м. Дніпропетровськ
на постанову від 03.02.2004 р. Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі № Х6 господарського суду Дніпропетровської
області
за позовною заявою ЗАТ КБ "SSS" в особі Дніпропетровського
регіонального управління, м. Дніпропетровськ
до ТОВ "ХХХ", м. Дніпропетровськ
за участю третіх осіб на стороні відповідача без самостійних вимог
1. ВАТ "YYY", м. Дніпропетровськ
2. ТОВ "ZZZ", м. Дніпропетровськ
3. ТОВ "QQQ", м. Дніпропетровськ
про звернення стягнення на майно у сумі
296 667,00 дол. США (еквівалентно
1 577 586,11 грн.)
за участю представників сторін:
від позивача - присутні,
від відповідача - присутній;
ВСТАНОВИВ:
ЗАТ КБ "SSS" в особі Дніпропетровського регіонального управління
звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з
позовом про звернення стягнення з ТОВ "ХХХ" на користь ЗАТ КБ
"SSS" 296 667,00 доларів США шляхом звернення стягнення на
заставлене майно.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
05.11.2003р. у справі № Х6 в задоволенні позовних вимог відмовлено
та прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення пені
за прострочку сплати відсотків за користування кредитним коштами в
розмірі 13 130,30 доларів США шляхом звернення стягнення на
заставлене майно.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
03.02.2004 р. рішення у справі скасовано частково: позовні вимоги
задоволені частково, звернено стягнення на майно ТОВ "ХХХ" в межах
кредитної заборгованості в сумі 256 730,20 доларів США , в позові
про стягнення процентів за користування кредитом на суму 70 787,60
доларів США шляхом звернення стягнення на майно відповідача
відмовлено. В решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "ХХХ" звернулося з
касаційної скаргою до Вищого господарського суду України, в якій
просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 03.02.2004 р.
07.04.2004 р. у судовому засіданні оголошувалась перерва.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи
касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи,
проаналізувавши застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, переглядаючи у касаційному порядку судові
рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних
обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ЗАТ КБ "SSS" та
ТОВ "ZZZ" уклали кредитний договір № 50218Д від 12.01.1998 р., за
яким останній отримав 204 500 доларів США.
Відповідно до розділу 3 вказаного кредитного договору кредит
надається під забезпечення всіма основними та обіговими коштами
позичальника та договором застави цілісного майнового комплексу,
що належить на праві власності ВАТ "YYY".
ЗАТ КБ "SSS" та ВАТ "YYY" уклали договір застави нерухомого майна
№ 50218Д від 12.01.1998 р., відповідно до умов якого ВАТ "YYY" в
забезпеченні виконання зобов'язань ТОВ "ZZZ" за кредитним
договором заставило цілісний майновий комплекс з обладнанням
станції технічного обслуговування автомобілів.
Відповідно до п. 9 договору застави та додаткової угоди до нього у
випадку виникнення простроченої заборгованості або порушення умов
кредитного договору позивач має право звернути стягнення на
предмет застави та погасити заборгованість за рахунок коштів,
отриманих від реалізації заставленого майна, в повному обсязі.
Частина майна, що є предметом застави за договором застави,
внесена ВАТ "YYY" до статутного фонду ТОВ "XXX" та передана за
актом приймання-передачі майна.
Судами також встановлено, що 21.10.1999 р. арбітражним судом
Дніпропетровської області порушено справу № Б24/Б18/211-99 про
банкрутство ТОВ "ZZZ", в газеті "Голос України" від ХХ.ХХ.2000 р.
№ ХХ3 опубліковано оголошення про порушення справи.
Постановою арбітражного суду Дніпропетровської області від
27.04.2000 р. ТОВ "ZZZ" визнано банкрутом.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ "ZZZ" здійснювалося на
підставі Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
(в редакції
Закону України 14.05.1992 року N 2343-XII).
Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про банкрутство"
( 2343-12 ) (2343-12)
кредитором у розумінні цього Закону є громадянин або
юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові
вимоги до боржника, крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю
забезпечені заставою.
Колегія суддів зазначає, що згідно вказаного Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
до
заставних кредиторів належать кредитори, вимоги яких до боржника
забезпечені безпосередньо майном боржника, оскільки у випадку
звернення з метою погашення боргу стягнення на все майно банкрута,
що належить йому на праві власності або повного господарського
відання, такі кредитори отримують задоволення своїх вимог у першу
чергу за рахунок заставленого майна.
В даному випадку вимоги позивача у справі - ЗАТ КБ "SSS" в особі
Дніпропетровського регіонального управління забезпечені не майном
боржника, а майном іншої особи.
У зв'язку з чим, такий кредитор не є заставним кредитором у
розумінні Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
.
Стаття 8 Закону України "Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
визначає, що
метою оголошення про порушення справи про банкрутство є, зокрема,
виявлення всіх кредиторів боржника.
Відповідно до ст. 10 цього Закону ( 2343-12 ) (2343-12)
кредитори у місячний
строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі
Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України оголошення
про порушення справи про банкрутство подають до арбітражного суду
письмові заяви з майновими вимогами до боржника, а також
документи, що їх підтверджують.
Оскільки позивач не є привілейованим кредитором (кредитором
вимоги, якого забезпечені заставою), то на нього розповсюджуються
загальні норми Закону та він зобов'язаний звернутися з заявою з
майновими вимогами до боржника у справі про банкрутство в
установленому Законом порядку.
Як встановлено судом, позивач не звертався з майновою вимогою на
підставі кредитного договору до боржника - ТОВ "ZZZ" у справі про
банкрутство останнього.
Відповідно до імперативних положень п. 9 ст. 21 Закону України
"Про банкрутство" ( 2343-12 ) (2343-12)
вимоги, заявлені після закінчення
строку, встановленого для їх подання, не розглядаються, і
відповідні борги вважаються погашеними.
Таким чином, враховуючи те, що позивач не звернувся в установлений
Законом строк з майновими вимогами до боржника, то його основні
вимоги (забезпечене заставою зобов'язання) до ТОВ "ZZZ" вважаються
погашеними в силу Закону.
Положеннями ч. 3 ст. 3 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
визначено, що застава має похідний характер від забезпеченого нею
зобов'язання.
Згідно з ст. 28 Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) (2654-12)
застава
припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.
Тому висновок суду щодо відмови позивачеві в позові до ТОВ "XXX"
визнається колегією суддів обґрунтованим та таким, що відповідає
нормам матеріального та процесуального права.
За таких обставин справи, колегія суддів зазначає, що скасування
місцевим господарським судом заходів з забезпечення позову шляхом
накладення арешту на майно, яке передане в статутний фонд
засновником ВАТ "YYY" до ТОВ "XXX", вжитих ухвалою господарського
суду Дніпропетровської області від 04.01.2002 р., є правомірним.
На підставі наведеного, прийнята у справі постанова суду
апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення - залишенню
без змін.
З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ТОВ "XXX" на постанову Дніпропетровського
апеляційного господарського суду від 03.02.2004 р. у справі № X6
задовольнити.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду
від 03.02.2004 р. у справі № X6 скасувати.
3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
05.11.2003 р. у справі № X6 залишити без змін.